Постанова

від 17.08.2011 по справі 22/5009/920/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/5009/920/11

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.08.2011 р.           справа №22/5009/920/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівЛомовцевої Н.В.Приходько І.В., Скакуна О.А.

при секретарі судового засідання Пруцькіх Н.Р.

за участю представників:

від позивача за первісним позовом: не з'явився.

від відповідача за первісним позовом:не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуУкраїнсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя

на рішення господарського судуЗапорізької області

від10.05.2011р.

по справі№22/5009/920/11 (суддя Ярешко О.В.)

за позовомПриватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ»м.Біла Церква Київської області

до Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя

простягнення 295 144 грн. 21 коп.  

та за зустрічним позовом Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя

доПриватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ»м.Біла Церква Київської області

про визнання договору №11/01-10 від 11.01.2010р. недійсним

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ»м.Біла Церква Київської області звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя про стягнення 297 133 грн. 16 коп., з яких 250 148 грн. 80 коп. –боргу, 24 247 грн. 68 коп. –пені, 18 363 грн. 49 коп. –індексу інфляції, 4 373 грн. 19 коп. –3% річних.

В ході розгляду справи позивач заявою №13/04-1 від 13.04.2011р. зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути  з відповідача 296 318 грн. 48 коп., з яких 235 148 грн. 80 коп. –боргу, 30 515 грн. 60 коп. –пені, 6 498 грн. 50 коп. –3% річних, 24 155 грн. 58 коп. –індексу інфляції.

Заявою №23/01 від 23.03.2011р. позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 268 144 грн. 21 коп., з яких 235 148 грн. 80 коп. –боргу, 0 515 грн. 60 коп. –пені, 6 498 грн. 50 коп. –3% річних та 22 981 грн. 31 коп. - індексу інфляції.

Господарським судом були розглянуті позовні вимоги про стягнення 235 148 грн. 80 коп. - основного боргу, 30 515 грн. 60 коп. - пені, 6 498 грн. 50 коп. - 3% річних та 24 155 грн. 58 коп. - індексу інфляції.

Українсько-турецьке товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з зустрічним позовом до Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ»м.Біла Церква Київської області про визнання договору №11/01-10 від 11.01.2010р. недійсним, який прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.05.2011р. по справі №22/5009/920/11 (суддя Ярешко О.В.) первісний позов задоволено частково, стягнуто з Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІТ»на користь Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ»235 148 грн. 80 коп. –основного боргу, 5 851 грн. 34 коп. –3% річних, 24 015 грн. 55 коп. –індексу інфляції, 2 650 грн. 16 коп. державного мита та 211 грн. 07 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні первісних позовних вимог в залишковій частині відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмолено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням,  Українсько-турецьке товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2011р. по справі №22/5009/920/11 скасувати повністю і припинити провадження по справ.

Заявою про уточнення апеляційної скарги від 26.07.2011р. відповідач за первісним позовом просив скасувати оспорюване рішення повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у позові в повному обсязі та задовольнити зустрічні позовні вимоги відповідача.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає невідповідність висновків суду обставинами справи, невірне застосування норм матеріального права. Посилається на те, що між сторонами по справі було укладено договір №11/01-10 від 11.01.2010р., за яким ані поставок, ані оплат сторонами  проведено не було. Вважає, що умовами п. 2.3 договору, строк проведення оплати не узгоджений. Зазначає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права стосовно стягнення індексу інфляції та 3% річних, оскільки поставка продукції здійснювалась поза межами договору, а тому порушення грошового зобов'язання в межах договору №11/01-10 не було. Крім того, вважає, що  договір №11/01-10 не має всіх істотних умов договору, а саме відсутня сума договору, у зв'язку з чим директор УТ ТОВ «ІЗМІТ»перевищив свої повноваження та без затвердження загальних зборів підписав договір.

Позивач за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2011р. є законним та обґрунтованим, а доводи, викладені в апеляційній скарзі безпідставними. У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав правову позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач за первісним позовом підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі та заяві про її уточнення.

