Постанова

від 23.11.2011 по справі 6/19-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "23" листопада 2011 р.                                                                                    

Справа № 6/19-10  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. –головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу

Заступника прокурора  Сумської області

на постанову

від 18.07.2011 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі

№ 6/19-10 господарського суду Сумської області

за позовом

Прокурора Ковпаківського району м. Суми  в інтересах держави в особі територіальної громади м. Суми в особі Сумської міської ради, м. Суми

до

1.          Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла "ВЖЕРЕУ-3", м. Суми

2.          приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_4, с. Піщане, м. Суми

про

визнання недійсним договору купівлі-продажу

в судовому засіданні взяли участь представники:

Генеральної прокуратури України

Рудак О.В., посвідч.,

приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_4

ОСОБА_6, довір.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.05.2011 року, що прийнято у справі № 6/19-10 (головуючий суддя-Лугова Н.П., судді: Моїсеєнко В.М., Соп‘яненко О.Ю.) задоволені позовні вимоги прокурора Ковпаківського району м. Суми, що звернувся в інтересах держави в особі Сумської міської ради (далі - Позивач,  Рада) до Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла "ВЖРЕУ-3" (далі - Відповідач 1, Підприємство) та до приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_4 (далі - Відповідач-2, Підприємець) про визнання недійсним договору купівлі-продажу: визнано недійсним укладений 13.07.2009 р. між ліквідатором Підприємства –арбітражним керуючим Мальованим О.П. та Підприємцем договір купівлі-продажу приміщення по вул. Соборній, 27 в м. Суми, загальною площею 145,0 кв.м.; стягнуто з Відповідача 2 в доход державного бюджету 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Щодо першого відповідача -  Підприємства,  провадження у справі припинено.

Не погодившись з цим рішенням суду першої інстанції, фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернулася до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2011 року та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позову  відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року (головуючий суддя –Медуниця О.Є., судді: Івакіна В.О., Пелипенко Н.М.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2011 року скасовано в частині визнання договору купівлі-продажу від 13.07.2009 року недійсним та в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові в цій частині відмовлено. В частині припинення провадження у справі відносно першого відповідача рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, заступник прокурора Сумської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року в частині відмови у визнанні спірного договору купівлі-продажу приміщення недійсним та залишити в силі рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2011 року, яким позовні вимоги прокурора Ковпаківського району в цій частині задоволені; а в частині припинення провадження у справі рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 172, 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вищий господарський суд України відхиляє заявлене в судовому засіданні 23.11.2011 року представником підприємця-фізичної особи ОСОБА_4 усне клопотання про "перенесення" розгляду справи в касаційному суді з метою виклику в судове засідання представника позивача - Сумської міської ради, для надання останньою пояснень з приводу заявлених вимог з наступних підстав. Так, в ухвалі Вищого господарського суду України від 23.11.2011 року, якою прийнято касаційну скаргу Прокурора до провадження та справу призначено до розгляду на 23.11.2011 року, ухвалено, що нез’явлення представників сторін у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційних скарг –це по-перше. По-друге, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в оскаржуваних судових рішеннях, Позивачем були надані пояснення з приводу поданого прокурором Ковпаківського району м. Суми позову та заявлених ним у даній справі вимог, а норми ст. 1117 ГПК України визначають  межі перегляду справи в касаційній інстанції.

 Заслухавши пояснення представників скаржника та Відповідача 2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що і скасоване частково оскаржуваною постановою рішення першої інстанції, і оскаржувана постанова прийняті при новому розгляді справи –після скасування постановою Вищого господарського суду України  від 09.02.2011 року (т. 2 а.с. 75-78) прийнятих при попередньому розгляді справи ухвали місцевого суду від 01.11.2010 року про припинення провадження у справі та постанови апеляційної інстанції від 08.12.2010 року - про залишення вказаної ухвали без змін.  

У зв'язку з цим  та перевіряючи правомірність прийнятих при новому розгляді справи  рішень першої та апеляційної інстанції  в частині припинення провадження у справі щодо першого відповідача та щодо розгляду заявлених позовних вимог по суті стосовно іншого відповідача, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 11112 ГПК України, належним чином виконали та врахували вказівки, наведені у вказаній постанові касаційної інстанції, а тому  погоджується, як з правомірним та обґрунтованим висновком апеляційного суду, який підтримав також правомірне рішення суду першої інстанції про припинення провадження у справі щодо Підприємства на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

Щодо суті розглянутих позовних вимог.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлено, що укладаючи спірний договір, ліквідатор не мав обсягу цивільної правоздатності, оскільки не було рішення власника комунального майна –Позивача, про продаж переданого у господарське відання Відповідача 1 майно, продане Відповідачу 2 за спірною угодою.

Скасовуючи рішення першої інстанції в цій частині, апеляційний суд встановив, що спірна угода укладена ліквідатором Підприємства у ліквідаційній процедурі справи про банкрутство останнього, а з моменту визнання Підприємства банкрутом  припиняються повноваження власника щодо розпорядження майном боржника –Відповідача 1. Також, апеляційний суд зазначив, що продане за спірним договором майно не належить до житлового фонду, а тому не мало, в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",   бути передано у комунальну власність. Крім цього, апеляційний суд вказав, що оскільки не оскаржувалась ухвала про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство Підприємства, то у цій справі було вирішено питання щодо правомірності включення до ліквідаційної маси  майна Підприємства, проданого за спірною угодою. До викладеного апеляційний суд додав, що уповноважений представник Ради приймав участь у справі про банкрутство Підприємства, у тому числі на засіданнях комітету кредиторів, коли вирішувалось  питання про продаж майна за спірним договором. За цих підстав у задоволенні вимог про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу  нерухомого майна було відмовлено.

Заперечуючи ці висновки, заявник касаційної скарги зазначає, що спірна угода укладена з порушенням норм діючого законодавства –без рішення власника  майна на продаж цього майна.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із такими запереченнями, оскільки вони викладені без врахування всіх встановлених апеляційним судом обставин справи та з невірним застосуванням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Так, скаржник не враховує встановлений нормами Закону про банкрутство порядок та умови реалізації (продажу) майна у ліквідаційній процедурі справи про банкрутство, а також сам факт визнання Підприємства банкрутом, наслідки чого визначені, зокрема, нормами ст. 23 згаданого закону, положення частини 2 якої встановлюють, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються  повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з  роботи  у зв'язку з банкрутством підприємства,  про що робиться запис у його трудовій  книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Отже, у зв'язку із визнанням Підприємства банкрутом постановою від 25.12.2006 року у справі № 6/134-05 (т. 1 а.с. 35) рішення власника на продаж майна Відповідача 1 не вимагається, оскільки питання розпорядження: реалізації (продажу) майна  вказаного банкрута з моменту прийняття відповідної постанови, згідно до норм ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, переходять до призначеного судом ліквідатора. Отже,  апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що для продажу у ліквідаційній процедурі банкрута –Підприємства переданого йому у повне господарське відання комунального майна не вимагається прийняття рішення власником –відповідною територіальною громадою, від імені якої діє Позивач, а тому посилання скаржника на норми, зокрема, ст. 172 Цивільного кодексу України, та застосування місцевим судом, у зв'язку з цим норм ст.ст. 10, 42 Закону України  "Про місце самоврядування", є неправомірним  та таким, що не відповідає вимогам закону.

У зв'язку з цим, укладення 13.07.2009 року (із внесеними 16.04.2010 року змінами) спірної угоди купівлі-продажу від імені Підприємства призначеним у справі про банкрутство останнього ліквідатором без рішення (дозволу) відповідної територіальної громади не порушує норм законодавства щодо розпорядження майном  Підприємства, вірного висновку про що дійшов апеляційний суд.  

Крім цього, суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду про  правомірність віднесення до ліквідаційної маси  Підприємства  проданого за спірним договором нерухомого майна, оскільки факт формування ліквідаційної маси ліквідатором Підприємства у справі про банкрутство останнього не заперечувався, його дії та ухвала про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу у справі про банкрутство не оскаржувались. До того ж апеляційний суд дослідив правовий статус проданого Відповідачу 2 майна Відповідача 1 (підвального приміщення) та правомірно встановив, з посиланням на норми ст. 4 Житлового кодексу України та ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство, що згадане майно не входить до складу житлового фонду, а тому не має бути передано, в разі банкрутства підприємства, в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності   відповідних  територіальних  громад.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що апеляційний суд доречно та вірно звернув увагу, з посилання на докази у справі, на те, що представник Ради брав участь у справі про банкрутство Підприємства (у тому числі на засіданнях комітету кредиторів, коли вирішувались питання щодо розпорядження та реалізації майна, що увійшло до складу ліквідаційної маси Підприємства), а Рада висловила стосовно заявлених прокурором позовних вимог свою правову позицію, відповідно до якої не вважає укладення спірного договору з порушенням норм законодавства та відсутність правових підстав для визнання такого договору недійсним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав, відповідно до норм ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України,   для визнання недійсною укладеної між відповідачами угоди з купівлі-продажу нерухомого майна та, відповідно, про відмову у задоволенні позову.    

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги Заступника прокурора  Сумської області не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.     

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 22, 23, 25, 26, 30, 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 10, 42 Закону України  "Про місце самоврядування", ст. 4 Житлового кодексу України, ст.ст. 172, 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Заступника прокурора Сумської області залишити без задоволення.

2.          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 р. у справі № 6/19-10 залишити без змін.

Головуючий                                                                    Б.М. Поляков

         Судді                                                                                  В.М. Коваленко                                                                           

                                                                                                     О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 28.11.2011 року.