Постанова

від 20.09.2011 по справі 10/5007/24/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/5007/24/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2011 р.                                                           Справа № 10/5007/24/11  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                                                      Мельник О.В.

суддя                                                                             Огороднік К.М. ,

 суддя                                                                             Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Турович Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Сервіс" на  рішення  господарського суду Житомирської області від 06.06.11 р. у справі № 10/5007/24/11

за позовом Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Городок"

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Сервіс"

про розірвання договору та стягнення 160412,40 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Баранівська Л.Л., Баранівський М.М.,

відповідача - Борбицький В.І., Репіков А.В.,

ВСТАНОВИВ:

Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Городок" з урахуванням уточнених позовних вимог звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Сервіс" про розірвання договору №31 від 26.09.2008р. на виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій та  стягнення з відповідача 108000,00 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2011 року позов задоволено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст. 846, ч. 2 ст. 849, ч.2 ст. 651,  п.3 ст.847 ст. 529, ст.611, ч. 1 , ч. 3 ст. 612  ЦК України, ч.3 ст.226  ГК України, вказавши, що відповідач, в порушення умов договору підряду, свої зобов'язання у розумний строк не виконав. За таких обставин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для розірвання договору відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України. При задоволенні позову в частині стягнення збитків, суд, пославшись на положення ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України, ст.224 ГК України, прийняв до уваги те, що оскільки грошові кошти, перераховані позивачем на підставі договору в якості попередньої оплати не повернуто відповідачем, питання  про  розірвання  договірних стосунків  між сторонами вирішено в судовому порядку, то сума грошових коштів в розмірі 108000,00 грн. є фактичними, реальними збитками, спричиненими позивачеві  невиконанням відповідачем його договірних зобов'язань в строки, передбачені умовами договору.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зокрема вказує на порушення позивачем умов п. 2.1., п. 3.1. договору в частині невиконання зобов'язання по попередній оплаті робіт в розмірі 60% від загальної вартості замовлення та вказує на неможливість повного виконання замовлення через непідготовленість для цього об'єкту, відсутність електроенергії. Будь-яких претензій щодо якості встановлених металопластикових конструкцій та виконаних робіт від позивача не надходило. Вважає, що замовник міг би вимагати виконання робіт в розумні строки тільки тоді, коли сам би виконав умови договору. Стверджує, що загальна сума виготовлених та вже змонтованих вікон становить 115607 грн. а посилання суду на ч. 2 ст. 651 ЦК України є недоречним, оскільки порушення зобов'язань за договором вчинив сам позивач й у спірному правовідношенні відсутня вина відповідача.   

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу  без задоволення.

Представники сторін апеляційну скаргу та відзив на неї підтримали повністю з викладених в них підстав.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2011 року підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про задоволення позову. При цьому суд виходив із наступного.

Як слідує із змісту ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог дотримано не було.

Апеляційним судом встановлено, що 26.09.2008р. між Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Городок»та ТОВ «СВ-Сервіс»було укладено договір № 31 на виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій (а.с.9-11), за умовами якого відповідач як виконавець зобов'язався здійснити ремонтні роботи (виробництво і монтаж металопластикових конструкцій), у відповідності з додатками до даного договору, що називаються в подальшому вироби, а позивач як замовник - прийняти і оплатити роботи, вироби, виконані і встановлені виконавцем (п.1 договору).

Згідно з ч. 1, ч. 2  ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися, зокрема, на ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, за своєю правовою природою, в силу положень ст. 837 ЦК України вказаний договір є договором підряду.

В указаному договорі сторонами було погоджено загальну вартість замовлення, яка становить 216000 гривень. (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, виконавець зобов'язується розпочати ремонтні роботи не пізніше 14-ти денного терміну після проведення замовником попередньої оплати в розмірі 60% згідно додатків до договору з об'ємами, вартістю та строками, підписаними обома сторонами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами будь-яких додатків до вказаного договору укладено та підписано не було.

Зі змісту ч. 1 ст.854 ЦК України слідує, що в разі передбачення в договорі підряду попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапів замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором. (ч. 2 ст. 864 ЦК України).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено апеляційним господарським судом, перерахувавши відповідачу 01.10.2008 року 108000 грн. (а.с.12), позивач лише частково виконав зобов'язання, що визначене у п. 3.1 договору по проведенню попередньої оплати, оскільки у п. 2.1 договору сторонами було погоджено загальну вартість замовлення (216000 грн.), а тому момент виникнення обов'язку виконавця за договором щодо початку та виконання ремонтних робіт перебуває в залежності від такого кореспондуючого йому обов'язку замовника, як проведення попередньої оплати в розмірі 60% , тобто 129600 грн..

