Рішення

від 07.07.2011 по справі 40/180

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  40/180

07.07.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг"

до                   Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1     

про                 стягнення коштів 39 174,48 грн,

              Суддя  Пукшин Л.Г.  

Представники cторін:

від позивача:       ОСОБА_2 - за довіреністю №ЭЛ/УКР-05/11 від 15.02.11 р.

від відповідача:  не з’явився.

В судовому засіданні 07.07.11, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.              

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1   про  стягнення коштів  в сумі 39 174,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що між Сторонами був укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів за № ЭЛ/Кив-0126/ДЛ від 22.01.08 р, відповідно до якого Позивач придбав у власність бортовий напівпричіп PACTON 2390 D, шасі НОМЕР_1,  державний номер НОМЕР_2 та надав його Відповідачеві за плату у тимчасове володіння та користування на умовах загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів. Позивач стверджує, що Відповідач  систематично не виконує своїх обов'язків у частині внесення лізингових платежів відповідно до договору. Внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість у розмірі 39 174,48 грн, з них: 35 592,21 грн - заборгованість за лізинговими платежами, 826,08 грн -незавершений лізинговий платіж та 2 756,19 грн - пеня. Крім того, керуючись ст.ст.10, 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" Позивач просить суд розірвати договір фінансового лізингу транспортних засобів за №ЭЛ/Кив-0126/ДЛ від 22.01.08 та зобов'язати Відповідача повернути напівпричіп  PACTON 2390 D, шасі НОМЕР_1,  державний номер НОМЕР_2, вартістю 3 886,27 грн.

Ухвалою суду від 20.05.11 порушено провадження у справі № 40/180 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.06.11.

У судове засідання, призначене на 09.06.11, представник Позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Керуючись ст.ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи на 07.07.11 у зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.

У судове засідання 07.07.11 представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи, що були залучені судом до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судове засідання 30.06.11 представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та в витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.02.11, який наявний в матеріалах справи. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до приписів ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ст. 1 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців” місцезнаходження юридичної особи – адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Місцезнаходження юридичної особи визначається в установчих документах та вказується в реквізитах реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка подається реєструю чому органу під час державної реєстрації (наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.04 № 67).

У п.3.1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, зазначено, що відповідно до частини 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Судом заслухані пояснення представників позивача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

22.01.2008 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоотримувач) було укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0126/ДЛ (далі - Договір).

За умовами Договору лізингодавець зобов'язувався придбати у власність  Предмет лізингу (напівпричіп PACTON 2390 D, шасі НОМЕР_1) та надати його позивачеві (лізингоодержувачу) за плату у тимчасове володіння та користування на умовах Договору і Правил (Додаток № 1) (п. 3. Договору).

Відповідно до п. 1.1. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, які є додатком № 1 до Договору (далі - Правила) лізингоотримувач за надане йому право володіння та користування предметом лізингу зобов’язується оплатити лізингодавцеві:  Лізингові платежі до оплати в строки, зазначені в Графіку лізингових платежів наступають із моменту передачі предмета лізингу лізингоотримувачеві.

У разі прострочення встановлених Договором лізингу строків оплати або при частковій оплаті лізингоотримувач зобов’язується не пізніше трьох банківських днів з дня погашення заборгованості перерахувати лізингодавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми, що підлягає оплаті за кожний день заборгованості (п. 5.1. Правил).

Пунктами 8.2., 8.2.4. Правил передбачено, що лізингодавець має право розірвати Договір лізингу або відмовитися від виконання Договору в односторонньому порядку, без відшкодування  лізингоотримувачу яких-небудь збитків, викликаних цим розірванням або відмовою, у випадку, якщо заборгованість лізингоодержувачу (відповідача) по сплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів.

Згідно п. 8.5. Правил при настанні випадків, зазначеного у п. 8.2.4. Правил лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувачу повернути йому предмет лізингу.

В додатку № 3 до Договору визначено графік лізингових платежів.

13.02.2008 між лізингодавцем та лізингоодержувачем підписано Акт прийому-передачі предмета лізингу в лізинг, згідно якого лізингодавець передав лізингоодержувачу предмет лізингу (напівпричіп PACTON 2390 D, шасі НОМЕР_1, рік виготовлення 1998, колір червоний).

Відповідно до п. 2.3. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (додаток № 1 до договору) передання предмета лізингу в лізинг Лізингоотримувачеві здійснюється на підставі акту прийому-передачі предмета лізингу в лізинг, що підписується уповноваженими представниками у день поставки (передання) предмету лізингу.

Згідно із п. 5.7. договору строк лізингу становить 36 місяців, починаючи з дати акта прийому-передачі предмета лізингу в лізинг.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що  загальна сума договору лізингу становить 163372,47 грн.

Пунктом 3.1.6. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів на лізингоотримувача покладений обов'язок вчасно, відповідно до Графіка лізингових платежів, оплачувати лізингові платежі.

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив у повному обсязі лізингові платежі за період з лютого 2009 р. по липень 2010 р. на суму 35592,21 грн., а також незавершений лізинговий платіж за серпень 2010 року в сумі 826,08 грн.

У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, позивач просить розірвати договір лізингу та повернути позивачу предмет лізингу шляхом його примусового вилучення у відповідача.    

