Постанова

від 10.09.2008 по справі 34/494

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

34/494

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.09.2008                                                                                           № 34/494

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Гарник Л.Л.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Магістер"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.06.2008

 у справі № 34/494  

 за позовом                               Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Кредо-Класик"

 до                                                   Акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"

                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Магістер"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 4460,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Закрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Кредо-Класик” (далі– Позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення солідарно з Акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” (далі – Відповідач-1) та з Товариства з обмеженою відповідальністю “Трест “Магістер” (далі – Відповідач-2) 4.460,38 грн. заборгованості з виплат страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивачем на підставі страхового сертифікату № АК-7489 від 07.08.2003, внаслідок настання страхової події – дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки “ЗАЗ 110307”, державний номерний знак 930-46 КН, а тому Позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України “Про страхування” та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) отримано право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Оскільки транспортний засіб – автомобіль “ВАЗ-21083”, державний номерний знак 297-06 КА, яким скоєно ДТП, і водія якого визнано винним у її скоєні, належать на праві власності Відповідачу-2 та застрахований Відповідачем-1 на підставі договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів № 15/164 від 11.03.2004, тому Відповідач-1 та Відповідач-2  зобов'язані солідарно виплатити Позивачу заявлену до стягнення суму.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач-1 письмових заперечень проти позову не подав, в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Відповідач-2 позов не визнав, свої заперечення мотивував тим, що позовні вимоги Позивача до нього необґрунтовані та безпідставні, оскільки відповідачем повинен бути Відповідач-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2008 у справі № 34/494 (далі – Рішення суду) позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трест “Магістер” задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Трест “Магістер” (01133, м. Київ, бульвар Лихачова, 9, ідентифікаційний код 24079727, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Кредо-Класик” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-А, ідентифікаційний код 20033533, р/р 265090031100 в АБ “Брокбізнесбанк”, МФО 300249) 4460 (чотири тисячі чотириста шістдесят) грн. 38 коп. відшкодування шкоди, а також 102 (сто дві) грн.  витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Цим же Рішенням суду у позові до Акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” відмовлено.

Не погоджуючись з Рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Рішення суду скасувати та постановити нове.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що відповідно до укладеного між відповідачем-2 (страхувальник) та відповідачем-1 (страховик) договору страхування відповідач-1 взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність відповідача-2.

А тому, на думку скаржника, спірна сума, за вирахуванням франшизи, підлягає стягненню саме з відповідача-1.

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції не було з'ясовано, чи не законних підставах громадянин Ветреба О.М. керував автомобілем „ЗАЗ”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 розгляд апеляційної скарги був призначений на 03.09.2008, про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

У судове засіданні 03.09.2008 представники позивача та відповідача-1 не з'явилися.

Представником сторони через канцелярію суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008 розгляд апеляційної скарги відкласти на 10.09.2008.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 10.09.2008 заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з довідки Відділу ДАІ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 25.06.2004 у адміністративній справі № 3-7153/04, 25.04.2004 сталася ДТП, а саме зіткнення автомобіля ВАЗ-21083”, державний номерний знак 297-06 КА (далі – автомобіль “ВАЗ”), яким керував Пузін Сергій Іванович, із автомобілем “ЗАЗ 110307”, державний номерний знак 930-46 КН (далі –автомобіль “ЗАЗ”), яким керував Вертеба Олександр Миколайович.

ДТП сталася в результаті порушення Пузіним С.І. вимог пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України, що підтверджується вказаними довідкою Відділу ДАІ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві та постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.06.2004 у адміністративній справі № 3-7153/04, відповідно до якої Пузіна С.І., визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КпАП України.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль “ЗАЗ”, яким керував Вертеба О.М.

Загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної володільцю автомобіля “ЗАЗ”, відповідно до акта автотоварознавчого дослідження № 54/06 від 29.06.2004, виконаного ПП “Галавтоекспертиза”, становить 5.257,11 грн.

Пошкоджений автомобіль “ЗАЗ” був застрахований на підставі страхового сертифікату № АК-7489 від 07.08.2003, укладеного між Позивачем та Вертебою  М.Ф. (власник автомобіля “ЗАЗ”).

На виконання вищевказаного страхового сертифікату, за актом автотоварознавчого дослідження № 54/06 від 29.06.2004 відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування від 02.08.2004, Позивачем було виплачено страхове відшкодування за завдану автомобілю “ЗАЗ” матеріальну шкоду в сумі 4.970,38 грн., що  підтверджується видатковим касовим ордером від 12.08.2004.

Як свідчать матеріали справи, гр. Вертеба Олександр Миколайович керував автомобілем „ЗАЗ”, маючи на те відповідні правові підстави, жодних зауважень від Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Кредо-класик” як від страховика до Вертеби  М.Ф. (власника автомобіля “ЗАЗ”) з цього приводу не висловлено.

