Рішення

від 22.09.2011 по справі 28/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

28/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  28/18

22.09.11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник», м. Донецьк

до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо промислове підприємство «Металіст», м. Київ

про стягнення 150 434,87 грн. та зобов'язання вчинити дії

Головуючий суддя Копитова О.С.

                                                                                             Судді Самсін Р.І.

                                                                                                       Бойко Р.В.

                                                           Секретар судового засідання Зікрата М.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - промислове підприємство «Металіст»про стягнення 150 434,87 грн. Також позивач просить суд зобов'язати відповідача забрати партію металу неналежної якості за рахунок відповідача і власними силами.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на факт поставки відповідачем металу, що не відповідає вказаній в видатковій накладній та рахунку-фактурі марці. Позивач зазначає, що повідомляв відповідача про невідповідність марки поставленого металу та запрошував його представників для вирішення питання щодо повернення металу, однак, представники відповідача не з'явились.  Позивач вказує, що направляв на адресу відповідача претензію, в якій наполягав на поверненні сплачених коштів, відповідач надав відповідь на претензію, але коштів не повернув, метал не забрав.

           Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2010 року порушено провадження по справі, призначено розгляд справи на 25.01.2011 року.

          Позивачем заявлялось клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти розміщені відповідачем на його розрахунковому рахунку та заборони відповідачу відчуження власного майна в іншій спосіб.

  Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Згідно п.1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

          Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

          Розгляд справи відкладався.

          Ухвалою  господарського суду м. Києва від 08.02.2011 року за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору.

         Відповідач проти позову заперечував. В письмовому відзиві відповідач зазначає, що поставка товару позивачеві здійснювалась на підставі укладеного між сторонами Договору № МТ-0104/1 від 01.04.2010 року, товар прийнятий позивачем без зауважень і лише 14.09.2010 року позивач направив відповідачеві претензію з вимогою повернути кошти. Відповідач вказує, що з метою з'ясування викладених в претензії обставин ним була надана відповідь з проханням надіслати копію висновку незалежної акредитованої лабораторії та підтвердження того, яка саме партія товару була предметом відповідного дослідження, однак, позивач вимог викладених в відповіді на претензію не виконав. Відповідач вважає, що позивачем порушені положення Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при раді міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7.

            Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.03.2011 року задоволено клопотання позивача про призначення по справі металознавчої експертизи, призначено експертизу та доручено її проведення Донецькому науково –дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до одержання результатів експертизи.

          До загального відділу господарського суду м. Києва із експертної установи повернулись матеріали справи № 28/18 з висновком експертизи від 26.07.2011 року № 1998/14.

         Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.08.2011 року поновлено провадження по справі № 28/18, розгляд справи призначено на 16.08.2011 року.

         В зв'язку з неявкою представників відповідача розгляд справи відкладено на 22.08.2011 року.

         Позивач, в своїх додаткових поясненнях наполягав не відсутності укладеного між ним та відповідачем договору на поставку металу та стверджував, що поставка спірного металу відбулась на підставі видаткової накладної та рахунку-фактури, а тому надану відповідачем копію договору слід вважати наміром на укладення договору, а не договором у понятті цивільного законодавства.

         Під час судового розгляду справи позивачем було подано заяви про збільшення позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, позивач зазначаючи про збільшення позовних вимог фактично просить суд відшкодувати за рахунок відповідача свої витрати на проїзд його представника для участі в судовому засіданні в загальній сумі 6 187,4 грн. та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 2 707,2 грн., тобто фактично позивач не збільшує позовні вимоги, а просить відшкодувати понесені з розглядом справи витрати.

        Розпорядженням В.о. Голови господарського суду м. Києва від 22.08.2011 року призначено колегіальний розгляд справи № 28/18 в складі суддів: головуючий суддя Копитова О.С., судді Бойко Р.В., Самсін Р.І.

       Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.08.2011 року справу № 28/18 прийнято колегією суддів в складі головуючий суддя Копитова О.С., судді Бойко Р.В., Самсін Р.І. до свого провадження.

