Рішення

від 23.12.2011 по справі 22/458

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/458

23.12.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александер»

до                  Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк»

третя особа  ОСОБА_1

про                визнання недійсним договору поруки

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:           не з'явились;

від відповідача:       ОСОБА_2. (довіреність № 654/11 від 20.12.2011р.);

23.12.2011р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александер»(надалі ТОВ «Торговий дім «Александер», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки № 00009-ЕL-000000001975/ІІ укладеного між Публічним акціонерним товариством «Кредит Європа Банк»(надалі ПАТ «Кредит Європа Банк», відповідач) та ТОВ «Торговий дім «Александер»від 04.09.2008р..

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що договір поруки від 04.09.2008р., яким забезпечені вимоги ПАТ «Кредит Європа Банк»за договором про надання споживчого кредиту № 00009-ЕL-000000001975 від 04.09.2008р. укладеним з ОСОБА_1, є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.   

Ухвалою суду від 24.11.2011р. до участі у справі третьою особою залучено ОСОБА_1 –боржника у основному зобов'язанні забезпеченому порукою позивача.

Відповідачем позову не визнано, відзиву на позов не надано, справа розглядається судом на підставі наявних у справі матеріалів.  

Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Судом взято до уваги клопотання позивача про відкладення розгляду справи через неможливість бути присутнім на розгляді справи представника підприємства, однак вказане не є перешкодою для розгляду справи в даному судовому засіданні.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхилено, оскільки позивачем у справі являється товариство (ТОВ «Торговий дім «Александер»), а не конкретний представник, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену особу.

При цьому суд насамперед враховує інтереси позивача, оскільки метою звернення до суду є вирішення спору в судовому порядку, а не відкладення розгляду справи чи непроведення судового засідання на відповідну дату. У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2008р. між ЗАТ «Кредит Європа Банк»та ТОВ «Торговий дім «Александер»укладено договір поруки № 00009-ЕL-000000001975/ІІ, предмет якого погоджений сторонами у розділі 1, та згідно з п. 1.1 договору, поручитель (позивач у справі) поручається перед кредитором (відповідач у справі) за виконання боржником (третя особа у справі) зобов'язань вказаних у ст. 2 договору.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Посилання позивача на те, що в договорі відсутні такі істотні умови як ціна та строк дії договору, в будь-якому випадку не свідчать про недійсність укладеного правочину, виходячи з наступного.

За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо його умов досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.

Зобов'язання, забезпечені порукою згідно спірного договору визначені ст. 2 договору, де зазначено, що порукою за цим договором забезпечується виконання наступних зобов'язань боржника перед кредитором:

- зобовязання, що випливають з кредитного договору № 00009- ЕL-000000001975 від 04.09.2008р. з усіма змінами та доповненнями, а саме:

          своєчасно погасити кредит, сплатити проценти за користування кредитом та плату за надання кредиту, а також здійснити інші платежі, передбачені кредитним договором (п. 2.1.1.1);

          у випадках, передбачених кредитним договором, сплатити неустойку (пеню, штраф) у розмірах, в порядку та в строки передбачені кредитним договором (п. 2.1.1.2);

          відшкодувати збитки та витрати кредитора, пов'язані з порушенням боржником умов кредитного договору.

В даному випадку положення закону не забороняють визначити розмір забезпеченого зобовязання шляхом посилання на відповідний правочин, відповідно п. 2.1 спірного договору  свідчить про досягнення згоди між сторонами встановити розмір зобовязання саме таким чином.

Твердження позивача про те, що без згоди поручителя фактично збільшився обсяг відповідальності поручителя, оскільки позивачу стало відомо, що у кредитний договір № 00009- ЕL-000000001975 від 04.09.2008р. були внесені зміни, а саме 29.05.2009р. та 02.08.2010р., суд повністю відхиляє, оскільки наведене спростовується наданою до справи самим позивачем додатковою угодою № 1 до договору поруки, де відповідні зміни основного зобовязання погоджені з поручителем.

Окрім того, зазначені питання досить чітко врегульовані договором у п. 2.2, 2.3, а згідно з п. 2.4 договору, положення п. 2.2 договору не стосуються змін, які можуть відбутись у зобов'язанні (за кредитним договором ЕL-000000001975 від 04.09.2008р.) у випадках, які були прямо передбачені в тексті договору, з якого випливає зобовязання (в тому числі тих, що тягнуть за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя), зважаючи на те, що поручитель до підписання договору поруки ознайомився з усіма умовами договору, з якого випливає зобовязання, такі зміни вважаються заздалегідь погодженими поручителем.

Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.

В даному випадку, доводи позивача в будь-якому випадку, при врахуванні наведених положень договору поруки (п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4) не мають правового підґрунтя, оскільки підстави для припинення поруки, передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України, відсутні якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 17 січня 2011 року, а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

За змістом ст. 509 цього кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи із приписів вищевказаних норм цивільного законодавства та умов договору поруки, суд дійшов висновку про те, що передбачені статтею 559 ЦК України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, і жодним чином не стосуються недійсності договору.

Обставини, які свідчать про недійсність договору мають існувати при укладенні договору, а тому підписання додаткових угод до кредитного договору, що відбулось в подальшому, не в момент укладення договору поруки, не може слугувати доказом наявності підстав недійсності договору.

При укладенні договору, у п. 5.1.1 договору сторони зазначили, що поручитель повністю ознайомився з договором з якого випливає зобовязання, виконання якого забезпечене порукою за цим договором, всі умови цього договору йому зрозумілі.

Питання припинення поруки за укладеним договором врегульовані сторонами у ст. 6 договору, і жодних заборон на досягнення саме таких погоджень чинне законодавство не містить.

В силу п. 7.4 оспорюваного договору, відносини сторін, які не врегульовані в цьому договорі, регулюються чинним законодавством України.

Положення Цивільного кодексу України є нормами, якими врегульовані відносини, що виникають з договору поруки, і в даному випадку, не пов'язують можливість їх застосування з фактом наявності в договорі відповідних положень, а питання щодо терміну дії договору при укладенні договору погоджувались, зокрема у розділі 6, 7 (тобто в цьому питанні сторонами досягнуто згоди на їх врегулювання шляхом викладення в договорі саме таких положень, а при виконанні договору сторони керуються нормами закону).

В даному випадку, заява позивача свідчить про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою недійсності договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, врегулювання яких шляхом внесення змін до договору не заборонено законом, а питання які виникли при виконанні умов договору сторонами не свідчать про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із відповідним викладенням конкретних умов договору, непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 27.12.2011