Рішення

від 22.08.2011 по справі 22/265

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/265

22.08.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Техекс»

до                  Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

третя особа  Товариство з обмеженою відповідальністю «Счастливое число»

про                визнання недійсним правочину в частині

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:           не з’явились;

від відповідача :     ОСОБА_1 (довіреність № 02-04/974 від 29.12.2010р.);

22.08.2011р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техекс»(надалі ТОВ «Техекс», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним п. 5.2 договору поруки від 15.07.2007р. № 805/13/26/7-518 щодо третейської оговорки.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав для визнання недійсним положень договору поруки, яким забезпечені вимоги АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 805/6/18/7-073 від 15.05.2007р. укладеним з ТОВ «Счастливое число», оскільки п. 5.2 договору не відповідає вимогам закону.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучено  до матеріалів справи.

Позивач на розгляд справи не з’явився, у клопотанні поданому до суду просив відкласти розгляд справи через зайнятість представника в іншому судовому процесі.

Нез’явлення представника позивача в судове засідання, не є перешкодою для розгляду справи в даному судовому засіданні, оскільки позивачем у справі являється підприємство (ТОВ «Техекс»), а не конкретний представник, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену особу

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхилено, при цьому суд насамперед враховує інтереси позивача, оскільки метою звернення до суду є вирішення спору в судовому порядку, а не відкладення розгляду справи чи непроведення судового засідання на відповідну дату. У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи. За твердженням відповідача дії позивача є зловживанням цивільним правом, у розумінні ст. 13 ЦК України і спрямовані не на відновлення його порушених прав, а на затягування в будь-який спосіб розгляду справи в третейському суді та стягнення банком заборгованості за договором кредиту.

Згідно з поданою заявою відповідач відзначав про пропущення позивачем строків давності на звернення до суду з вимогами щодо недійсності положень договору про який йому було відомо з моменту укладення, та просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 09.08.2011р. до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Счастливое число», яке є боржником за договором кредиту № 805/6/18/7-073 від 15.05.2007р.  вимоги відповідача за яким, забезпечені спірним договором.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2007р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ТОВ «Техекс»укладено договір поруки № 805/13/26/7-518, предмет якого погоджений сторонами у розділі 1 договору, та зокрема згідно з п. 1.1 поручитель зобов’язувався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов’язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту № 805/6/18/7-073 від 15.05.2007р..

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

          Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 1.3.3 укладеного відповідачем з ТОВ «Счастливое число»договору кредиту № 805/6/18/7-073 від 15.05.2007р., на забезпечення виконання якого сторонами укладено спірний договір поруки, визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає з поручителем ТОВ «Техекс»договір поруки.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

Посилання позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним п. 5.2 договору поруки № 805/13/26/7-518 від 15.05.2007р. судом не приймається при врахуванні наступного.

Оспорюваним положенням договору, визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової 15; у випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті; у разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Наведені положення договору жодним чином не суперечать положенням Закону України «Про третейські суди», а згідно з ч. 7 ст. 12 вказаного закону, саме у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Положення зазначеної статті регулюють питання щодо виду та форми третейської угоди, в тому числі передбачають:

- третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди;

- якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди;

- за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту;  

- третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;

- третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди;

- посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Твердження позивача на наявність підстав для визнання недійсним п. 5.2 договору поруки через суперечність вимогам ч. 3 ст. 16 Закону України «Про третейські суди»суд визнає необгрунтованими та безпідставними. Положення вказаного закону не містять заборони щодо неможливості погодження сторонами в договорі відповідного складу третейського суду для розгляду їхнього спору, оскільки, в силу положень ч. 1 ст. 14 закону, сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів…

Статтею 16 закону, визначено, що склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді), що жодним чином не свідчить про наявність заборони передбачити в договорі, при наявності третейського застереження, про вирішення спору конкретним суддею, виходячи з предмету регулювання даної статті закону.

Положення п. 5.2 договору не суперечать положенням закону України «Про третейські суди», оскільки жодних вимог щодо неможливості визначення при укладенні третейської угоди, складу суду, зазначений закон не містить, а зазначене в позовній заяві не відповідає підставам з якими законом пов’язується недійсність третейської угоди (ст. 12 закону).

Твердження позивача щодо обмеження конституційного права на звернення за захистом своїх прав чи інтересів до господарського суду та вирішення спору між сторонами в судовому порядку при погодженні у п. 5.2 договору питання щодо вирішення спорів третейським судом, відхиляється, а з цього приводу суд повністю погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов.

Відповідно до ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом; рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Так, зокрема у п. 3.1. Рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008р. № 1-рп/2008, передбачено, що гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України), і що це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України); одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду; відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»).

Таким чином, наявність в договорі третейського застереження не є обмеженням права позивача на судовий захист своїх прав або відмову від нього, а викладене в позовній заяві не має жодного відношення до недійсності оспорюваного положення договору.

При цьому судом враховується надана відповідачем заява про пропущення строку позовної давності при зверненні з вимогами щодо недійсності п. 5.2 договору поруки, у зв’язку з чим відзначається наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Тобто, строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність  застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,  зробленою  до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, виходячи з наведених положень закону, враховуючи, що про укладення оспорюваного договору позивачу було відомо з 15.07.2007р., на дату звернення позивача з позовом до суду (03.08.2011р.) закінчився строк позовної давності.

Натомість, застосування позовної давності можливе саме в разі обґрунтованості вимог позивача (заявлення вимог які б мали бути судом задоволені), що внаслідок закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у їх задоволенні.

В свою чергу, обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, заявлені вимоги по суті не підлягають задоволенню, а відтак підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки права позивача не порушені, вимоги про їх захист в судовому порядку не могли бути задоволені, навіть в разі звернення позивача в межах встановленого законом строку позовної давності.  

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із відповідним викладенням конкретних умов договору, непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного положення договору, з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 25.08.2011