Постанова

від 27.04.2011 по справі 33/390

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2011                                                                                           № 33/390

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Іваненко  Ю.Г.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

за участю представників

від позивача:          ОСОБА_1. - дов. №01/0411 від 04.01.2011р.;  

від відповідача:       ОСОБА_2. – дов. №58 від 06.01.2011р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу          Приватного акціонерного товариства „Українська інноваційна страхова компанія „Інвестсервіс”

на Рішення                      Господарського суду міста Києва

від                                         15.02.2011р.

у справі                               №33/390 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом                         Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Сади України”  

до                                         Закритого акціонерного товариства „Українська інноваційна страхова компанія „Інвестсервіс”

про                         стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 933,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма „Сади України” (далі – позивач) звернулося до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства Українська інноваційна страхова компанія „Інвестсервіс” (далі – відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 31 933,62 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач безпідставно відмовляється в добровільному порядку сплатити страхове відшкодування.

Відповідач відзиву на позов або будь-яких письмових пояснень по суті спору не надав, у зв’язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до                ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2011р. у справі №33/390 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 24 990,00 грн., 249,91 грн. державного мита та 184,69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2011р. у справі №33/390 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

          Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2011р.

В судовому засіданні 27.04.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2011р. у справі №33/390 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В судовому засіданні 27.04.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.03.2010р. в м. Люботин по вул. Полтавський шлях у напрямку вул. Свердлова сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), а саме зіткнення автомобілів марки Peugeot Partner (д.н. НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3., який належить Відкритому акціонерному товариству «Ольга», та автомобіля марки Mitsubishi Оutlander (д.н. НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4., який належить Товариству з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України» (позивачу по справі), що підтверджується довідкою Відділення ДАІ по обслуговуванню м. Люботин та АТІ ГУМВС Х/о №594 від 06.04.2010р. та протоколом огляду місця ДТП (том справи – 1, аркуші справи – 28-30).

Згідно з Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 25.04.2010р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3. вимог п.п.12.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 27).

Внаслідок ДТП автомобіль марки Mitsubishi Оutlander (д.н. НОМЕР_2), належний позивачу, зазнав пошкоджень, внаслідок чого останньому завдано матеріальних збитків у розмірі 31 933,62 грн., що підтверджується звітом №102/03 2010  від 01.04.2010р. про визначення вартості матеріального збитку (том справи – 1, аркуші справи – 7-22).

Автомобіль марки Peugeot Partner (д.н. НОМЕР_1), яким керував винуватець ДТП, був застрахований у відповідача на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/927584 від 03.03.2010р. (том справи – 1, аркуш справи – 6).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що він звернувся до відповідача із заявою №2 від 03.03.2010р. про виплату страхового відшкодування, однак відповідач листом №1766 від 16.07.2010р. відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що позивачем повідомлені неправдиві відомості щодо механізму та обставин настання ДТП.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними лише в частині стягнення з відповідача 24 990,00 грн. страхового відшкодування, зазначивши про те, що позивачем не враховано ліміт відповідальності відповідача у сумі 25 500,00 грн. та безумовну франшизу у сумі 510,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

Відповідно п.3 ч.1 ст. 988 Цивільного кодексу України у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”).

Згідно зі ст. 35 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Відповідно п.п.36.1, 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування. Проте, відповідач листом вих.№1565 від 31.05.2010р. повідомив позивача про те, що ним, як страховиком, прийнято рішення про відстрочку у виплаті страхового відшкодування. Окрім того, відповідач просив позивача додатково надати йому копії наступних документів: схеми дорожньо-транспортної пригоди; пояснень учасників пригоди; протоколу огляду місця пригоди; протоколу огляду транспортних засобів; протоколу про адміністративне правопорушення; протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння водія автомобіля (том справи – 1, аркуш справи – 24).

Пізніше, листом №1766 від 16.07.2010р. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, зазначаючи про те, що позивачем були повідомлені неправдиві відомості відносно механізму та обставин ДТП. При цьому, відповідач посилався на висновок спеціаліста СПД ОСОБА_5. №10 від 02.07.2010р., згідно з яким пошкодження транспортних засобів, про які зазначав позивач в заяві, направленій на адресу відповідача, не відповідають обставинам, викладеним в заяві про виплату страхового відшкодування (том справи – 1, аркуш справи – 26).    

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції вищезгаданий висновок спеціаліста відповідачем не був наданий.

Окрім того, з метою з’ясування питання про те, чи могли утворитись пошкодження, зазначені в протоколі огляду місця ДТП від 05.03.2010р. на автомобілі марки Mitsubishi Оutlander (д.н. НОМЕР_2) від зіткнення з автомобілем марки Peugeot Partner (д.н. НОМЕР_1), ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2010р. по справі №33/390 було призначено автотехнічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса (том справи – 1, аркуші справи – 40-41).

Проте, експертне дослідження проведене не було, у зв’язку з тим, що на запит експерта сторонами не були надані вихідні дані, необхідні для проведення експертизи (повідомлення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку експертизи №10196 від 27.12.2010р. – том справи – 1, аркуші справи – 51-52), тому справа розглядалась судом першої інстанції за наявними в ній матеріалами.

При цьому, апеляційний господарський суд вважає наголосити на тому, що згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.   

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, від відповідача не надходило будь-яких клопотань про залучення додаткових доказів на підтвердження його заперечень проти позовних вимог, зокрема, висновку спеціаліста СПД ОСОБА_5 №10 від 02.07.2010р., тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

В п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Факт ДТП, внаслідок якої транспортному засобу позивача було завдано матеріальний збиток, підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою відділення ДАІ, протоколом огляду місця ДТП та постановою Люботинського міського суду Харківської області від 25.04.2010р. Розмір завданої матеріальної шкоди визначено за результатами проведення відповідного дослідження спеціалістом-автотоварознавцем, про що складено звіт №102/03 2010 від 01.04.2010р.

Доказів на підтвердження протилежного або доказів, які б свідчили про наявність обставин, що зумовлюють прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

У відповідності до п.п.9.1, 9.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 гривень на одного потерпілого.

В п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.2 полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/9272584 від 03.03.2011р. розмір франшизи становить 510,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок розміру збитків повинен здійснюватись, виходячи із вартості матеріального збитку, ліміту відповідальності та за вирахуванням суми франшизи, у зв’язку з чим сума страхового відшкодування, яку має сплатити відповідач на користь позивача складає 24 990,00 грн. (25 500,00 грн. (ліміт відповідальності) – 510,00 грн. (франшиза)).

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки висновку спеціаліста ОСОБА_5. №10 від 02.07.2010р., не може бути прийнято апеляційний господарським судом до уваги, оскільки, як уже зазначалось вище, названий висновок спеціаліста під час розгляду справи у Господарському суді міста Києва відповідачем не надавався.

Відповідно до ч.1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В порушення вищенаведеної правової норми, відповідач у своїй апеляційній скарзі взагалі не вказує про поважність причин неподання висновку спеціаліста ОСОБА_5. №10 від 02.07.2010р. під час розгляду справи у місцевому господарському суді, у зв’язку з чим названий висновок спеціаліста не може бути прийнятий судом як додатковий доказ по справі.

Відносно посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги  відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська інноваційна страхова компанія „Інвестсервіс” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2011р. у справі №33/390 – без змін.

2. Матеріали справи №33/390 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Іваненко  Ю.Г.

                                                                                          Разіна  Т.І.

06.05.11 (відправлено)