Рішення

від 12.09.2011 по справі 36/261

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/261

12.09.11

За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма

                        «Аудиторська практика»

до                    Приватного акціонерного товариства «Український науково –дослідний  

                        інституту спеціальних видів друку»корпоративне підприємство ДАК

                       «Укрвидавполіграфія»                      

про                  визнання недійсною додаткової угоди  від 01.07.2011р. №2 до договору

                        від 29.09.2009р. №84 оренди нежитлового приміщення

Суддя  Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача          ОСОБА_1 –по дов. №б/н від 05.09.2011р.

Від відповідача      ОСОБА_2. –по дов. №40/1-02 від 02.09.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Аудиторська практика»до Приватного акціонерного товариства «Український науково –дослідний інституту спеціальних видів друку»корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія»  про визнання недійсною  додаткової угоди від 01.07.2011р. №2 до договору від 29.09.2009р. №84 оренди нежитлового приміщення.

Залишення договору від 29.09.2009р. №74 оренди нежитлового приміщення буз змін та вважати його чинним.

Зобов’язання Приватного акціонерного товариства «Український науково –дослідний інституту спеціальних видів друку»корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія»   припинити дії щодо обмеження права Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Аудиторська практика»користуватися  орендованим майном відповідно  до договору  від 29.09.2009р. №84 оренди нежитлового приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2011 порушено провадження  у справі №367/261, розгляд справи призначено на 05.09.2011р.

 Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 05.09.2011р. підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував  із підстав, викладених в письмовому відзиві.

         В судовому засіданні 05.09.2011р. оголошувалась перерва до 12.09.2011р. відповідно до ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України.

         Розглянувши  матеріали справи, заслухавши пояснення представників  позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

         Згідно  ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

         Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

        Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

        Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

29 вересня 2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Аудиторська практика» (далі позивач) та Приватним акціонерним товариством  «Український науково –дослідний інституту спеціальних видів друку»корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія»(далі відповідач)   був укладений договір №84 оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до п. 1.1 договору відповідач передав позивачу в  строкове платне користування нежитлові приміщення площею 109,1 кв.м., розміщене за адресою:

м. Київ, вул.. Кіото, 25, що підтверджується  додатком  №1 до договору  від 01.10.2009р. та катом передавання –приймання нерухомого майна від 01.10.2009р.

       Строк дії договору сторони визначили з  01.10.2009р. по 30.09.2012р. (п. 9. 1 договору).

        Розмір орендної плати сторонами визначений в п. 2.1 договору  і становить : 2727, 50 грн., без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2009р., Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством. В орендну плату входить оплата за комунальні послуги.

       Згідно п. 6.4 договору відповідач має право вимагати збільшення розміру орендної плати  у3 випадках передбачених законодавством України.

        01.07.2011р. на адресу позивача від відповідача надійшов лист –повідомлення про підвищення орендної плати  та додаткова угода №2 до договору №84  оренди від 29.09.2009р. оренди нежитлового приміщення.

       Відповідно до даного листа  та додаткової угоди відповідач змінює  розмір орендної плати до 2 300грн., без  ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень  2011р., Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

       Дану додаткову угоду позивач не підписав, письмової відповіді на лист - повідомлення   відповідача від 01.07.2011р. про підвищення орендної плати  та додаткова угода №2 до договору оренди від 29.09.2009р. оренди нежитлового приміщення не надав.

       Спір у справі виник внаслідок того,  що на думку позивача  додаткова угода №2  від 01.07.2011р. до  договору  №84 оренди від 29.09.2009р. оренди нежитлового приміщення є недійсною відповідно до ст.. 215 Цивільного кодексу України.

       Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.

       Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

        Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

        Згідно 188 ГК України  pміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

        Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

        Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

        У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

        Тож, з аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору є процесом досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору. Тобто досягнення згоди з усіх істотних умов тягне за собою факт укладення договору, який є юридичним фактом.

        Таким чином, для того щоб договір юридично відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови.

        Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

        При розгляді  справи судом встановлено, що додаткова угода №2 від 01.07.2011р. до договору  №84 від 29.09.2009р.  позивачем не підписана.  Відповідач  з позовом до суду про  зміну договору не звертався, а тому суд приходить  до висновку,  що додаткова угода є неукладеною, а тому не породжує для сторін права та обов’язків за даною угодою.

         Недійним можна визнати існуючий правочин, зокрема оспорюваний. У разі коли договору не існує, і договір у зв'язку з тим, що сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, не відбувся як факт, можна констатувати факт неукладеності договору, проте не можна визнати та визнавати його недійсним.

Наведене вище підтверджується позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 17.10.2006 р. у справі № 15/191-06-4946, відповідно до якої  недосягнення сторонами договору істотних умов для його укладення має наслідком неукладення такого договору, однак не може бути підставою визнання такого договору недійсним.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині  визнання недійсною додаткової угоди №2 від 01.07.2011р. до договору  №84 від 29.09.2009р. задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача  в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягають.

Позивачем заявлені вимоги  про залишення договору від 29.09.2009р. №74 оренди нежитлового приміщення без змін та вважати його чинним до 30.09.3012р.

          Розглянувши позовні вимоги в цій частині суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного:

           Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

           Отже, статтею 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого засобу захисту цивільних прав та інтересів позивача як  залишення  договору без змін та визнання його чинним до 30.09.2012р.  Позивачем не подано суду доказів того, що такий засіб захисту цивільних прав як залишення договору від 29.09.2009р. №84 оренди нежитлового приміщення без змін та визнання його чинним  до 29.09.2012р. передбачений іншими законодавчими актами України.

          Крім того,  відповідачем не заперечується чинність договору №84 від 29.09.2009р.   до 29.09.2012р.

        Не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача припинити дії щодо обмеження права позивача  користуватися  орендованим майном відповідно  до договору  від 29.09.2009р. №84 оренди нежитлового приміщення.

         Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

         Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач  не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем дій  щодо обмеження права позивача  користуватися  орендованим майном відповідно  до договору  від 29.09.2009р. №84 оренди нежитлового приміщення. .

         Судові витрати  відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

          Враховуючи викладене  та керуючись ст. ст. 49, 82-85  Господарського процесуального  кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

          В задоволенні позову відмовити повністю.

         Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

       Суддя                                                                       Т. Ю. Трофименко

          Повний текст рішення складено

           13.09.2011р.