Рішення

від 25.11.2011 по справі 11/242

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  11/242

25.11.11

За позовом

Комунального підприємства "Фінансово –розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної у місті Києві ради

до

про   

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

стягнення 95472,00 грн.

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача

від відповідача

Павлов П.І. - представник;

не з‘явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги  Комунального підприємства "Фінансово –розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної у місті Києві ради про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості по орендній платі на суму 95472,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує умови договору оренди від 29.03.2006 щодо здійснення розрахунків за оренду, у зв’язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду  справи надсилались відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві та у довідці з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

За таких обставин, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

29.03.2006 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва, правонаступником якого є позивач, як орендодавцем  та  Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1, як орендарем (відповідач) укладений договір № 2203 оренди нежилого приміщення, відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення офісу, загальною площею 221,0 кв.м. Розмір орендної плати погоджений сторонами в додатку № 2 та становить 6630,00 грн. в місяць без ПДВ.

Відповідно до п. 3.3 договору орендна плата з урахуванням ПДВ сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності не пізніше 20 числа поточного місяця.

Згідно з п. 7.1 договору, останній вступає в силу з моменту підписання і діє з 29.03.2006 по 29.03.2011.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв у користування об‘єкт оренди, що підтверджується актом від 29.03.2006.

Як зазначає позивач, строк дії договору був продовжений сторонами, оскільки відповідач орендоване приміщення не повернув. Однак відповідач в порушення умов вказаного договору, орендну плату за період з червня 2010 року по серпень 2011 року сплачує не у повному розмірі, заборгованість відповідача становить 95472,00 грн.  Крім того, позивач посилається на гарантійний лист відповідача від 30.05.2011, в якому відповідач зобов‘язався сплатити заборгованість по договору у розмірі 71603,98 грн. до 30.06.2011.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 7.1 Договору, сторонами передбачено строк даного Договору з 29.03.2006 по 29.03.2011.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент укладення договору передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 794 Цивільного кодексу України також встановлювалося, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Таким чином договір від 29.03.2006 №2203 підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, яка полягала у внесенні запису нотаріусом до реєстру про вчинення певної нотаріальної дії відповідно до абз. 5 п. 5, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 671.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації –з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 215 та ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Положеннями ст. 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 220 Цивільного кодексу України, визначальне значення при оцінці дійсності договору є факт його нотаріального посвідчення. Виконання договору може впливати на його дійсність лише у випадку доведення факту ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення договору.

Згідно пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 Цивільного кодексу. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Виходячи з тих обставин, що договір оренди нежитлових приміщень сторони уклали на строк більше одного року, і з урахуванням вимог законодавства, що діяло на момент укладення договору, такий договір підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, ст. 210 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, договір оренди нежитлового приміщення від 29.03.2006 року № 2203 є неукладеним, оскільки всупереч вимогам ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України він не був нотаріально посвідчений та всупереч вимогам ст. 794 Цивільного кодексу України і абз. 5 п. 5, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів нотаріусом не було проведено його [договору] державної реєстрації.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 95472,00 грн., заявлені на підставі нікчемного договору від 29.03.2006 №2203, задоволенню не підлягають, оскільки нікчемний договір прав та обов‘язків у сторін не породжує.

У зв’язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись  ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

  Суддя                                                                                                 Ю.М. Смирнова

Дата підписання рішення: 30.11.2011