Рішення

від 13.10.2011 по справі 30/238

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  30/238

13.10.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

Про                визнання недійсним договору                                                                                                             

                                                                                                        Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача        не з’явився

Від відповідача   ОСОБА_1. –представник за довіреністю № б/н від 04.01.11.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»про визнання Договору фінансового лізингу                   № 310/07/2006 від 04.07.06., укладеного між позивачем і відповідачем недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір фінансового лізингу                        № 310/07/2006 від 04.07.06. було підписано з боку відповідача особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.11. порушено провадження у справі № 30/238, розгляд справи  призначено на 15.09.11. о 12:40.

Представник позивача в судове засідання 15.09.11. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 06.09.11. про порушення провадження у справі        № 30/238 не виконав, але до відділу діловодства Господарського суду міста Києва позивачем надіслано телеграму, відповідно до якої позивач просить суд відкласти розгляд справи, в зв’язку з перебування повноважного представника позивача у відрядженні.

15.09.11. відповідачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмовий відзив на позов, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю. Відповідач вказує на те, що підписуючи зазначений вище Договір, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»підтвердив свої повноваження та запевнив позивача в тому, що для укладення Договору є всі достатні підстави (п.16.7 Договору фінансового лізингу № 310/07/2006 від 04.07.06.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.11. у справі № 30/238 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 29.09.11. о 12-40.

Представник позивача в судове засідання повторно 29.09.11. не з’явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення  судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарсько суду міста Києва від 29.09.11. розгляд справи № 30/238 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 13.10.11. о 12-15.

Представник позивача в судове засідання 13.10.11. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 29.09.11. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 13.10.11. представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт»в задоволенні його позовних вимог повнстю.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/238.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

04.07.06. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніт»(Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 310/07/2006 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Лізингодавець зобовязався набути у свою власність техніку у відповідності до встановленої Лізингоодержувачем специфікації.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що Договір фінансового лізингу № 310/07/2006 від 04.07.06. було підписано з боку відповідача особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки підпис Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»- ОСОБА_2 у листі ТОВ «Ласка Лізинг»№ 3426-07/09 від 22.07.09. та у Договорі фінансового лізингу № 310/07/2006 від 04.07.06. є різними, в зв’язку з чим позивач вважає, що зазначений вище Договір підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З матеріалів справи вбачається, що Договір фінансового лізингу № 310/07/2006 від 04.07.06. було підписано з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»- ОСОБА_2.

У відповідності до п. 16.7 Договору, сторонами було погоджено, що Договір підписано повноважними представниками сторін, які впевняють та гарантують, що вони мають права на підписання Договору, для чого були отримані всі необхідні дозволи, погодження, довіреності, та на момент підписання Договору не існує ніяких обставин, в силу яких підписання Договору не мало би сили.

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідно до п. 16.7 Договору відповідач підтвердив свої повноваження та запевнив позивача в тому, що для укладення даного Договору у нього є всі достатні для цього підстави.

Слід також зазначити, що до матеріалів справи долучено витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, який підтверджує що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»є ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вчиняти правочини мають право суб'єкти цивільних прав. Таке право становить елемент їх правового статусу.

Дієздатність суб'єктів цивільного права не завжди є абсолютною (повною). Так, повна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років. Дієздатність юридичних осіб у певних сферах підприємницької діяльності виникає лише після отримання у встановленому порядку відповідної ліцензії. Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом (наприклад, юридичних осіб, утворених об'єднаннями громадян, політичними партіями) або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним.

Відповідно до п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.99. № 02-5/111, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом і вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що твердження позивача про те, що оспорюваний Договір було підписано з боку відповідача особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, не підтверджені жодним належним доказом.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов‘язок доведення покладається законом на позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи –позивача у справі.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніт» не доведено суду наявності правових підстав для визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 310/07/2006 від 04.07.06., оскільки доказів того, що Договір фінансового лізингу з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»було підписано особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для вчинення таких дій, позивачем суду не надано.

З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт», суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт»відмовити.

2.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                    Т.М. Ващенко

Повне рішення

складено 20.10.11.