Рішення

від 16.10.2006 по справі 40/349

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

40/349

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 40/349                                                                                                         16.10.06 р.

м.Київ

За позовом   Державного  підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова»,  м.Київ  

до                 Спільного українсько-російського підприємства з іноземними   інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Укрсибтрансавіа», м.Київ  

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехнічні системи-Енерго», Київська обл., смт.Гостомель

про                        визнання недійсним договору

Суддя Смірнова Л.Г.

Представники:

Від позивача:       Хасін І.Б., представник за довіреністю №35/8712 від 04.10.2006

Від відповідача 1 :  Пахарь О.Є.,  представник  за довіреністю  б/н від 21.12.2004

Від відповідача 2:  не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач –Державне підприємство Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору оренди майна складу паливно-мастильних матеріалів від 11.03.2002р. № 07/02, укладеного між відповідачами - Спільним українсько-російським підприємством у формі закритого акціонерного товариства «Укрсибтрансавіа»(відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Б.Т.С.-Енерго»(відповідач-2).

Ухвалою Господарського суду  міста Києва від 08.06.2006 було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено  на  19.06.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2006, з метою забезпечення позову було заборонено відповідачу 1 та будь-яким іншим фізичним та юридичним особам, крім  позивача користуватись майном складу паливно-мастильних матеріалів, розташованого за адресою: Київська область, смт.Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А. та заборонено  відповідачу 1 в особі голови правління або будь-якого іншого представника, що діє на підставі установчих документів, наказу або довіреності, підписувати від імені  відповідача 1 будь-які документи, пов'язані з володінням та користуванням майном складу паливно-мастильних матеріалів, розташованого за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що він є засновником відповідача 1, а склад ПММ, який є об'єктом договору, розташований на території льотно-випробувальної бази позивача, яка є об'єктом з особливим режимом доступу,  передача зазначеного майна у користування третім особам прямо зачіпає його інтереси, але при цьому відповідачем 1 не було погоджено цю передачу з позивачем та навіть не було повідомлено позивача про неї і позивач випадково дізнався про укладення договору лише в травні 2006 року.

В якості підстав для визнання договору недійсним позивач зазначає невідповідність договору ст. 4 Закону України «Про власність», згідно якої право розпорядження майном належить його власнику, посилаючись при цьому на рішення господарського суду м. Києва від 14.02.2002р. у справі № 24/37, чинне на момент укладення договору, яким було задоволено позовні вимоги ДП АНТК ім. О.К. Антонова та визнано недійсним п. 3 рішення Київської обласної ради від 06.09.2001р. № 288-17-ХХІІІ в частині вилучення у ДП АНТК ім. О.К. Антонова та надання СП ЗАТ  «Укрсибтрансавіа»ділянки площею 1,83 га (п. 14 додатку 3 до рішення), а також визнано недійсним відповідний державний акт на цю земельну ділянку. На підтвердження набуття цим рішенням законної сили в строки, встановлені ст. 85 Господарського процесуального кодексу України  (далі-ГПК України), позивачем надано ухвалу Вищого господарського суду України від 19.06.2002р. № 24/37. Цим рішенням встановлено, зокрема, що законним власником складу паливно-мастильних матеріалів, оренда якого є предметом договору, є саме позивач і утримання вказаного об'єкту на балансі СП ЗАТ «Укрсибтрансавіа»є протиправним.

Також позивач посилається на порушення відповідачем 1 статті 41 Закону України «Про господарські товариства»при укладенні договору, оскільки згідно цієї статті до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, відповідно до п.п. к) п. 7.2.5. Статуту відповідача 1, затвердження договорів (угод, контрактів), укладених на суму, яка перевищує суму, еквівалентну 1 000 000 (один мільйон) доларів США за курсом НБУ на день їх підписання відноситься до виключної компетенції його Загальних зборів. При цьому, відповідно до п. 7.2.6. Статуту відповідача 1 рішення Загальних Зборів з усіх питань приймаються одноголосно. Ціна договору, яка складається з сукупної орендної плати за весь період дії договору, складає 14 310 000 грн., що значно перевищує еквівалент 1 000 000 доларів США за курсом НБУ на момент укладення договору. Незважаючи на це, договір підписано головою правління відповідача 1 та не затверджено Загальними зборами, що є, на переконання позивача, підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі-ЦК УРСР).

