Рішення

від 22.08.2011 по справі 51/193

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/193

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 справа №  51/193

22.08.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-СТО»    

про стягнення 38 992,72 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Печененко Ю.М.

від відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-СТО»про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 33 202,31 грн., пені в розмірі 2 470,18 грн. та штрафу в розмірі 3 320,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов договору поставки товару № 56 від 18.06.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з нез'явленням представників відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвал суду.

У даному судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає».

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р.»у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 22.08.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»(далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-СТО»(далі –покупець) укладено договір поставки товару № 56 (далі –договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 56 від 18.06.2010 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору. Предметом постачання є автомобільні запасні частини, мастила, інші комплектуючі для транспортних засобів (далі –товар) (п. 1.2 договору).

Підтвердження факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу специфікації і є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 1.4 договору сторони домовились, що всі товари, отримані покупцем від постачальника, в період дії даного договору, вважаються отриманими на виконання цього договору.

Найменування, асортимент, марка товару, одиниця виміру, ціна за одиницю товару вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 2.1 договору).

Кількість та асортимент товару по кожній окремій партії поставки визначається згідно з заявками покупця та вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору  ціни на товар у постачальника встановлюються у гривнях і фіксуються в рахунку-фактурі на дату виставлення рахунку-фактури на кожну окрему партію товару.

Загальна сума кожної окремої поставки зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар (п. 3.4 договору). Остаточна загальна сума договору визначається як сума всіх поставок товару згідно видаткових накладних, підписаних з обох сторін (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2010 року включно, а в частині здійснення розрахунків –до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про його розірвання , то договір вважатиметься пролонгованим на один рік (п. 9.2 договору).

Оскільки сторонами до суду не надано звернень одна до одної з заявами про припинення договору поставки товару № 56 від 18.06.2010 р. після 31.12.2010 р., тому такий визнається пролонгованим на новий строк на тих же умовах, що передбачені ним.

Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, на виконання якого позивачем було здійснено ряд поставок відповідачу.

Відповідно до п. 4.2 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс-2000) склад постачальника: м. Київ, вул. Червонопрапорна, 34.

Моментом поставки вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на товар (п. 4.3 договору).

Судом встановлено, що у період з 29.06.2010 р. по 16.01.2011 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 108 375,50 грн., що підтверджується накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які в копіях долучені до матеріалів справи.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що на оплату кожної з поставленої партії товару позивачем було виставлено відповідний рахунок-фактуру на оплату такої.

За умовами п. 3.6 договору оплата товару покупцем проводиться в національній валюті України, на умовах відстрочки платежу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару. Посилання на номер та дату цього договору в платіжному дорученні є обов'язковою умовою (п. 3.7 договору), при цьому, будь-які грошові кошти покупця, які надходять на виконання цього договору, сторони вважають такими, що надійшли на погашення тієї заборгованості покупця перед продавцем, що виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення (п. 3.8 договору).  

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний  сплатити  продавцеві повну ціну переданого товару.

Як стверджував позивач та вбачається з банківських виписок, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, а саме –в сумі                  75 173,29 грн.

Таким чином, станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар складає 33 202,31 грн. Доказів повної оплати товару, поставленого за доданими до матеріалів справи видатковими накладними, про яку заявлено позивачем у позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 33 202,31 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки в оплаті.

В свою чергу, згідно з п. 7.3 договору порушення покупцем строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, вважається односторонньою відмовою від виконання умов цього договору. За односторонню відмову від виконання умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Суд зазначає, що заявлені позивачем до стягнення пеня та штраф за несвоєчасну оплату товару за своєю правовою природою є штрафними санкціями. Штраф, стягнення якого вимагає позивач, передбачений договором та за своїм змістом є штрафними санкціями несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а саме - за односторонню відмову від договору в частині порушення строків оплати. При цьому суд зазначає, що цим договором передбачено подвійне застосування штрафних санкцій за одне і те саме порушення  - несвоєчасне виконання грошових зобов'язань як у вигляді штрафу, так і у вигляді пені.

За таких обставин, суд зазначає, що стягненню з відповідача в примусовому порядку підлягає сума штрафу у розмірі 3 320,23 грн. В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, як то пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за необгунтоване користування чужими грошовими коштами, є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»задовольнити частково.

2.    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-СТО»(03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, б. 35А, код 37106680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»(37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Франка, б. 1, код 30568711) 33 202 (тридцять три тисячі двісті дві) грн. 31 коп. заборгованості, 3 320 (три тисячі триста двадцять) грн. 23 грн. штрафу, 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 23 коп. державного мита та 221 (двісті двадцять одну) грн. 06 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення:   29.08.2011 р.