Крім того колегії суддів не надано доказів того, що гр. Вертеба Олександр Миколайович був притягнутий органами ДАЇ у судому порядку до відповідальності за порушення правил керування автомобілем „ЗАЗ”, чи керування ним без належних підстав.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування” визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Абзацом 16 статті 9 Закону України „Про страхування” визначено, що страхове відшкодування -  це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно з абзацом 18 статті 9 Закону України „Про страхування” франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Згідно зі статтею 27 Закону України „Про страхування” страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

         Відповідно до Правил добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО) № 19-1 (далі - Правила), які зареєстровані Міністерством фінансів України за № 0602903, а саме п. 7.1.4, Страховик зобов'язаний при  настанні  страхового  випадку  виплатити страхове відшкодування  Страхувальнику  у  порядку та на умовах, що передбачені цими Правилами та договором страхування.

          Відповідно до п. 2.2.1 Правил страховим випадком визнається  Пошкодження  чи знищення транспортного засобу або його частин (у т. ч. фар, дзеркал, стекол) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

          Згідно з п.п. 9.1, 9.9.3, 9.22.2 Правил страхування до складу страхового відшкодування (збитків, що компенсуються страхувальнику) входять витрати на приведення транспортного засобу у порядок та витрати на проведення експертної оцінки пошкоджень застрахованого транспортного засобу.

Відповідно до приписів чинного законодавства та умов договору страхування, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 9.602,26 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 23.04.2007 (копія в матеріалах справи).

Статтею 27 Закону України “Про страхування” визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ст.1187 ЦК України).

Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до Позивача перейшло в межах суми 4.970,38 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з довідки УДАІ ГУ МВС України в м. Києві № 10/3007 від 21.03.2005, та не заперечується сторонами, транспортний засіб – автомобіль “ВАЗ”, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю “ЗАЗ” належить Відповідачу – 2.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином за змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем “ВАЗ”, що належить Відповідачу–2  та перебуває у його володінні, встановлена у судовому порядку, а саме постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.06.2004 у адміністративній справі № 3-7153/04, відповідно до якої Пузіна С.І., визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КпАП України

Відтак, Відповідач-2 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю “ЗАЗ”, в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

В апеляційній скарзі Відповідач-2 зазначив, що автомобіль “ВАЗ” був застрахований у Відповідача-1, а тому Відповідач-1 повинен бути належним відповідачем у даній справі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля “ВАЗ” будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах була застрахована Відповідачем-2 у Відповідача-1 на підставі укладеного між ними договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів № 15/164 від 11.03.2004.

Відповідно до зазначеного договору Відповідач-1 взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу –автомобіля “ВАЗ”, –і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність Відповідача-2.

Відповідно до преамбули Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Водночас, Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не містить посилань на умови з настанням яких у страховика, що застрахував відповідальність, виникає зобов'язання відшкодувати в порядку регресу страховій організації, що застрахувала майно, її витрати на виплату страхового відшкодування потерпілій застрахованій особі.

Таким чином, Позивач у своєї позовній заяві та Відповідач-2 у своїх запереченнях на позов невірно визначив особу Відповідача-1, за рахунок якої мають бути задоволені регресні вимоги Позивача, оскільки Відповідач-1 не є особою, до якої можуть бути пред'явлені регресні вимоги Позивача.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача-1 про те, що особою, яка має відшкодувати виплачені позивачем страхові виплати, є ТОВ „Трест „Магістер”, оскільки саме його працівник був визнаний винним у ДТП.

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач-2 сплатив Позивачу 510 грн. франшизи, що підтверджується випискою з особового рахунку Відповідача-2 від 13.05.2005.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, заявлений до стягнення з Відповідача-2 розмір збитків у сумі 4 460,38 грн. є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню у повному розмірі.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідач-2  не спростував належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Крім того, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідач-2  не довів факту того, що шкоду автомобілю “ЗАЗ” було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля.

Колегію суддів враховує посилання апелянта на те, що відповідно до укладеного між відповідачем-2 (страхувальник) та відповідачем-1 (страховик) договору страхування відповідач-1 взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність відповідача-2.

Разом з тим, як вказаним договором так і Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачений обов'язок сплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів ані страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування автотранспортних засобів, ані страхувальнику, а лише третій особі, яка постраждала у ДТП з вини страхувальника.

Як встановлено колегією суддів, власник автомобіля „ЗАЗ” (особа, яка постраждала у ДТП) до відповідача-1 з будь-яким вимогами не зверталась.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги про стягнення з ТОВ „Трест „Магістер” в порядку регресу збитків у розмірі 4.460,38 грн., суд вважає вимоги позивача до відповідача-2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У задоволенні позовних вимог до відповідача-1 належить відмовити.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 34/494 від 18.06.2008 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача-2, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені відповідачем-2 при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита не відшкодовуються та покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 1, 28, 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трест „Магістер” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 34/494 від 18.06.2008 – без змін.

2. Матеріали справи № 34/494 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Гарник Л.Л.

 Судді