Постанова

від 02.10.2006 по справі 33/219

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/219

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

02.10.06 р.                                                                             Справа № 33/219

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Новикової Р.Г., при секретарі судового засідання Казеці О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:

за позовною заявою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта –Плюс” м. Донецьк

про стягнення 4047грн.81коп.

в адміністративній справі №33/219

за участю представників:

від позивача: Сапронова М.О. – за дов. від 15.05.2006р.

від відповідача: Бєляєв О.А. – за дов. від 01.02.2006р.

на підставі статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні від 28.09.2006р. було оголошено перерву по 02.10.2006р.

СУТЬ СПОРУ: Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Плюс” м.Донецьк із позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 3970грн.59коп. та пені у розмірі 77грн.22коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р., екземпляр звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. за формою №10-ПІ; розрахунок суми позову та пені; лист Донецького міського центру зайнятості №02-09/1452 від 28.04.2006р.; лист Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради м. Донецька №02-06-1209-08 від 28.04.2006р.

Як зазначає позивач, відповідно до показників Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача становила 17 осіб. З урахуванням цих даних та на підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. норматив робочих місць становить 1 робоче місце. Фактично на підприємстві інвалід не працював.

Відповідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сума штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для інваліда дорівнює 3970грн.59коп.

На підставі статі 20 вищенаведеного закону позивачем була нарахована пеня за період з 15.04.2006р. по 16.06.2006р., яка дорівнює 77грн.22коп.

Ухвалою від 30.06.2006р. було порушено провадження у справі в адміністративній справі №33/219 та призначено попереднє засідання на 05.07.2006р.

У попередньому судовому засіданні позивач не відмовився від адміністративного позову.

До суду надійшло клопотання позивача від 05.07.2006р. про зупинення провадження у справі на підставі пункту 4 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України для надання додаткових документів.

Ухвалою від 05.07.2006р. провадження в адміністративній справі №33/219 було зупинене до 07.08.2006р. для надання сторонами додаткових документів.

Ухвалою від 08.08.2006р. провадження у справі було поновлено та викликано представників сторін у засідання 29.08.2006р.

За наслідками підготовчого провадження суд постановив ухвалу від 29.08.2006р. про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду на 18.09.2006р.

У судовому засіданні від 18.09.2006р. головуючим були роз'яснені процесуальні права та обов'язки відповідачу, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач не визнав адміністративний позов. Позивач в судове засідання не з'явився.

На підставі статі 150 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд був відкладений на 28.09.2006р.

У відзиві від 28.09.2006р. відповідач не погоджуючись із позовними вимогами, посилався на наступне.

З урахуванням змісту статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. підприємство зобов'язано працевлаштувати інваліда, якщо цей інвалід працевлаштовується в межах 4% нормативу. Проте підприємство не повинно шукати інвалідів для працевлаштування, оскільки це – обов'язок державної служби зайнятості, органів соціального захисту населення, місцевих рад, громадських організацій інвалідів.

До працевлаштування інваліда, його робоче місце має бути атестоване за спеціальним порядком. Без наявності інваліда провести атестацію робочого місця для інваліда неможливо.

Таким чином, на думку відповідача, до обов'язків підприємства відноситься лише видача наказу про створення робочого місця.

Наказом №3/1-к від 01.06.2005р. було створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда на посаду прибиральниці. Провести його атестацію було неможливо, оскільки державна служба зайнятості не направляла до підприємства інваліда.

Також у судовому засіданні відповідач пояснив, що звіти за формою №3-ПН не надавались до центру зайнятості протягом 2005р.

На підставі статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні від 28.09.2006р. було оголошено перерву по 02.10.2006р.

У судовому засіданні від 02.10.2006р. відповідач надав пояснення щодо розміру Фонду оплати праці за 2005р.

Під час судового розгляду були досліджені: Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів; розрахунок суми позову та пені; лист Донецького міського центру зайнятості №02-09/1452 від 28.04.2006р.; лист Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради м. Донецька №02-06-1209-08 від 28.04.2006р.; пояснення щодо розміру Фонду оплати праці за 2005р.; відзив від 28.09.2006р.; форми статистичної звітності №1-ПВ за період з травня по грудень 2005р.; наказ №3/1-к від 01.06.2005р.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні докази у справі, ознайомившись з правовою позицією сторін, що викладена письмово, наявна у матеріалах справи, господарський суд встановив:

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., була затверджена форма №10-ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.

Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005 рік, загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача у 2005 році становила 17 осіб, чисельність штатних працівників з числа інвалідів становила 0 осіб.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Плюс” м. Донецьк, створених відповідно до вимог вищенаведеної статті становить 1 особа.

Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації

Згідно пункту 3.6. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова – річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01) та фонду оплати праці штатних працівників (рядок 04) повинні збігатися з відповідними показниками державного статистичного спостереження форми №1-ПВ термінова-місячна за січень-грудень звітного року.

Згідно пояснень відповідача, наданих до суду 02.10.2006р., розмір фонду оплати праці штатних працівників, зазначений у звіті за формою №10-ПІ за 2005р., відповідає дійсності. В свою чергу, показники фонду оплати праці штатних працівників, які містяться у звіті за формою №1-ПВ за грудень (рядок 1070) є сумою фонду оплати праці штатних працівників за травень-грудень. Оскільки така звітність почала надаватись лише з травня 2005р.

У рядку 05 відображається середньорічна заробітна плата штатного працівника, яка розраховується за формулою: рядок 05 = рядок 04 * 1000/рядок 01.

З урахуванням цієї формули, розмір середньої заробітної плати на підприємстві за 2005 рік становить 3970грн.59коп.  Таким чином, сума штрафних санкцій за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом дорівнює 3970грн.59коп.

Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Позивачем була нарахована пеня у розмірі 77грн.22коп. за період з 15.04.2006р. по 16.06.2006р.

Відповідно ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України – розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Крім того, відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (далі - Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до п.2 Положення  “Робочим місцем інваліда може бути:

- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.

Тобто, інвалід може бути працевлаштований як на спеціалізоване робоче місце так і звичайне робоче місце.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд не приймає як доказ здійснення всіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення наказ №3/1-к від 01.06.2005р.

У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами, визначеними у частині першій статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця  інвалідів.

Відповідно до наявних у матеріалах справи листів Донецького міського центру зайнятості №02-09/1452 від 28.04.2006р. та Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради м. Донецька №02-06-1209-08 від 28.04.2006р.; відповідач не повідомляв державну службу зайнятості та органи соціального захисту населення про наявність вільних робочих місць та посад на яких може використовуватися праця інвалідів протягом 2005 року.

Відповідачем також не надано доказів вжиття інших заходів, направлених на виконання обов'язку встановленого Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р., а саме - визначення видів виробництв, цехів та дільниць, посад, де доцільно використовувати працю інвалідів; включення заходів до колективного договору, та інше.

Норми Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991р., встановлюючи обов'язковість забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, не роблять виключень з цього правила залежно від результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. (далі –Порядок) суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку встановлено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.

Сума пені розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання із використанням облікової ставки Національного банку України, чинної на кожний конкретний день.

З урахуванням викладеного, розмір пені за період з 15.04.2006р. по 16.06.2006р., нарахований внаслідок несплати штрафних санкцій в сумі 3970грн.59коп., становить 77грн.22коп.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Плюс” м. Донецьк про стягнення штрафних санкцій у розмірі 3970грн.59коп. та пені у розмірі 77грн.22коп.

На підставі норм матеріального права, передбачених ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995року, ст. 218 Господарського кодексу України, а також керуючись 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 12, 14, 15, 23, 48, 50, 69-71, 79, 81, 82, 86, 87, 89, 92, 94, 98, 107, 110, 111, 114, 121, 122-170, 254, 263 Прикінцевими та Перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                                            ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Плюс” м. Донецьк про стягнення штрафних санкцій у розмірі 3970грн.59коп. та пені у розмірі 77грн.22коп. – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-Плюс” м. Донецьк (83062, м. Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 7, ЗКПО 32902885) на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк (83073, м. Донецьк, вул.. Університетська, буд.. 91, МФО 834016, ЄДРПОУ 24164870) суму штрафних санкцій у розмірі 3970грн.59коп. та пені у розмірі 77грн.22коп.

У судовому засіданні від 02.10.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст виготовлено 06.10.2006р.

Суддя                                                                                              Новікова Р.Г.           

Надруковано 3 примірника: 1 – позивачу; 1 – відповідачу; 1 – до справи