        Ухвалою від 22.08.2011 року розгляд справи відкладено на 22.09.2011 року.

 Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, представники сторін в судове засідання призначене на 22.09.2011 року не з'явились, причини неявки в судове засідання невідомі. Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників сторін від останніх до суду не надходило. Позивачем на вимогу суду надані письмові пояснення по суті заявлених вимог.

     За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників сторін, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

         В судовому засіданні 22.09.2011 року суд прийняв рішення.

         Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи висновки судової металознавчої експертизи, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

           18.08.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо промислове підприємство «Металіст»(надалі по тексту ТОВ «ВПП «Металіст», відповідач) поставило, а товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник»(надалі по тексту ТОВ «Машинобудівник», позивач) прийняло товар згідно видаткової накладної № РН-0000340 від 18.08.2010 року.

           Отриманий товар оплачений позивачем в повному обсязі, зокрема 02.08.2010 року перераховано 139 008,62 грн. згідно рахунку фактури № СФ-0001710 від 30.07.2010 року та 25.08.2010 року 11 426,25 грн. згідно накладної № РН-0000340 від 18.08.2010 року.

           Відповідач стверджує, що зазначена поставка товару відбувалась в рамках укладеного між сторонами Договору № МТ0104/1 від 01.04.2010 року. Позивач зазначений факт заперечує. Відповідачем не надано суду оригіналу підписаного між сторонами Договору № МТ0104/1 від 01.04.2010 року, як і не надано належним чином засвідченої копії зазначеного договору зробленого з оригіналу, що містила б печатку позивача та підпис його уповноваженої особи. Крім того, ні виставлений відповідачем на оплату рахунок –фактура № СФ-0001710 від 30.07.2010 року, ні видаткова накладна № РН-0000340 від 18.08.2010 року не містять посилання на укладений між сторонами договір. При цьому, податкові накладні № 365 від 02.08.2010 року та № 404 від 18.08.2010 року, видані відповідачем позивачу для відображення зазначеної операції в податковому обліку в графі «умова поставки»містять посилання на рахунок № СФ-0001710 від 30.07.2010 року.

           За таких обставин, суд, досліджуючи зазначену операцію, не зважає на умови договору № МТ0104/1 від 01.04.2010 року.

          Як убачається з матеріалів справи, 10.09.2010 року позивачем, на підприємстві –товариство з обмеженою відповідальністю «Ремкомунелектротранс», було проведено хімічний аналіз металу круг /паковка 350-405 ст. 20Ч2Н4А.

         Позивач, з посиланням на протокол результатів рентгеноспектрального аналізу металу складеного начальником лабораторії товариства з обмеженою відповідальністю «Ремкомунелектротранс»від 10.09.2010 року, зазначає, що поставлений відповідачем метал круг/паковка 350-405 ст. 20Ч2Н4А за своїм хімічним складом не є ст. 20Ч2Н4А та не відповідає характеристикам «Марочника сталі та сплавів».

         14.09.2010 року позивачем складено Акт про встановлення факту поставки неякісного металу круг/паковка 350-405 ст. 20Ч2Н4А.

          16.09.2010 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 15.09.2010 року № 15/09-01, в якій позивач, з посиланням на невідповідність поставленого товару  марці металу, що зазначена в документах на поставку, наполягав на поверненні вказаної партії товару відповідачу та просив повернути сплачені кошти.

           Згідно опису вкладення в цінний лист, позивачем разом з претензією було направлено копії рахунку-фактури № СФ-0001710 від 30.07.2010 року, видаткової накладної № РН-0000340 від 18.08.2010 року, податкових накладних № 365 від 02.08.2010 року та № 404 від 18.08.2010 року.

           Відповідач в відповіді на претензію від 12.10.2010 року № МТ-1210/1ю просив для вирішення спірного питання направити йому копію висновку незалежної акредитованої лабораторії на підтвердження того, яка саме партія товару була предметом відповідного дослідження.

          Сторони не досягли згоди щодо спірної ситуації і позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду м. Києва.

         Основні засади господарювання в України визначає господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами  та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між позивачем та відповідачем цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов'язань щодо передачі відповідачем певного товару у власність позивача та щодо прийняття позивачем зазначеного товару та оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено  договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

         Відповідно до ч.1 ст. 622 , ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України  продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

         Згідно ч. 2, 4 ст. 673 Цивільного кодексу України у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

           Стаття 675 Цивільного кодексу України визначає, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

        Відповідно до ч. 1 ст. 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

        Згідно рахунку-фактури № СФ-0001710 від 30.07.2010 року та видаткової накладної № РН-0000340 від 18.08.2010 року відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар –круг/паковка 350-405 ст. 20*2Н4А.

        Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що поставлений відповідачем метал не тільки не відповідає по своїм якісним характеристикам і хімічному складу металу марки ст. 20Ч2Н4А, а являє собою круг/паковку 350-405, що відлиті в результаті зливання залишків металів та не має конкретних характеристик, що дають можливість його ідентифікувати.

        Під час розгляду справи для встановлення якості поставленого металу судом було призначено по справі металознавчу експертизу. На вирішення експерту було поставлено наступні питання: Чи відповідають зразки наданого на дослідження металу (круг/поковка 350-405) в кількості чотирьох зразків за своїми характеристиками металу марки ст. 20Ч2Н4А? До якої марки металу відносяться надані на експертизу зразки металу (круг/поковка 350-405) у кількості чотирьох зразків?

        Згідно висновку експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 1998/14 від 26.07.2011 року зразки наданого на дослідження металу (круг/поковка 350-405) в кількості чотирьох зразків не відповідають марці сталі 20Ч2Н4А. Встановити до якої марки сталі відносяться надані на експертизу зразки встановити не виявилось можливим. В висновку експертом зазначено, що хімічний склад наданих на дослідження зразків не містить достатньо комплексу інформаційних ознак (значення масової долі вуглецю і легованих елементів), що дозволяють в межах масової долі елементів, що вказані в нормативній документації (ГОСТ) визначити марку сталі. Кількісний склад зразків свідчить про те, що при виплавці і розливанні зливків не проведено технологічних заходів по усередненню хімічного складу.

        Таким чином, експертом встановлений факт поставки товару неналежної якості.

          Згідно ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

         У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

        Відповідно до ч. 5  ст. 268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

        Згідно ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1). Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк (п.2).

         Як убачається з матеріалів справи, поставка товару відбулась 18.08.2010 року, в зв'язку з встановленими недоліками вимогу відповідачу було направлено 16.09.2010 року, після проведення рентгеноспектрального аналізу металу та складання акту від 14.09.2010 року, тобто протягом розумного строку та в межах встановлених законом.

          Відповідно до ст. 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

          Факт того, що недоліки товару виникли з підстав, які існували до моменту його передачі позивачеві, а саме з причин неякісного виготовлення сталі підтверджені висновком судової металознавчої експертизи.

         Посилання відповідача на порушення позивачем строків та порядку повідомлення продавця про виявлені недоліки товару, встановлені Інструкцією про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженого постановою держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7 не приймаються судом, оскільки, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що при здійсненні поставки товару згідно накладної сторони домовились здійснювати приймання товару у відповідності до зазначеної Інструкції. Факт здійснення поставки згідно Договору № МТ-0104/1 від 01.04.2010 року судом не встановлений.

        В даному випадку суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

         Факт повідомлення позивачем відповідача про виявлені недоліки в розумні строки встановлений колегією суддів під час судового розгляду справи і відповідно підстави для відмови від задоволення вимог позивача, згідно ст. 688 Цивільного кодексу України у відповідача відсутні.

          Враховуючи викладені обставини господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості поставленого товару неналежної якості в розмірі 150 434,87 грн.

         Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача забрати партію металу неналежної якості, за його рахунок та власними силами задоволенню не підлягають в зв'язку з їх необґрунтованістю.

 Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 1, ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України  підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.  

Позивачем не доведено порушення відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів, що потребують судового захисту шляхом зобов'язання ТОВ «ВПП «Металіст»забрати партію металу неналежної якості, за його рахунок і власними силами та не зазначено на підставі яких саме норм діючого законодавства позивач звертається з такими вимогами до суду.

           З урахуванням викладених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

          Щодо відшкодування витрат позивача на проведення експертизи, вартості квитків для проїзду представника позивача для участі в судових засіданнях, витрат на сплату державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлено наступне.

           Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

          Позивач просить відшкодувати йому витрати на сплату державного мита в розмірі 1 504,35 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., витрати понесені за проведення експертизи в розмірі 2 707,2 грн., а також витрати на сплату вартості квитків для проїзду представника позивача за маршрутом Донецьк-Київ-Донецьк для участі в судових засіданнях на загальну суму 6 187,4 грн.

          На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем додано копію платіжного доручення № 2213 від 26.05.2011 року на суму 2 707,2 грн., копії авіаквитків та оригінали платіжних доручень № 1263 від 17.11.2010 року на суму 1 504,35 грн., № 1264 від 17.11.2010 року на суму 236 грн.

          Враховуючи викладені обставини, а також приймаючи до уваги, висновки судової металознавчої експертизи, господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для відшкодування сплаченого позивачем державного мита та витрат на проведення експертизи в повному обсязі за рахунок відповідача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України

          При цьому суд враховує, що позивачем при зверненні з позовом було заявлено дві позовні вимоги, а саме щодо стягнення з відповідача 150 434,87 грн. та зобов'язання відповідача забрати партію металу неналежної якості, за його рахунок і власними силами, однак, державне мито було сплачено лише за позовну вимогу майнового характеру. В зв'язку з тим, що судом розглянуті всі вимоги позивача частина недоплаченого державного мита в розмірі 85 грн. підлягає стягненню з позивача на користь державного бюджету.

          Приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог немайнового характеру судом відмовлено, державне мито в цій частині покладається на позивача.

          Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню позивачу в розмірі 118 грн.

Витрати на сплату вартості авіаквитків для проїзду представника позивача за маршрутом Донецьк-Київ-Донецьк для участі в судових засіданнях на загальну суму 6 187,4 грн. відшкодуванню не підлягають, оскільки, позивачем не доведено їх розумну необхідність та доцільність при розгляді зазначеної справи.

           На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

           Позов задовольнити частково.

           Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислове підприємство «Металіст»(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44, ід. код 36947715, р/р 26003038000194 у Міжнародному відділенні КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012 або з будь –якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник»(83001, м. Донецьк, вул. Р. Люксембург, 2-б, оф. 208, ід. код 32281791, п/р 260020184 в ПАТ «УНІКОМБАНК», МФО 335902) 150 434,87 грн. (сто п'ятдесят тисяч чотириста тридцять чотири гривні вісімдесят сім копійок) боргу, а також державне мито в розмірі 1 504,35 грн.(одну тисячу п'ятсот чотири гривні тридцять п'ять копійок), 118 гривень (сто вісімнадцять гривень) витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, 2 707,2 грн. (дві тисячі сімсот сім гривень двадцять копійок) витрати на судову експертизу.

           В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

           Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник»(83001, м. Донецьк, вул. Р. Люксембург, 2-б, оф. 208, ід. код 32281791, п/р 260020184 в ПАТ «УНІКОМБАНК», МФО 335902) на користь державного бюджету 85 грн. (вісімдесят п'ять гривень) недоплаченого державного мита.

          Після набрання рішенням по справі законної сили видати  наказ.

        Головуючий суддя                                О.С. Копитова

        Судді                                    Р. В. Бойко                            

                                  Р.І. Самсін

Дата складання та підписання повного тексту рішення 27.09.2011 року