Відповідач у судове засідання представника не направив, причин нез'явлення та невиконання вимог суду не повідомив.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2010р. між Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ» (далі - продавець) та Українсько-турецьким товариством з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ» (далі –покупець) було укладено договір № 11/01-10 (далі - договір).

Пункт 4.1 договору визначено, що вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011р.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а останній зобов'язується прийняти та оплатити наступну продукцію: свинець в чушках марок ССуА, ССу2, ССу3, С2, С1 по ДЗСТ 1292-81 та ДЗСТ 3778-98. Хімічний состав підтверджується висновком  атестованої  лабораторії контролю якості продукції, яка випускається. Кількість продукції, яка поставляється є договірною та узгоджується із покупцем окремо.

Згідно п. 2.1 договору, ціна продукції є договірною та узгоджується з покупцем на момент поставки. Оплата проводиться на розрахунковий рахунок продавця, відповідно до виставленого рахунку, або супровідної накладної. Зміну ціни може бути зроблено за згодою сторін.

Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що покупець здійснює розрахунок за продукцію за кожну партію шляхом передплати. Строки передачі продукції (дата відвантаження) узгоджується з покупцем. За згодою сторін, при відвантаженні продукції без попередньої оплати, покупець зобов'язується зробити оплату протягом 10 б/днів.

Відповідно до п. 2.4 договору, продавець зобов'язується відвантажити вироблену продукцію по факту зарахування оплати на р/р продавця або за домовленістю відповідно п. 2.3 в транспорт покупця.  

Позивач зобов'язання за договором виконав належним чином та відвантажив відповідачу продукцію на загальну суму 1 510 879 грн. 20 коп., що підтверджується підписаними сторонами накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та довіреностями відповідача на отримання продукції від ПП ВКФ «ЮСУМ», які містяться в матеріалах справи.

Відповідач отриману продукцію оплатив частково в розмірі 1 275 730 грн. 40 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою ПАТ «Укрсоцбанк»від 22.03.2011р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за договором №11/01-10 від 13.04.2011р. в розмірі 235 148 грн. 80 коп.

Оцінивши зміст спірного договору, господарський суд дійшов вірного висновку, що останні за правовою природою є  договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити  товар за ціною, встановленою у договорі.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України товар повинен бути оплаченим після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що ані поставок, ані оплат в рамках договору №11/01-10 від 13.04.2011р. сторонами  проведено не було, а поставка товару здійснювалась на підставі рахунків-фактур за накладними, по яким і здійснювалась оплата, є безпідставними з огляду на наступне.  

З матеріалів справи вбачається, що відповідач в розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України  ані  суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надав належні та допустимі докази відсутності у нього в бухгалтерському та податковому обліку підприємства даних щодо проведених сторонами господарських операцій отримання товару за спірним договором №11/01-10 від 11.01.2010р.

Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Позивачем представлені у матеріали справи податкові накладні, які складені до вищевказаних вимог.

Є безпідставним посилання відповідача на не визначення строку оплати у договорі, оскільки з тексту п. 2.3 договору вбачається, що обов'язок оплати пов'язаний з моментом відвантаження продукції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим висновок господарського суду щодо стягнення боргу за поставлену продукцію в розмірі  235 148 грн. 80 коп.

Позивач, посилаючись на п. 4.3 договору просив суд стягнути з відповідача  пеню в розмірі 30 515 грн. 60 коп. за період з 19.07.2010р. по 23.03.2011р.

Відповідно до п. 4.3 договору, у разі невиконання умов даного договору сторони зобов'язуються виплатити  штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення пеня, господарський суд дійшов висновку, що пеня як вид штрафної санкції та неустойки сторонами не передбачена, виходячи з приписів ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 6498 грн. 50 коп. за період з 19.07.2010р. по 23.03.2011р. та 24 155 грн. 58 коп. індексу інфляції за період з серпня 2010р. по лютий 2011р. включно.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія вважає вірними та обґрунтованими висновки господарського суду щодо стягнення 3% річних в розмірі 5 851 грн. 34 коп. та індексу інфляції в розмірі 24 015 грн. 55 коп.  та відмови у задоволенні вимог в залишковій частині.