          Крім того, позивач вважає, що договір має бути визнаний недійсним  на підставі статті  50 ЦК УРСР, як такий, що суперечить цілям діяльності відповідача 1, визначеним в його установчих документах, посилаючись при цьому на п. 1.1. Установчого договору про створення відповідача 1, згідно якого метою його створення є прискорення виконання Програми будівництва та експлуатації аеропорту «Гостомель», та на Розділ 2 Статуту відповідача 1, яким передбачено, що цілями його діяльності є будівництво та подальша експлуатація об'єктів інфраструктури міжнародного вантажно-пасажирського аеропорту «Гостомель». Також на підтвердження цієї позиції позивач наголошує на тому, що засновниками відповідача 1 є Фонд державного майна України, який діяв в інтересах позивача та надавав відповідачу 1 державне майно саме з метою здійснення ним статутної діяльності. Натомість, передача цілісного майнового комплексу в оренду стороннім комерційним структурам не може вважатися статутною для відповідача 1, оскільки після такої передачі він втрачає право володіння та користування майном, отже позбавляється можливості здійснювати свою статутну діяльність.

Крім того, позивач зазначає, що договір оренди має ознаки мнимої угоди, оскільки керівниками орендодавця та орендаря є одні й ті ж самі особи і в результаті укладення договору цілісний майновий комплекс складу паливно-мастильних матеріалів, створений в рамках реалізації пріоритетної державної програми розвитку державного аеропорту «Гостомель»із залученням державних коштів та активів на земельній ділянці, що перебуває у державній власності та на території режимного об'єкту –льотно-випробувальної бази ДП АНТК ім. О.К. Антонова, було передано в оренду ТОВ «Біотехнічні системи-Енерго», засновником та головним бухгалтером якого є керівник орендодавця, створеному за 2 місяці до укладення договору оренди зі статутним фондом у 14 000 грн. Зважаючи на ці обставини, позивач вважає, що наявними є підстави також для визнання договору недійсним за ст. 49 ЦК УРСР, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Також позивач зазначає, що ціна договору не містить визначення податку на додану вартість, а також договір укладено російською мовою, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР, як такого, що суперечить ст. 11 Закону України «Про мови в УРСР».

Відповідач 1 надав відзив на позов, в якому позов не визнає, посилаючись на те, що права та охоронювані законом інтереси  позивача не порушено укладенням договору оренди,  факт затвердження загальними зборами договору не може бути підставою для визнання його недійсним, діяльність, пов'язана з передачею майна в оренду не суперечить цілям відповідача 1, укладення договору російською мовою та відсутність в договорі посилання на розмір ПДВ не суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідач 1 зазначає, що на момент укладення договору він був власником майна, яке передавалось за договором і його право власності підтверджено рішенням господарського суду Київської області від 14.04.2005р. у справі № 112/16-2002.

У  зв'язку з  неявкою у судове засідання   19.06.2006  представників  відповідачів, в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) розгляд справи  було відкладено на  29.06.2006, а ухвалою від 29.06.2006 розгляд справи було відкладено на 22.08.2006.

Судове засідання 22.08.206 не відбулось у зв'язку з  надходженням  від відповідача 1 апеляційної скарги  на ухвалу суду від 08.06.2009 про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Київського  апеляційного господарського суду  від 05.09.2006   вищезазначену апеляційну скаргу не прийнято до розгляду, а матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2006 розгляд справи було призначено на 02.10.2006, ухвалою від 02.10.2006, розгляд справи було відкладено на 16.10.2006.

Відповідно до пункту 3.6 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997  №02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження  у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи,  проте, представник відповідача 2 в судове засідання  16.10.2006 не з'явився, письмово та нормативно обгрунтованих пояснень по суті позовних вимог суду не надав.

Відповідачем 1 подано клопотання про винесення проти позивача ухвали про зобов'язання припинити зловживання процесуальними правами.  Клопотання судом не задоволено у зв'язку з відсутністю  підстав. До того ж, доводи позивача, викладені в позові, які відповідач вважає свідченням зловживання позивачем своїми процесуальними правами є позицією позивача, якій суд дає оцінку при розгляд справи.

Відповідно до вимог статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,  

ВСТАНОВИВ:

Між   відповідачем 1 та відповідачем 2  укладено  договір  оренди  складу  паливно-мастильних матеріалів №07/02 від 11.03.2002 (далі-договір). Відповідно до умов договору     відповідач 1 зобов'язувався передати  відповідачеві 2 в тимчасове користування для здійснення комерційної діяльності щодо зберігання  та реалізації  нафтопродуктів обладнання та споруди  складу  ПММ.

Посилаючись на те, що він є засновником відповідача 1, а склад ПММ, який є об'єктом договору, розташований на території льотно-випробувальної бази позивача, яка є об'єктом з особливим режимом доступу,  та на те, що договір  не відповідає  вимогам чинного законодавства України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.02.2002р. у справі №24/37 за участю позивача та відповідача 1 було визнано недійсним п. 3 рішення Київської обласної ради від 06.09.2001р. № 288-17-ХХІІІ в частині вилучення у ДП АНТК ім. О.К. Антонова та надання СП ЗАТ  «Укрсибтрансавіа»ділянки площею 1,83 га (п. 14 додатку 3 до рішення), а також визнано недійсним відповідний державний акт на цю земельну ділянку. В  мотивувальній частині названого рішення, зазначено, що законним балансоутримувачем та користувачем складу паливно-мастильних матеріалів, оренда якого є предметом договору, є ДП АНТК ім. О.К. Антонова і утримання вказаного об'єкту на балансі СП ЗАТ «Укрсибтрансавіа»є протиправним. Рішення  №24/37 набуло чинності на момент укладення оспорюваного  договору оренди, що підтверджується ухвалою Вищого господарського суду України від 19.06.2002 № 24/37.

Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору оренди між відповідачами майно складу паливно-мастильних матеріалів, що є предметом  зазначеного договору,  не належало відповідачу 1.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про власність»повноваження щодо розпорядження майном належать його власнику.

Посилання відповідача 1 на рішення господарського суду Київської області від 14.04.2005р. у справі № 112/16-2002 як на доказ, який підтверджує право власності відповідача 1 на склад паливно-мастильних матеріалів, який є предметом оспорюваного договору оренди, на момент укладення договору №07/02 від 11.03.2002 не приймається судом до уваги з наступних підстав.

Зазначеним рішенням визнано право власності відповідача 1 на майно складу ПММ, як на новозбудований об'єкт. Отже право власності відповідача 1 на майно складу паливно-мастильних матеріалів виникло тільки після набуття рішенням господарського суду Київської області від 14.04.2005 у справі № 12/16-2002, як правовстановлюючим документом, законної сили. Зазначеної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 24.01.2006р. у справі № 24/175 за участю позивача та відповідача 1, копія якої надано позивачем, зазначаючи, що право власності СП ЗАТ «Укрсибтрансавіа»на спірний об'єкт виникло після розгляду справи № 112/16-2002 Київським апеляційним господарським судом, тобто з 16.09.2005р.   

Таким чином, передача 11.03.2002 відповідачем 1  майна складу ПММ, який  не належав йому на праві власності, в оренду СП ЗАТ «Укрсибтрансавіа» за договором №07/02 суперечить вимогам ст. 4 Закону України «Про власність».

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє  правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  

За таких обставин, договір №07/02 від 11.03.2002  є недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить вимогам статті  4 Закону України «Про власність».  

При цьому, посилання відповідача 1 на те, що права та охоронювані законом інтереси  позивача не порушено укладенням договору оренди, суперечить матеріалам справи, оскільки майно, передане в оренду за договором, станом на момент укладення договору оренди перебувало на балансі та у користуванні позивача, а  зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, належній  позивачу, що  підтверджується рішенням господарського суду м.Києва від 14.02.2002 у справі № 24/37.   Крім того,  позивач є засновником  відповідача 1, а склад ПММ, що є предметом оспорюваного договору, розташований на території льотно-випробувальної бази позивача, яка є об'єктом з особливим режимом доступу. Також суд зважає на те, що відповідачем 1 подано позов про стягнення з позивача збитків саме в зв'язку з укладенням між відповідачами договору оренди, який є предметом спору і за цим позовом порушено провадження у справі № 169/13-06-36/386 (копію ухвали надано позивачем), що також свідчить про порушення прав та інтересів позивача укладенням цього договору.  

Заперечення відповідача 1 щодо неправильного визначення його місцезнаходження позивачем при подачі позову судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне. Позивачем в позовній заяві обґрунтовано причини подачі позову саме за місцем знаходження відповідача 1, визначеним в позовній заяві. Відповідно до загального принципу, встановленого ст. 15 ГПК України, позовна заява подається за місцезнаходженням відповідача. Поняття «місцезнаходження юридичної особи»визначено ст. 93 ЦК України, відповідно до якого місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Оскільки відповідач діє у формі закритого акціонерного товариства, то органом управління у нього є правління, отже місцезнаходженням відповідача є адреса його правління або голови правління.

Натомість, за адресою, вказаною в договорі оренди, органи управління відповідача 1 не знаходяться і цей факт не спростовано відповідачем 1, оскільки вул. Автошляхова в смт. Гостомель відсутня, а за адресою Автозаводська, 1 в смт. Гостомель знаходиться льотно-випробувальна база ДП АНТК ім. Антонова, підтвердженням чого є відповідний акт, копію якого додано позивачем. Отже суд погоджується з позицією позивача, що зазначені в договорі адреси не є місцезнаходженням сторін в розумінні ст. 93 ЦК України, а є т.зв. «юридичними адресами», за якими їх було свого часу зареєстровано, до того ж вказаними помилково. Оскільки місцезнаходження відповідача 1, зазначене в договорі, не відповідає дійсності, єдиною відомою позивачу дійсною адресою відповідача 1 є місцезнаходження органу його управління - розпорядника майна у справі про банкрутство відповідача 1, який відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»може виконувати функції органу управління і саме за цю адресу визначено в позовній заяві. Ухвали суду про призначення судових засідань у справі, направлені відповідачу 1 за адресою, вказаною в позовній заяві не повернулись до суду в зв'язку з відсутністю товариства за вказаною адресою, представник відповідача 1 був присутній в судових засіданнях, що є підтвердженням належного повідомлення відповідача 1 про судові засідання. На момент подачі позову суду та позивачу не були відомі інші адреси відповідача 1, крім адреси, вказаної в позові, а, відповідно до імперативного припису ч. 3 ст. 17 ГПК України, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті навіть і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Суд вважає недостатньо обґрунтованими решту доводів позивача щодо наявності інших підстав для визнання договору недійсним, зважаючи на наступне.