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає або зобов'язується передати другій стороні у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При розірванні договору лізингу з причин, передбачених п. 8.2.4 Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, відповідач зобов’язаний повністю оплатити заборгованість за договором лізингу, у тому числі: заборгованість по лізинговим платежам; суми неустойки; збитки, понесені позивачем у результаті такого розірвання договору.

Відповідно до п. 10.7 Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів при достроковому розірванні договору лізингу через будь-які обставини незавершений лізинговий платіж оплачується відповідачем у повному обсязі.

Таким чином, позивач посилаючись на те, що позовна заява складена станом на 19.07.2010 р., зазначає, що стягненню також підлягає платіж за незавершений лізинговий період за серпень 2010 р. у сумі 826,08 грн. (платіж № 30), який передбачений графіком лізингових платежів.

Кінцевою датою внесення лізингового платежу № 30 за серпень 2010 року є 13.08.2010 р.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи про припинення дії договору, а також з огляду на положення п. 10.7 Правил, позовні вимоги в частині стягнення незавершеного лізингового платежу за серпень 2010 року у повному обсязі в сумі 826,08 грн. визнаються судом обґрунтованими і правомірними.

Згідно з розрахунком позивача сума заборгованості по лізинговим платежам з 12 по 30 лізингові періоди становить 36418,29 грн.

З наявних в матеріалах справи доказів (довідка ПАТ „Альфа-Банк” від 31.05.11 № 38182-28.1.-119933, акт звіряння взаємних розрахунків за січень 2008 – травень 2011 року) вбачається, що станом на момент винесення рішення відповідачем було частково погашено основну заборгованість на суму 4 500,00 грн, в т.ч. 1 500,00 грн – 19.10.10 р., 1 000,00 грн – 29.04.11 р., 1 000,00 грн – 20.05.11 р., 1 000,00 грн  – 30.05.11 р.).

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем станом на момент вирішення спору на суму 4 500,00 грн основної заборгованості зі сплати лізингових платежів спростовано, тому суд припиняє провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів у зазначені позивачем періоди.  

Оскільки факт наявності заборгованості відповідача зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0126/ДЛ в сумі 31918,29 грн. належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги про стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, або вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Пунктом 8.1. Правил передбачено, що договір лізингу може бути припинено (розірвано) за згодою сторін, а також на інших підставах, передбачених чинним законодавством.  

Згідно із п. 8.2.4. договору у випадку, якщо заборгованість лізингоотримувача по оплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів, лізингодавець має право розірвати договір лізингу або відмовитись від виконання договору в односторонньому порядку, без відшкодування лізингоотримувачу яких-небудь збитків, викликаних цим розірванням або відмовою. При цьому, відповідно п. 8.2. договору таке порушення визнане сторонами істотним.  

Згідно із ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи, що відповідачем допущено істотне порушення умов Договору,  то вимоги позивача про розірвання Договору є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задовольню.

Як передбачено ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Згідно із ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як передбачено п.п. 8.4., 8.5. Правил, при розірванні договору лізингу з причин, передбачених п.п. 8.2.4.-8.2.12. Правил, зокрема, у якщо заборгованість лізингоотримувача по сплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів, лізингоотримувач зобов'язаний повністю оплатити заборгованість за лізинговими платежами, суми неустойки, суму покриття та збитки, понесені лізингодавцем у результаті розірвання договору, а у випадку невиконання відповідачем зазначених умов, лізингодавець має право вимагати від лізингоотримувача повернути йому предмет лізингу.  

Оскільки мав місце випадок, зазначений у п. 8.2.4. Правил, то вимога позивача про повернення йому предмета лізингу є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задовольню.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбаче6но, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 5.1. Правил у разі прострочення встановлених договором лізингу строків оплати або при частковій оплаті лізингоотримувач зобов'язується не пізніше трьох банківських днів з дня погашення заборгованості перерахувати на р/р лізингодавцю пеню у розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті (заборгованості) за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.     

На підставі вищевикладених норм законодавства та умов договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів нарахована пеня в розмірі 2756,19 грн.  

Згідно із перерахунком суду, розмір пені за вказані позивачем періоди перевищує суму пені, яку просить стягнути позивач. З огляду на зазначене та з урахуванням вимог п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню за розрахунком позивача у сумі 2756,19 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів за договором та не навів підстав для звільнення від обов’язку їх оплатити.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив заборгованість в сумі 4500,00 грн. до звернення позивача з позовом, тому судові витрати покладаються на позивача в цій частині.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати по справі покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 40/180 в частині стягнення 4 500,00 грн основної заборгованості.

3. Розірвати договір фінансового лізингу транспортних засобів від 22.01.2008 р. № ЭЛ/Кив-0126/ДЛ, укладений між Фізичною особою-підприємцем Меленевським Костянтином Андрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг".

4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" (03038, м. Київ, вул. М. Гринчека, 4, оф. 130, ідентифікаційний код 34832663) бортовий напівпричіп PACTON 2390 D, шасі НОМЕР_1, д.н. АА8781ХТ.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" (03038, м. Київ, вул. М. Гринченка, 4, оф. 130, ідентифікаційний код 34832663)  31 918 (тридцять одну тисячу дев’ятсот вісімнадцять) грн 29 коп. – основного боргу, 2 756 (дві тисячі сімсот п’ятдесят шість) грн 19 коп. – пені, 404 (чотириста чотири) грн 19 коп. – витрат по сплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                                      Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 11.07.2011 р.