Рішення

від 01.11.2011 по справі 47/339

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

47/339

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/339

01.11.11

За позовом   Приватної фірми “Стимул-В”

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю “Східні регіони”  

Про                      стягнення 4697,65 грн.                                       

Суддя   Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача                не з'явився

від відповідача            не з'явився

                          ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.09.2011р. до господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи господарського суду Запорізької області №32/5009/4831/11 за позовом  ПФ “Стимул-В” до ТОВ “Східні регіони” про стягнення 4697,65 грн., які були направлені господарським судом Запорізької області до господарського суду міста Києва у відповідності до вимог ст.ст. 15, 17 ГПК України.

У відповідності до здійсненого розподілу автоматизованою системою документообігу суду 22.09.2011р., зазначену справу було передано для розгляду по суті судді цього ж суду Станіку С.Р., який ухвалою суду від 23.09.2011р. прийняв справу до свого провадження, присвоїв справі №47/339 та призначив її до розгляду на 18.10.2011р.

В судове засідання позивач представників не направив, але через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2011р. розгляд справи було відкладено до 01.11.2011р.

У судове засідання 01.11.2011р. представник позивача не з'явився.

Клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача судом задоволено.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3691,81грн., проте відповідач не здійснив оплату отриманого товару у сумі 3691,81грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3691,81грн. –основного боргу.

Крім того, у відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 234,25грн. 3% річних та 771,59грн. –інфляційних втрат.

Відповідач своїх представників у судове засідання 01.11.2011р. –не направив, вимоги ухвали суду від 23.09.2011р. щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень  по суті спору – не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений за належною адресою. Через канцелярію господарського суду міста Києва заяв та клопотань не подавав.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до видаткової накладної №СТ-0004294 від 27.04.2009р., яка підписана уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплена печатками сторін, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень та заперечень товар загалом на суму 3691,81грн.

Також, позивачем було виставлено відповідачу на оплату товару на суму 3691,81грн. рахунок-фактуру №СТ-0004648 від 24.04.2009р.

Крім того, відповідно до листів позивача № 13 від 23.01.2009 та № 165 від 20.09.2009, адресованих відповідачу, позивач просив відповідача погасити наявну заборгованість в сумі 130 438,16 грн., яка підтверджена первинними документами, докази надсилання яких суду надано не було.

Суд ухвалою від 18.10.2011р. зобов'язував позивача надати належні та допустимі докази направлення відповідачу у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України вимоги про сплату заборгованості за поставлений товар у сумі 3691,81грн. (фіскальний чек та опис вкладеного) за юридичною адресою відповідача.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про знаходження відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи місцезнаходженням відповідача зазначено 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-б.

Як зазначав позивач у позові, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, позивач звертався до останнього з вимогами (вих. №14/12-01 від 14.12.2009р., вих. №31/01-11 від 31.01.2011р.), що підтверджується відповідними копією повідомлення про вручення поштового відправлення (які підписано невстановленою особою) та описом вкладення у цінний лист, за адресою: 69014, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, 50 (що не співпадає з адресою відповідача, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи), в яких вимагав у відповідача сплатити заборгованість за поставлений позивачем товар у сумі 3691,81грн.

Оскільки відповідач свого обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару не виконав, грошові кошти у сумі 3691,81грн. не сплатив, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3691,81грн. основного боргу за поставлений товар.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.  

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться  відомості щодо юридичної особи зокрема, щодо місцезнаходження юридичної особи.

Статтею 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу  України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, на підставі ст. 181 Господарського кодексу України виникли правовідносини з купівлі-продажу товару, оскільки позивачем, як продавцем, було поставлено, а відповідачем, як покупцем, прийнято товар загалом на суму 3691,81грн., що підтверджується видатковою накладною №СТ-0004294 від 27.04.2009р.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем не було узгоджено у письмовій формі строк (термін) виконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару на суму 3691,81грн., а тому умови оплати наданих послуг визначаються вимогами чинного законодавства, а саме частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник повинен виконати  свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Станом на момент вирішення спору належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України надання (виставлення, надсилання) позивачем відповідачу за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-б) та отримання відповідачем вимог про оплату поставленого товару на суму 3691,81грн. (як-то фіскальні чеки поштової установи з описом вкладеного та повідомленням про вручення, отримання уповноваженим представником відповідача тощо) –суду не надано.

Таким чином суд дійшов висновку, що на даний час відповідачем отримано від позивача товар на суму 3691,81грн., строк оплати якого не настав, оскільки момент виникнення у відповідача перед позивачем грошового зобов'язання та його виконання у вигляді оплати не був погоджений сторонами у письмовій формі, має визначатись вимогами чинного законодавства, а саме: згідно ч. 2 с. 530 Цивільного кодексу України оплата має бути здійснена у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, адже обов'язок негайного виконання даного виду зобов'язання не випливає із вимог чинного законодавства. А оскільки належних та допустимих доказів пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про оплату поставленого товару у сумі 3691,81грн.  –суду станом на момент вирішення спору надано не було, а тому підстави для стягнення з відповідача 3691,81грн. заборгованості –відсутні, оскільки позивачем не доведено у розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України настання строку оплати поставленого товару. З огляду на викладене, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.   

Також, враховуючи те, що прострочення відповідачем перед позивачем виконання зобов'язання по оплаті заборгованості в сумі 3691,81грн. –відсутня, оскільки строк її оплати відповідачем не настав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 234,25грн. та 771,59грн. –інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання по оплаті 3691,81грн. - не є законними та обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

        ВИРІШИВ:

1.          У позові відмовити.

  2.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським  судом.

Суддя                                                                                           Станік С.Р.

07.11.2011