Постанова

від 27.04.2010 по справі 11/242

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2010 року 17:40 № 11/242

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Горбан А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Київського

міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний

завод ім. Січневого Повстання 1918 року

про стягнення штрафних санкцій

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський транспортний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) до Відкритого акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого Повстання 1918 року (далі ВАТ КЕВРЗ , відповідач) про стягнення з відповідача 448 553,14 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі пені в сумі 4 529,14 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2008 р. відкрито провадження у адміністративній справі за зазначеним позовом та призначено справу до судового розгляду. Крім того, відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, який відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлюється для підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання. Керівники підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону підприємства (об`єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об`єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач зазначає, що у 2007 році відповідач у відповідності до наведених положень законодавства мав працевлаштувати 71 інваліда, проте працевлаштував 53 особи, які мають інвалідність. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати на той час у ВАТ КЕВРЗ становив 24 668,00 грн. Оскільки у відповідача не було створено 18 робочих місць для інвалідів й відповідно їх не працевлаштоване, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 444 024,00 грн. Крім того, позивачем зроблено розрахунок пені за 34 дні прострочення, розмір якої становить 4 529,14 грн.

З урахуванням наведеного, позивач стверджує, що вказана сума у розмірі 448 553,14 грн. підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Оскільки відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було, то за таких обставин прокурор та позивач просять стягнути вказану суму у судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник в судовому засіданні, позовних вимог не визнав, мотивуючи свої заперечення на позов тим, що протягом 2007 року відповідач намагався усіма можливими засобами забезпечити працевлаштування інвалідів шляхом повідомлення відповідним органам про своє бажання працевлаштувати на створені робочі місця інвалідів.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на статтю 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Протягом 2007 року відповідач подавав до центру зайнятості форму № 3-ПН Звіт про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках , стосовно наявних вакансій, подавав звітність до Фонду соціального захисту інвалідів № Ф-10, до Солом`янського районного центру зайнятості 26.02.2007 року було відправлено лист щодо наявності вакансій для інвалідів з уточненням професій, видано наказ про заходи щодо працевлаштування інвалідів на ВАТ КЕВРЗ , внесено зміни до штатного розкладу заводу, затверджено типову інструкцію робочого місця інваліда.

З огляду на таке, відповідач вважає, що вживав усі можливі заходи щодо пошуку інвалідів з метою їх працевлаштування на підприємстві, тому останній просить відмовити в позові в зв`язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (надалі -Закон, в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, Положенням про Фонд України соціальної захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою затверджені Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю; Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування; Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об`єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів; Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету; Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.

Частиною 2 статті 4 Закону передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров`я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).

Відповідно до частини 8 статті 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік по формі № 10-ПІ, поданим ВАТ КЕВРЗ`до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (копія - в матеріалах справи), середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 1763 особи.

У вказаному звіті зазначено чисельність інвалідів, які повинні працювати за нормативом -71 інвалідів, але працевлаштоване на підприємстві 53. У графі 05 зазначено розмір середньої річної заробітної плати працівника на підприємстві, який становить 24 668 грн., а також самостійно визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу в розмірі 444 024 грн.

Розглядаючи спір по суті, суд відзначає, що відповідно до ст. 18 наведеного вище Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу положень частин 2, 3 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних, можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.

Таким чином, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Відтак, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може буде запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.

Разом з тим, обов`язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення, а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів.

Враховуючи вищезазначене, у підприємства виникає обов`язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліда самостійно.

Судом при розгляді справи встановлено, що відповідач протягом 2007 року подавав до центру зайнятості форму № 3-ПН Звіт про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках`стосовно наявних вакансій, подавав звітність до Фонду соціального захисту інвалідів № Ф-10, до Солом`янського районного центру зайнятості 26.02.2007 року було відправлено лист щодо наявності вакансій для інвалідів з уточненням професій, видано наказ про заходи щодо працевлаштування інвалідів на ВАТ КЕВРЗ , внесено зміни до штатного розкладу заводу, затверджено типову інструкцію робочого місця інваліда.

Усіма своїми діями відповідач підтвердив, що здійснював низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Одночасно з цим судом встановлено єдиний випадок відмови у працевлаштуванні інваліда на ВАТ КЕВРЗ`через надання переваги іншій особі, про що зазначається у листі Київського міського центру зайнятості від 02.11.2009 року № 03-11007, наданого на звернення Київського транспортного прокурора. Вказані обставини підтвердились й під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було працевлаштоване 18 інвалідів, проте тільки в одному випадку наявна вина підприємства, оскільки в цілому підприємство вживало усіх можливих заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а отже на останнього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача в сумі 24 668,00 грн. по факту відмови у працевлаштуванні одного інваліда. Також підлягає стягненню на користь позивача пеня в сумі 251,60 грн., виходячи з розрахунку, де сума пені за один день прострочення становить 7,4 грн. (24 668х0,03%) помножена на 34 дні прострочення. Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги у частині стягнення з ВАТ КЕВРЗ`адміністративно-господарських санкцій у розмірі 24 919,60 грн., у тому числі 251,60 грн. пені.

Зважаючи на вищевикладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги прокурора є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 9, 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого Повстання 1918 року`на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій та пені у розмірі 24 919,60 грн. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 60 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -25.05.2010.