Рішення

від 06.12.2011 по справі 4/494

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

4/494

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  4/494

06.12.11

За позовомДержавного архіву Київської області

ДоКомунального підприємства «Київжитоспецексплуатація»

Провизнання недійсним договору

                                                                                       Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача         не з'явились

Від відповідача             Ковальчук В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача –Комунального підприємства «Київжитоспецексплуатація» про визнання договору оренди нерухомого майна від 30.09.2004 № 10/1606 недійсним.

Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 02.11.2011р.

Представник Позивача в судові засідання 10.11.2011р. та 06.1.2011р. не з'явився.

Позивач належним  чином повідомлений про призначення справи  до розгляду, про  час  і  місце  його  проведення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника Позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду  справи від Позивача  не  надходило

Таким чином, відповідно до ст. 75 ГПК України суд розглядає спір за наявними матеріалами у справі

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2004 року між Державним архівом Київської області та комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація»було укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель) комунальної власності територіальної громади міста Києва № 10/1606.

Згідно п.п. 2.1. та 3.1. вказаного Договору, Відповідач (Орендодавець) надає Позивачеві (Орендарю) в користування нежитлове підвальне приміщення площею 610,3 кв. м. під розміщення архіву. Орендна плата на момент підписання Договору складає 4079,01 грн. за місяць за весь об'єкт оренди. Приміщення по Договору було прийняте Позивачем згідно акту прийому-передачі від 01.07.2005 р.

Позивач вважає, що вказаний вище Договір укладено з порушеннями вимог чинного законодавства України, що тягне за собою визнання його недійсним, виходячи з наступного.

Згідно п. 2.4. об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Виходячи з цього, укладання Договору оренди нежитлового приміщення, що перебуває у комунальній власності, повинно відповідати вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна від 10 квітня 1992 року № 2269-ХП».

Однак, за твердженням Позивача, сторонами при укладенні Договору не було враховано окремих умов, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема, в частині погодження такого договору з органами Фонду державного майна України або його регіональними відділеннями та представництвами.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивача посилається на ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Окрім цього, згідно ч.1-2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05 листопада 1991 року № 311 був затверджений перелік державного-майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниці/(комунальної власності) та встановлено, що така передача повинна здійснюватись до державного майна, зокрема, майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. № 285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" (ЗП УРСР, 1980р., № 5, ст..43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.1993 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" будинок по вул. Володимирська, 15-А належить до комунальної власності міста Києва.

Актом 03-1 від 04.01.1999 будинок по вул. Володимирська, 15-А передано на баланс КП "Київжитлоспецексплуатація".

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" на підставі рішення Київської міської ради від 30.09.2004 № 496/1906 уклало з Державним архівом Київської області, погоджений Головним управлінням комунальної власності м. Києва, договір оренди від 30.09.2004 № 10/1606 нежилого приміщення площею 610,30 кв.м. в будинку № 15 літер А на вул. Володимирська в м. Києві.

Відповідно акту приймання-передачі від 01.07.2005 КП "Київжитлоспецексплуатація" передано, а Державним архівом Київської області прийнято нежитлове приміщення площею 610,30 кв.м за адресою № 15 літер А на вул. Володимирська, в м. Києві.

Строк дії договору встановлено з 30.09.2004 по 28.09.2005.

Відповідно до з ч. 2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Відповідач повідомив Позивача листом № 155/05-1796 від 29.09.2005 про закінчення договору оренди, про припинення його дії, а також про вимогу звільнити вказане нежиле приміщення і передати КП "Київжитлоспецексплуатація" за актом.

Після закінчення терміну дії договору оренди від 30.09.2004 № 10/1606 Позивач звертався до Відповідача (листи від 19.05.2009 № 01-21/139, від 13.01.2010 № 01-21/8) укласти угоду для сплати за фактичне користування нежитловим приміщенням площею 610,30 кв.м за адресою № 15 літер А на вул. Володимирська, в м. Києві.

Згідно з п.3.5 договору оренди 30.09.2004 № 10/1606 орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Договір №10/1606 було підписано та скріплено печаткою позивача 30.09.2004р. без жодних застережень з його боку, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов‘язань.

        При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у орендаря більш чим через сім років після його укладення.

         Підписуючи редакцію договору оренди в редакції позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом  правом  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору  скласти  протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

        Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

         Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

         Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оскільки укладаючи спірний договір відповідач діяв в межах його прав, наданих органом (на підставі Рішення Київської міської ради від 30.09.2004р. №496/1906), уповноваженим розпоряджатися нерухомим майном  в межах м. Києва, твердження позивача про невідповідність спірного договору законодавству є безпідставним.   

З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору оренди №10/1606  від 30.09.2004р. недійсними відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

  Суддя                                                                                                     І.І.Борисенко

 Повне рішення складено: 20.11.2011р.