Посилання позивача на те, що факт не затвердження договору оренди загальними зборами є підставою для визнання договору недійсним суд вважає необґрунтованим. Відповідно до статті 41 Закону України «Про господарські товариства»до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Відповідно до п.п. к) п. 7.2.5. Статуту відповідача 1, затвердження договорів (угод, контрактів), укладених на суму, яка перевищує суму, еквівалентну 1 000 000 (один мільйон) доларів США за курсом НБУ на день їх підписання відноситься до виключної компетенції його Загальних зборів. При цьому, відповідно до п. 7.2.6. Статуту відповідача 1 рішення Загальних Зборів з усіх питань приймаються одноголосно. Ціна Договору, яка складається з сукупної орендної плати за весь період дії Договору, складає 14 310 000 грн., що перевищує еквівалент 1 000 000 доларів США за курсом НБУ на момент укладення Договору. В той же час, статтею 41 Закону України «Про господарські товариства»передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Судом встановлено, що установчими документами відповідача 1 право голови правління на укладення договору не обмежено, тобто голова правління, як орган управління товариства, підписав договір оренди без порушення наданих йому повноважень, а сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним. Цієї позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 9.4. Роз'яснень № 02-5/111 від 12.03.99 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними».

Також суд вважає недостатньо обґрунтованим та не приймає до уваги посилання позивача на те, що договір оренди укладено відповідачем 1 всупереч цілям його діяльності, отже діяльність з передачі майна в оренду є позастатутною і договір має визнаватися недійсним на підставі статті 50 Цивільного кодексу УРСР. Статут відповідача 1 не містить обмежень щодо передачі майна відповідача 1 в оренду та щодо кола осіб, яким це майно може бути передано в оренду.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд також вважає недостатньо обґрунтованим твердження позивача про те, що договір оренди є мнимою угодою, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, викладених в позові щодо того, що посадові особи відповідачів є одними й тими ж самими особами.

Так само суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним в зв'язку із відсутністю в договорі визначення розміру ПДВ, який підлягає сплаті, оскільки Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено, що зазначений податок нараховується на ціну договору і, у разі несплати цього податку до бюджету орендодавець буде нести відповідальність за порушення податкового законодавства.

Посилання  позивача на  порушення сторонами при укладенні договору оренди приписів ст. 11 Закону України «Про мови в УРСР»  визнано судом безпідставним з наступних підстав.

Згідно частини 3 статті 10 Конституції України, в Україні гарантується вільний розвиток використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Частинами  1 та 2 статті 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституції права, свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рішенням Конституційного  суду України від 14.12.1999 №10-рп/99 роз'яснено, що  Положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну українську мову  як мову  офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади.  

Враховуючи вищезазначене та  керуючись ст. ст. 33,  49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди майна складу паливно-мастильних матеріалів № 07/02, укладений між Спільним українсько-російським підприємством у формі закритого акціонерного товариства «Укрсибтрансавіа»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Б.Т.С.-Енерго» 11.03.2002.

3. Стягнути зі Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства “Укрсибтрансавіа” (01001, м.Київ, вул.П.Орлика, 10 кв. 25, код в ЄДРПОУ 20616039, п/р 2600192  в Ірпінській філії АППБ «Аваль», МФО 321961, а  у випадку відсутності  коштів з   будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова (03062, м.Київ, вул.Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529, п/р26000301110120 в Лівобережному від. м. Києва ПІБ України, МФО 322119) 42(сорок дві)грн.50коп.- державного мита та 69(шістдесят дев'ять)грн.00коп.- витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехнічні системи –Енерго»»(08230, Київська обл., смт.Гостомель, вул.Автозаводська, 1, .код в ЄДРПОУ 31766957, п/р 2600216100001 в АБ «Київська Русь», МФО 319092, а  у випадку відсутності  коштів з   будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова (03062, м.Київ, вул.Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529, п/р 26000301110120 в Лівобережному від. м. Києва ПІБ України, МФО 322119) 42(сорок дві)грн.50коп.- державного мита та 69(шістдесят дев'ять)грн.00коп.- витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видати наказ.

          7. Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2006  скасувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                            Смірнова Л.Г.