Посилання відповідача за первісним позовом на невірне застосування норм матеріального права стосовно заявленої вимоги про стягнення індексу інфляції та 3% річних у зв'язку з відсутністю порушення  грошового зобов'язання в межах договору №11/01-10 судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки нарахування вказаних  санкцій є правом сторони,   встановленим законодавством, і не залежать від того, які спірні відносини мають характер, договірний або позадоговірний.

22.03.2011р. Українсько-турецьке товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з зустрічним позовом до Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ЮСУМ»м.Біла Церква Київської області про визнання договору №11/01-10 від 11.01.2010р. недійсним, який прийнято до розгляду з первісним позовом.

Вимагаючи  визнати недійсним договір  №11/01-10 від 11.01.2010р., укладений між сторонами у справі, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що спірний договір не містить всіх істотних умов, необхідних для даного виду договору, а саме відсутні ціна (сума) договору. Крім того, відповідно до п. 14.7 статуту УТ  ТОВ «ІЗМІТ», до виключної компетенції загальних зборів учасників УТ ТОВ «ІЗМІТ»належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує суму еквівалентну 10 000 доларів США перераховану в національну валюту України за офіційним курсом Національного Банку України на момент підписання договору (угоди). Таким чином, як зазначає позивач за зустрічним позовом, оскільки сума договору № 11/01-10 від 11.01.2010р. перевищує 10 000 доларів США, то рішення про укладення вказаного договору повинно прийматися виключно загальними зборами учасників УТ  ТОВ «ІЗМІТ».

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є  домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст.180 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як вбачається, спірний договір є договором поставки, що підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її уставними документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою  та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 190 Господарського кодексу України визначено, що вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб'єкта господарювання.

Як вбачається з умов спірного договору, сторони узгодили, що ціна продукції є договірною та узгоджується з покупцем на момент поставки. Оплата здійснюється на розрахунковий рахунок продавця, відповідно виставленого рахунку, або супровідної накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме накладних, які підтверджують факт поставки спірної продукції, в останніх визначена ціна за одиницю продукції та загальна сума поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти і інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із  третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Статтею 65 Господарського кодексу України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Пунктом 4.14 Статуту Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»(далі –Товариство) передбачено, що товариство має право, зокрема, укладати договори купівлі-продажу, дарування, обміну, підряду, перевезення, доручення, комісії, зберігання та інші угоди цивільно-правового характеру.

Згідно п. 14.7 Статуту Товариства, до виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує суму еквівалентну 10 000 доларів США перераховану в національну валюту України за офіційним курсом Національного Банку України на момент підписання договору (угоди).

Пунктом 15.5 Статуту Товариства визначено, що директор без довіреності має право виконувати дії від імені товариства.

Таким чином з аналізу зазначених пунктів Статуту позивача за зустрічним позовом вбачається, що попередня згода на укладання тієї чи іншої угоди, сума якої перевищує суму еквівалентну 10 000 доларів США перераховану в національну валюту України за офіційним курсом Національного Банку України не потрібна, оскільки передбачається повноваження загальних зборів затверджувати вже  укладені угоди.

Пунктом 2 частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до приписів ст.ст. 16, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»з метою забезпечення учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб створено Єдиний державний реєстр, в якому містяться, в тому числі, відомості про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно, відомостей, передбачених абзацом сороковим частини другої статті 17 цього Закону.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів обмеження прав директора Українсько-турецьким товариством з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ» на укладання угод позивачем за зустрічним позовом не надано.

Таким чином, місцевий суд дійшов вірного висновку, що  оспорюваний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства повноважними особами і був спрямований на настання правових наслідків, а тому правомірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2011р.  у справі №22/5009/920/11 підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються  на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗМІТ»м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2011р.  у справі №22/5009/920/11 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2011р.  у справі №22/5009/920/11 –залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий                                                                       Н.В. Ломовцева

Судді:                                                                                  І.В. Приходько

                                                                                           О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу;

4. ДАГС;

5. ГСЗО