Рішення

від 07.09.2011 по справі 47/256

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/256

07.09.11

За позовом      Товариства з обмеженою відповідальністю “Ай Ті Сістемз”

До                     Товариства з обмеженою відповідальністю “Профітрейд Груп”

Про                       стягнення 151 004,83 грн. заборгованості                                          

Суддя   Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача      ОСОБА_1 –представник (довіреність від 25.05.2011р.)        

від відповідача  не з’явився

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.09.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 151 004,83 грн. заборгованості (150 510,00грн. –заборгованості, 494,83грн. –3% річних), а також відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. було порушено провадження у справі  № 47/256, розгляд справи було призначено на 28.07.2011р.

27.07.2011р. через канцелярію суду позивачем подано уточнення (збільшення) позовних вимог, в яких позивач просить суд стягнути з відповідача 150 510,00грн. заборгованості, 1203,25грн. –3% річних, 1806,12грн. – інфляційних витрат, а також 1535,19грн. – витрат по оплаті державного мита та 236,00грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні 28.07.2011 р. заявлені позовні вимоги (з урахуванням збільшення позовних вимог) підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що ним згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-000085 від 21.02.2011р. на користь відповідача платіжними дорученнями №5975 (#10442603) від 21.02.2011р. були перераховані грошові кошти у загальній сумі 150 510,00грн., проте відповідач не передав у власність позивача обладнання, оплачене останнім згідно наведеного рахунку-фактури №СФ-000085 від 21.02.2011р., у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача перерахованих коштів у сумі 150 510,00грн.

Також, у відповідності до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 1203,25грн. –3% річних, 1806,12грн. – інфляційних витрат.

Ухвалою суду від 28.07.2011р. розгляд справи було відкладено до 07.09.2011р.

У судовому засіданні 07.09.2011р. представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач своїх представників у судове засідання 07.09.2011р. –не направив, вимоги ухвали суду від 18.07.2011р. щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень  по суті спору –не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений  за адресою вказаною у позові. Через канцелярію Господарського суду міста Києва заяв та клопотань не подавав.

Справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.02.2011р. відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Профітрейд Груп”, виставив позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю “Ай Ті Сістемз” рахунок-фактуру №СФ-000085 на оплату обладнання (комутатор ЕХ4500-40F-VC1-FB), далі –товар, на загальну суму 150 510,00грн. (з ПДВ).    

Відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-000085 від 21.02.2011р. позивач 21.02.2011р. перерахував відповідачу в якості оплати за товар загалом 150 510,00грн., що підтверджується  наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №5975 (#10442603) від 21.02.2011р.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач не здійснив поставку товару згідно рахунку –фактурі рахунку-фактури №СФ-000085 від 21.02.2011р. на загальну суму 150 510,00грн.

Відповідно до позовної заяви, в зв’язку з простроченням виконання відповідачем свого зобов’язання щодо поставки товару, позивач звернувся до останнього з листом №95 від 13.04.2011р., відповідно до якого просив поставити оплачений товар на суму 150 510,00грн. або повернути сплачені грошові кошти у сумі 150 510,00грн.

У відповідь відповідач надіслав позивачу лист №11/13 від 13.04.2011р., в якому гарантував поставку товару згідно рахунку-фактури №СФ-000085 від 21.02.2011р. у найкоротший термін, проте товар відповідачем на суму 150 510,00грн. поставлено не було.

У зв’язку з чим, позивач надіслав на адресу відповідача лист №152/1-05/11 від 20.05.2011р., в якому позивач вимагав у відповідача повернути сплачені за товар кошти у сумі 150 510,00грн., оскільки товар на суму 150 510,00грн. відповідачем не поставлено.

Позивач отримав лист відповідача №12/25 від 25.05.2011р., в якому останній гарантував повернути сплачені позивачем грошові кошти в розмірі 150 510,00грн.

Оскільки відповідач свого обов’язку щодо поставки оплаченого позивачем товару не виконав, грошові кошти у сумі 150 510,00грн. не повернув, то позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача перерахованих грошових коштів за непоставлений товар у розмірі 150 510,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони  (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Частиною 2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною;

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідно до ч.2 статті 206 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Поданий позивачем рахунок-фактура відповідача №СФ-000085 від 21.02.2011р. на суму 150 510,00грн., вважається судом пропозицією відповідача позивачу укласти договір (оферта), а здійснене позивачем перерахування грошових коштів у сумі 150 510,00грн. платіжним дорученням на суму 150 510,00грн. - прийняттям такої пропозиції (акцепт) позивачем.

Отже, зібрані у справі докази, а саме: №СФ-000085 від 21.02.2011р.,платіжне доручення №5975 (#10442603) від 21.02.2011р., свідчать про виникнення між сторонами правовідносин поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 663 ЦК України продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст. 665 Цивільного кодексу України  у разі відмови продавця передати проданий  товар  покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Статтею 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо  продавець  передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу,  покупець має  право вимагати   передання  кількості  товару,  якої  не  вистачає,  або відмовитися від переданого товару  та  його  оплати,  а  якщо  він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Відповідно до п.2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок  у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем, як покупцем, згідно рахунку-фактури №СФ-000085 від 21.02.2011р. було перераховано відповідачу грошові кошти за товар на загальну суму 150 510,00грн., натомість відповідач, як постачальник, свого обов’язку щодо поставки оплаченого позивачем товару  на суму 150 510,00грн. - не виконав, а відтак позивач на підставі статті 670 Цивільного кодексу України, якою передбачено право покупця  вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, на яку товар поставлено не було, у листах №95 від 13.04.2011р. та №152/1-05/11 від 20.05.2011р. заявив відповідачу про повернення останнім 150 510,00грн., на які товар поставлений відповідачем не був. Але відповідачем сума у розмірі 150 510,00грн., на яку товар поставлений відповідачем не був, повернута позивачу не була, доказів протилежного станом на момент вирішення спору суду надано не було.

За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 150 510,00грн. перерахованих коштів за непоставлений товар –є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 1203,25грн. –3% річних, 1806,12грн. –інфляційних витрат.

Суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1203,25грн. – 3% річних, 1806,12грн. –інфляційних витрат з огляду на наступне.

Приписами ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України  визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов’язання відповідача перед позивачем щодо поставки товару мало негрошовий характер. Щодо обов’язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, то зазначений обов’язок, як відповідальність, виник внаслідок неналежного виконання негрошового зобов’язання, і не породжує собою виникнення іншого грошового зобов’язання (новація).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1203,25грн. –3% річних, 1806,12грн. –інфляційних витрат з огляду на вищевикладене є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Профітрейд Груп” (код ЄДРПОУ 32978933, місцезнаходження: 02222, м. Київ, вул. Пухівська, 1-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ай Ті Сістемз” (код ЄДРПОУ 31863903, місцезнаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14) грошові кошти в сумі 150 510 (сто п’ятдесят тисяч п’ятсот десять) грн. 00 коп.,  1505 (одну тисячу п’ятсот п’ять) грн. 10 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В іншій частині позовних вимог –відмовити.

5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                          С.Р. Станік                                                                                            

Дата складання повного тексту рішення –12.09.2011р.