Постанова

від 24.07.2008 по справі 30/459

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/459

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 липня 2008 р.                                                                                    № 30/459  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКота О.В.

СуддівШевчук С.Р. (доповідач)Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну               скаргу Київської міської ради

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2008р.

у справі №30/459

за позовомІнституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук

доКиївської міської ради

Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

прозобов'язання вчинення дій

          В судовому засіданні взяли участь представники:

-          позивача: Ворон Л.В. дов. б/н від 17.06.2008р.

-          відповідача 1: Кохан А.І. дов. №225-КР-629 від 14.07.2008р.

- відповідача 2: Кузьменкова Ю.М. дов. №06-311/2560 від 25.01.2008р.          

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.07 року (суддя Ващенко Т.М.) у справі № 30/459 позовні вимоги Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України, з урахуванням заяви про зміну цих вимог, задоволені повністю. Визнано за позивачем право постійного користування земельною ділянкою, що розташована у Подільському районі міста Києва, по вул. Вишгородській, 1 та зобов'язано Київську міську раду видати позивачу державний акт, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою.  

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2008 (колегія суддів у складі: Григоровича О.М.- головуючий, Гольцової Л.А.,         Рябухи В.І.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф.  від 23.07.2008р.  у зв'язку з виходом судді       Владимиренко С.В. з лікарняного змінено колегію суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Владимиренко С.В.

Позивач та відповідач-2 не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслали відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню  частково виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.06.1966 року Виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 3 березня 1964 року за № 218-12 прийняв рішення про відведення Українському науково-дослідному технологічному інституту синтетичних матеріалів та інструменту Держплану Ради Міністрів Української РСР земельної ділянки площею біля 2,5 га по вул. Вишгородській, 1  в Подільському районі для будівництва технікуму та гуртожитку.

Згідно плану земельної ділянки по вул. Вишгородській у Подільському районі, виданого Управлінням у справах будівництва та архітектури міста Києва ділянка відведена позивачу у постійне користування.

З огляду на те, що земельна ділянка відводилася за рахунок садиб житлового управління №3, 5 по вул. Вишгородський та приватновласницьких садиб №№ 1-а, 7, 9, 9а, 9-б по вул. Вишгородській, дирекцію інституту зазначеним рішенням було зобов'язано перед початком будівництва здійснити певні дії, зокрема, відселити жителів будинків  №№ 1-а, 5. 5-а, 7, 9, 9-а, 9-б по вул. Вишгородській та сплатити вартість плодових насаджень, розташованих на  приватновласницьких садибах №№ 1-а, 7, 9, 9а, 9-б по вул. Вишгородській.

Протягом певного проміжку часу позивачем виконувалися зобов'язання щодо відселення жителів будинків вказаних в вищезазначеному рішенні Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих та інші, встановлені даним рішенням вимоги.

Згодом, позивач звернувся до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради з проханням оформити право користування спірною земельною ділянкою для будівництва гуртожитку по вул. Вишгородській, 1, та видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Дана обставина підтверджується наявним в матеріалах справи листом № д-403 від 02.04.2007 року.

Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (відповідач 2), в свою чергу, листом № 03-52/15357 від 25.05.07 повідомило позивача про необхідність звернення з клопотанням до Київської міської ради, як це передбачено Регламентом розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженим рішенням Київради від 15.07.04 № 457/1867.

Крім того, у листі було зазначено, що відповідно до рішення Київської міської ради від 1907.05 № 806/3381 “Про затвердження програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста”  основна частина земельної ділянки була віднесена до парку “Березовий гай”.

Як зазначили суди, відповідно до витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 13.07.2006, земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 1, була передана Комунальному підприємству по утриманню земельних насаджень Подільського району м. Києва. Проте відповідачами не надано суду доказів передачі земельної ділянки Комунальному підприємству.

За таких обставин місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що саме позивач у відповідності до зазначеного вище рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 24.06.1966, є єдиною особою, якій було передано спірну земельну ділянку у постійне користування на правових засадах, оскільки інших доказів, які б підтверджували право користування або право власності інших осіб на дану земельну ділянку надано не було, а тому задовольнив позов.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення” від 29.12.76 №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з'ясували до кінця дійсні права та обов'язки сторін, особу, до компетенцію якої належить розгляд питань щодо набуття і реалізації права користування землею, порядок такого набуття та не перевірили яке право позивача та ким воно було порушено, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Так, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. (а) ч. 3 ст. 152 ЗК України. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Зважаючи на те, що судовий захист порушеного права може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює, при розгляді спору необхідним є встановлення такої особи, яка порушує відповідне право.

Судами ж при розгляді даної справи не встановлено, в чому полягає порушення, невизнання або оспорення прав позивача на спірну земельну ділянку в разі їх наявності саме відповідачем 2 у справі з огляду на те, що в листі               № 03-52/15357 від 25.05.07 останній не відмовив позивачу у праві постійного користування землею, а лише звернув уваги, що вирішення даного питання не входить до його компетенції та відповідача 1 до якого позивач взагалі не звертався з даним питанням.

Судам слід було з'ясувати дійсний порядок надання в постійне користування земельної ділянки та особу, до компетенції якої належить вирішення даного питання, врахувавши, при цьому, п. 9 ст. 123 Земельного кодексу України, який передбачає право оскарження в судовому порядку відмови органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду.

Також судами не досліджувались обставини виникнення у Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України права на земельну ділянку певного розміру в порядку, встановленому нормами земельного законодавства, чинного на момент виникнення такого права. Тобто суди, задовольняючи позов про визнання права постійного користування земельною ділянкою, не встановили фактичні обставини виникнення цього права у позивача, враховуючи те, що відповідно до змісту рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 24.06.1966 року земельна ділянка відводилась для будівництва технікуму та гуртожитку, а не передавалась в постійне користування.

Окрім цього, враховуючи те, що позивач є академічною установою Національної академії наук України поза увагою попередніх судових інстанцій залишилось питання правового режиму спірної земельної ділянки виходячи з умов Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу".

До того ж, судам слід було вирішити питання можливості і необхідності залучення Національної академії наук України та інших осіб до участі у справі, оскільки відповідно  до п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України прийняття рішення або постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі є в будь –якому випадку підставою для скасування  рішення місцевого або постанови апеляційного суду.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський     суд   України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради  задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2007р. у справі №30/459 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий                                                                        Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.