Рішення

від 13.06.2008 по справі 15/45пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/45пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.08                                                                                 Справа № 15/45пн.

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Руно-С», м. Сєвєродонецьк Луганської області

до Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації»,  м. Сєвєродонецька Луганської області

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Сєвєродонецьке державне виробниче підприємство «Обєднання АЗОТ», м. Сєвєродонецька Луганської області

про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати  право власності

Суддя  Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Попов Є.В., представник за довіреність б/н від 11.03.08;

від відповідача –не прибув;

від 3-ої особи - Галахова Г.В., провідний юрисконсульт, довіреність№23-юр від 02.01.08.

До початку слухання справи по суті жоден з учасників судового процесу не заявив вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

-          визнати за позивачем право власності на обєкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, 34;

-          зобов'язати відповідача зареєструвати право власності за позивачем на обєкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, 34.

Заявою від 27.05.2008р. позивач відмовився від позовної вимоги щодо зобовязання відповідача зареєструвати право власності за позивачем на обєкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, 34.

Відмова позивача від позову приймається судом, оскільки такі дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Судом роз'яснені наслідки відмови від позову, передбачені ч. 2 ст. 80 ГПК України.

Відповідач проти вимог про визнання права власності не заперечує.

Представник третьої особи надав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що які-небудь правовстановлюючі документи, які підтверджували б відчуження спірного майна позивачу відсутні.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін та третьої особи, встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач придбав спірне нерухоме майно у третьої особи 25.05.1989 р. на підставі усного договору та до цього часу користується ним.

Позов про визнання права власності на майно подано до Міського комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації", який не є належним відповідачем у даній справі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України Підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у тому  числі  іноземні),  громадяни,  які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької  діяльності  (далі  - підприємства  та   організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх  порушених  або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів. Згідно ст. 21 ГПК України відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідач не оспорює право власності позивача на майно. У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що не заперечує проти вимоги про визнання за позивачем права власності.

Бюро  технічної інвентаризації згідно Тимчасового положення про  реєстрацію  прав  власності  на  нерухоме майно, затвердженого  наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. N 7/5 здійснює  лише  державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна,  отже,  воно взагалі не може  бути  відповідачем за позовами про визнання  права  власності  на об'єкт нерухомого майна.

Така ж правова позиція наведена в постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України від 04.07.2006р.

Так, комунальне підприємство «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», не є належним відповідачем за позовом про визнання права власності.

Тому, у задоволенні даної позовної вимоги до такого відповідача слід відмовити.

Крім того, слід зазначити наступне.

Позивач вказує, що між ним та третьою особою було укладено усний договір купівлі продажу. На підтвердження цього позивач надає лише копію рахунку-фактури №2 від 25.05.1989 р., виписаного бухгалтерією СВО «Азот» кооперативу «Руно».

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.   

Так, позивач вказуючи, що набув права власності на спірне нерухоме майно придбавши його у Сєвєродонецького державного виробничого підприємства «Об'єднання АЗОТ»не надав належного правовстановлюючого документу, який би підтверджував вказану обставину.

Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на час коли за доводами позивача укладено договір купівлі-продажу) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами повинні укладатись у письмовій формі. Угода, на наявність якої посилається позивач, не підпадає під виключення із правила встановленого даною нормою.

Належних доказів укладення письмової угоди купівлі-продажу між позивачем та третьою особою у справі не надано.

Згідно ст.  128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. У даному випадку ані законом, ані договором інше не передбачено.

Доказів передачі спірного майна від підприємства третьої особи у справі на користь позивача теж суду не надано.

Суду не доведено: факт укладення договору купівлі-продажу, на підставі якого  позивач придбав спірне майно; факт передачі спірного майна продавцем (третьою особою) позивачу; факт сплати коштів за придбане на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рахунок-фактура, на який посилається позивач не підтверджує наявність вказаних обставин, необхідних для вирішення питання набуття права власності.

Таким чином, право власності позивача не підтверджується належними засобами доказування, тому у задоволенні вимог про визнання права власності на об'єкт нерухомості слід відмовити.

В частині вимог про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію провадження у справі слід припинити на підставі п.4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою позивача від позову та прийняття такої відмови  судом.

Відповідно до ст. ст. 22, 44, 49 ГПК України витрати зі сплати державного мита у сумі 187 грн. 00 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. відносяться на позивача.

При подачі позову позивачем було сплачено державне мито лише за вимогою немайнового характеру у розмірі 85 грн., провадження за якою судом припинено на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогою майнового характеру –про визнання права власності на майно, у задоволенні якої судом було відмовлено, державне мито позивачем сплачено не було.

Відповідно до підпункту «а»пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір державного мита із заяв майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 102 грн. і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру, становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 грн. Згідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.07 державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з  урахуванням  вартості спірного  майна  та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом   Головної  державної  податкової  інспекції  України  від 22.04.1993 N 15. Відповідно до пункту 32 розділу V Інструкції про порядок справляння державного мита (затвердженої наказом Головної Державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993) з позовних заяв про право власності на майно державне мито сплачується виходячи із вартості майна. У постанові Верховного Суду України від 25.12.2007  8/219-07 та ухвалі Вищого господарського суду України від 05.03.08 № 18/523пн викладено  таку ж правову позицію.

Тому, з позивача додатково слід стягнути у доход державного бюджету мито в сумі 102 грн. 00 коп.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою присутніх у судовому засіданні представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 49, п. 4 ст. 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити частково.

2. Відмовити у задоволенні вимоги про визнання права власності на об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, 34.

3. В решті позовних вимог по зобов'язанню відповідача зареєструвати право власності за позивачем на об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, 34 провадження у справі припинити.

4. Судові витрати у складі: державного мита у сумі 187 грн. 00 коп. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. покласти на позивача.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписано 13.06.2007р.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко