Рішення

від 22.11.2011 по справі 3/276

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/276

22.11.11

За позовом   Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «ВІПОС»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак,

                      Шевроле»

Про                стягнення 1 443 490,56 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1. –по дов. № 251 від 25.07.2011  

Від відповідача       ОСОБА_2. –по дов. № б/н від 15.06.2011

                                 ОСОБА_3. –по дов. № б/н від 09.11.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «ВІПОС»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевроле»929 961,00 грн. вартості неповерненого автомобіля, яке було передано останньому на зберігання згідно договору відповідального зберігання № 123/2010 від 23.12.2010; про стягнення 28 828,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 19 720,27 грн. - 3 % річних та 464 980,50 грн. штрафу нарахованих за неналежне виконання взятих на себе останнім грошових зобов‘язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 було порушено провадження у справі № 3/276 та призначено її до розгляду на 10.11.2011.

Позивач в судовому засіданні 10.11.2011 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 10.11.2011 проти задоволення позовних вимог заперечував. У відзиві поданому в судовому засіданні 10.11.2011 зазначає, що відносини відповідального зберігання щодо автомобіля, визначені в договорі від 23.12.2010 № 123/2010 відсутні, оскільки між сторонами 30.12.2010 був підписаний договір № 1106711, за умовами якого відповідач по акту приймання-передачі прийняв у власність автомобіль, який був предметом договору зберігання. Отже, позивач не є власником автомобіля, а тому не має правомочності вимагати повернення коштів в оплату вартості автомобіля та відповідно застосування до відповідача штрафних санкцій за неповернення автомобіля.

Позивачем в судовому засіданні 10.11.2011 заявлено усне клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви.

В судовому засіданні 10.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 17.11.2011.

Позивачем в судовому засіданні 17.11.2011 подано заяву про зміну підстав позову та зменшення  розміру позовних вимог.

Відповідачем в судовому засіданні 17.11.2011 подано заперечення на заяву позивача про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог.

Подана позивачем заява не може бути прийнята до розгляду, оскільки

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже дана норма встановлює, що позивач може реалізувати своє право  на звернення до суду із заявою про зміну предмету або підстави позову лише до початку розгляду судом справи по суті.

Проте, як вбачається з матеріалів справи – протоколу судового засідання від 10.11.2011, суд в судовому засіданні вже заслухав позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, вказане свідчить про  те, що суд розпочав розгляд спору по суті.

Крім цього, слід зазначити, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

Позивач у поданій заяві про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 878 900,00 грн. основного боргу, 119 807,31 грн. пені, 36 913,80 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 23 044,04 грн.  - 3 % річних за неналежне виконання взятих на себе зобов‘язань за договором купівлі-продажу  № 1106711 від 30.12.2010.

В даному випадку має місце зміна і предмета і підстави позову, оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу, а не договір зберігання та просить стягнути кошти, які є наслідком невиконання умов договору купівлі-продажу.   

Положеннями Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість лише зміни підстави або зміни предмету позову.

В судовому засіданні 17.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

23.12.2010 між Приватним акціонерним товариством «Автомобільна компанія «ВІПОС»(поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевроле»(зберігач) укладено договір відповідального зберігання № 123/2010 (далі –договір зберігання).

Відповідно до п. 1.1., 1.2. договору зберігання поклажодавець передає, а зберігач зобов‘язується прийняти на відповідальне зберігання автомобіль марки CHEVROLET EXPRESS LT EXPLORER 5.3, колір –чорний, номер кузова НОМЕР_1 у комплектації згідно додатку 1 до даного договору (специфікація разом із зазначенням кольору автомобіля та кількості додаткового обладнання) та повернути його поклажодавця у схоронності.

Згідно п. 4.1. договору зберігання за даним договором є безоплатним, поклажодавець не сплачує зберігачу ніякої винагороди.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору зберігання не було повернуто автомобіль, що був предметом зберігання, в зв’язку з чим позивач вимагає сплати вартості автомобіля в розмірі 929 961,00 грн. та нараховані збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 28 828,79 грн., 3 % річних в сумі 19 720,27 грн. та штраф в розмірі 464 980,50 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 5.1. договору зберігання в будь-якому випадку автомобіль передається (надається чи повертається) на підставі акту приймання-передачі, який складається у двох примірниках, підписується обома сторонами.

З наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі від 23.12.2010 вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання автомобіль марки CHEVROLET EXPRESS LT EXPLORER 5.3, колір –чорний, номер кузова НОМЕР_1.

Пункт 1 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов‘язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно п. 10.1. договору зберігання цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25.01.2011.

За умовами п. 2.1.7. договору зберігання зберігач зобов‘язаний повернути автомобіль поклажодавця за першою вимогою протягом одного дня, але не пізніше 25.01.2011.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач в порушення умов п. 2.1.7. договору автомобіль не повернув, що в силу п. 2.3. договору є підставою для повернення його вартості.

Разом з цим  умовами п. 2.3. договору передбачено, що в разі неповернення автомобіля до 25.01.2011 зберігач зобов‘язаний укласти  договір купівлі-продажу з поклажодавцем та сплатити вартість автомобіля, зазначеного в п. 1.2. договору на підставі виставленого поклажодавцем рахунку-фактури.

Матеріали справи свідчать, що 30.12.2010 між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір № 1106711 (далі –договір купівлі-продажу), відповідно до якого продавець зобов‘язався передати у власність покупця автомобіль марки CHEVROLET EXPRESS LT EXPLORER 5.3, колір –чорний, номер кузова НОМЕР_1, а покупець зобов‘язався прийняти автомобіль від продавця та сплатити останньому грошові суми, передбачені цим договором.

За умовами п. 3.4. договору купівлі-продажу приймання автомобіля здійснюється за актом приймання-здачі, який є невід‘ємною частиною цього договору.

Згідно акту приймання-передачі від 30.12.2010 позивач передав, а відповідач прийняв автомобіль марки CHEVROLET EXPRESS LT EXPLORER 5.3, колір –чорний, номер кузова НОМЕР_1.

Отже, з викладеного вбачається, що автомобіль, який був переданий відповідачу на зберігання до закінчення строку дії договору зберігання був придбаний відповідачем за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов‘язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Таким чином, з укладенням сторонами 30.12.2010 договору купівлі-продажу правовідносини за договором зберігання припинились.

Посилання позивача на п. 2.3. договору як на підставу сплати вартості автомобіля  за неналежне виконання договору зберігання не приймаються судом до уваги, оскільки обов‘язок сплатити вартість автомобіля за даним пунктом стосується оплати вартості автомобіля за договором купівлі-продажу.

Більше того, умовами договору зберігання у разі неповернення відповідачем майна не передбачена відповідальність у вигляді відшкодування його вартості.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 464 980,50 грн., оскільки

Пункт 6.3. договору визначає, що в разі порушення п. 2.1.7. договору зберігач сплачує поклажодавця штраф в розмірі 50% від вартості автомобіля, зазначеної в п. 1.2. даного договору.

Отже, даним пунктом договору передбачена відповідальність відповідача за несвоєчасне повернення автомобіля.

Проте, як встановлено судом, до визначеної договором зберігання дати повернення автомобіля сторонами 30.12.2010 було укладено договір купівлі-продажу цього автомобіля, та зобов‘язання зберігача по поверненню поклажодавцю автомобіля припинились.

Посилання позивача на ст. 625 Цивільного кодексу України в обґрунтування нарахування інфляційних витрат в розмірі 28 828,79 грн. та 3% річних в сумі 19 720,27 грн. не приймаються судом до уваги, оскільки дана стаття передбачає відповідальність за невиконання грошового зобов‘язання на вимогу кредитора, тоді як умовами договору зберігання не передбачено відшкодування вартості автомобіля.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «ВІПОС»необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

З приводу порушеного позивачем клопотання (міститься в заяві про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог) щодо повернення судового збору у розмірі 3 855,00 грн. у зв‘язку зі зменшенням розміру позовних вимог слід зазначити наступне

По-перше заява позивача про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог судом до розгляду не прийнята.

По-друге позивач звернувся до суду з даним позовом 27.10.2011, а тому у відповідності до чинного на момент звернення до суду законодавства позивачем за розгляд позову було сплачено державне мито, а не судовий збір. Отже, і застосовуватись мають норми що стосуються сплати державного мита, які в свою чергу на відміну від Закону України «Про судовий збір»не передбачають повернення державного мита в разі зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи викладене у суду відсутні підстави для повернення сплаченого позивачем державного мита у розмірі 3 855,00 грн.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя

В.В.Сівакова

Рішення підписано 22.11.2011.