При цьому, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи позивача на наявність усної домовленості сторін договору про зміну розміру попередньої оплати з 60% на 50 %, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 203, п. 1 ч. 1 ст. 208, ст. 654 ЦК всі зміни і доповнення до договору, укладеного між юридичними особами повинні бути укладені в письмовій формі, а докази про це в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги твердження відповідача про невиконання робіт в повному обсязі через недотримання позивачем зобов'язання, передбаченого п. 3.1. договору по проведенню 60% попередньої оплати загальної вартості замовлення.

При цьому, судом не надано належної юридичної оцінки посиланням відповідача на неналежне виконання позивачем вказаного вище зобов'язання за договором і на необхідність застосування до відносин сторін ч. 4 ст. 612, ст. 613 ЦК України з урахуванням того, що позивачем не проведено попереднє фінансування робіт в обумовленому в договорі розмірі.

Наведене свідчить, що правова позиція місцевого господарського суду у даному спорі щодо наявності підстав для застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України є помилковою, не узгоджується з положенням ч. 1 ст. 613 ЦК України.

Відповідно до ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Як вбачається зі змісту договору, строки виконання робіт сторони не встановили.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції прийняв до уваги те, що 02.12.10р., майже через два роки з дати направлення відповідачу листа-вимоги від 10.12.08р., позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати договір, повернути сплачені 108000,00 грн. та сплатити договірну неустойку, посилаючись на положення ч. 2 ст. 849, ч.2 ст. 651 ЦК України та п.п. 10.2 договору (а.с.55).

Задовольняючи позов в частині розірвання договору, місцевий суд прийняв до уваги положення ч. 2 ст. 846 ЦК України, згідно якої відповідач зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки. При цьому, суд вказав на вихід відповідача при виконанні зобов'язань за договором за межі розумних строків.   

У цьому ж контексті судом першої інстанції застосовано положення ч. 2 ст.849 ЦК України та ч. 2 ст.651 ЦК України, якою встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Отже, в силу наведених положень закону та обов'язку доказування, позивач для підтвердження наявності підстав розірвання договору повинен був довести не лише наявність порушень відповідачем умов договору, а довести істотність таких порушень, що також включає обов'язок по доведенню наявності заподіяної порушенням умов договору шкоди та наслідку заподіяння такої шкоди у виді позбавлення сторони в значній мірі того блага чи інтересу, на отримання якого така сторона розраховувала при укладенні договору.

Проте, апеляційним судом на підставі експертного висновку Житомирської торгово-промислової палати від 06.01.2011 року (а.с. 21), довідок № 1 та №2 від 25.12.2008 року (а.с. 22,23), листа позивача №25/03-01 від 25.03.2011 року (а.с.65), листа КП «Облархпроект», яке проводить авторський нагляд реконструкції нежитлового приміщення, де проводились підрядні роботи (а.с.75) встановлено дійсне часткове виконання відповідачем зобов'язань за договором .

Приймаючи до уваги фактичне часткове виконання умов договору з боку відповідача (виготовлення та встановлення 45 металопластикових конструкцій., а також виготовлення та доставку 38 металопластикових конструкції без їх встановлення), за наявності порушення позивачем п.2.1, п.3.1. договору, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність належних, достовірних та достатніх доказів у підтвердження позивачем наявності заподіяної позивачеві порушенням умов договору шкоди та наявності ознаки істотного порушення умов договору відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, суд першої інстанції посилався на положення ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України, ст. 224 ГК України, визнавши фактичними реальними збитками позивача 108000 грн..

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками, зокрема, є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Отже, на момент здійснення особою вказаних витрат необхідна наявність факту  порушення її права, для відновлення якого особа й була вимушеною їх здійснити.

Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення збитків, позивач в уточненій позовній заяві вказав, що відповідач завдав позивачу реальних збитків у розмірі 108000 грн., які полягають у витратах позивача по здійсненню попередньої оплати за договором, які відповідачем не виконані.

Поряд з тим, місцевий господарський суд невірно визначив правову природу  указаної суми, не прийняв до уваги те, що такі кошти були перераховані позивачем у виконання умов договору, як попередня оплата.

Прийшовши до висновку про заподіяння відповідачем реальних збитків та застосовуючи до спірних правовідносин положення ст. 22 ЦК України, місцевий господарський суд помилково ототожнив попередню оплату за договором з витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення порушеного права.

Такий висновок суду узгоджується й з положенням ст. 225 ГК України, яка не відносить до складу збитків здійснену за договором попередню оплату.

Приймаючи до уваги викладене, а також відсутність підстав для розірвання договору, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку й про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення збитків.     

Судова колегія вважає, що внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, мотиви, з яких подана апеляційна скарга є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та винесення нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.101, п.2 ст.103, ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,  

  ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Сервіс" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2011 року по справі № 10/5007/24/11 - скасувати й прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд.  

Головуючий суддя                                                                       Мельник О.В.  

Суддя                                                                                              Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Коломис В.В.  

01-12/12836/11