Рішення

від 10.05.2007 по справі 22ц-614/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

10 травня 2007 року                                                                                      м.

Ужгород

Колегія

суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області

в складі:

головуючого - судді   Власова

C.O.,

суддів колегії - Куцина MM., Чужа Ю.Г.,

при секретарі - Шпонтак ВВ.,

з участю

адвоката ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у

відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення

Берегівського районного суду від 12

лютого 2007 року по

справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення боргу за зобов'язанням ,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні

2006 року

ОСОБА_1. звернувся   до суду з позовом до

ОСОБА_2. про стягнення боргу за зобов'язанням. Позивач послався на те, що

відповідач не виконує взяте на себе  

зобов'язання по поверненню до 1

вересня 2005 року 3500 кг. очищеного

вівса, вартістю 2100 грн., до

1 серпня 2004 року 2000 кг. сіна,

вартістю   500 грн., та   9 тон зерна

пшениці, вартістю 5860 грн..

Проте в обумовлені терміни ОСОБА_2. боргу не повернув, в зв'язку з чим

ОСОБА_1. просив зобов'язати його повернути борг в натурі на загальну суму 8450 грн.

Рішенням Берегівського районного суду від 12 лютого 2007

року в задоволенні позову відмовлено за його недоведеністю.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1. просив скасувати рішення суду, посилаючись на

порушення норм матеріального права.

У судовому засіданні ОСОБА_1. та його представник адвокат ОСОБА_3.

апеляційну скаргу підтримали.

ОСОБА_2. апеляційну скаргу не визнав через те що позивач

вимагає від нього погашення боргу колишнього сільськогосподарського   підприємства "Прикордонне", яке

свого часу не виконало свої зобов'язання перед позивачем, а не особистого

боргу.

ОСОБА_2. у суді апеляційної інстанції підтвердив, що він дійсно від свого

імені тричі давав ОСОБА_1 розписки ,

зокрема: 15.04.2004 р. дав

розписку згідно якої зобов'язувався до 1.09.2005

р. повернути ОСОБА_1. 3500

кг.очищеного вівса; 1.03.2003

р.він письмово підтвердив наявність в нього боргу 9 тон зерна

пшениці, яке зобов'язувався повернути   

ОСОБА_1.

Справа № 22ц-614\07                                                       

протягом   трьох років з дня написання розписки, або на

основі додаткової угоди замінити пшеницю іншим зерном або послугою; згідно   розписки від 15.04. 2004 р.    він   

підтвердив наявність в нього боргу 2000

кг. сіна, яке зобов'язувався повернути ОСОБА_1. до 1.08. 2004 p., або замінити

сіно вівсяною соломою в кількості 6

тон.

Судова

колегія,заслухавши доповідь судді- доповідача,пояснення сторін,

перевіривши   матеріали справи та

обговоривши доводи   апеляційної   скарги, вважає, що скарга ОСОБА_1.підлягає

задоволенню,а рішення суду скасуван­ню з наступних підстав.

Відмовляючи в

позові, районний суд послався на те, що такий позивачем у суді не доведений,

оскільки між ОСОБА_1.   та ОСОБА_2.

не     існувало договору або інших

правочинів, які б     були підставами виникнення

прав та обов'язків.

Проте з такими

висновками погодитись не можна, так як вони не відпові­дають обставинам справи,

суд неправильно застосував норми матеріального права. У зв'язку з цим рішення

підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

У відповідності

до ч.І ст. 11 ЦК України цивільні права та   

обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного

законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені   цими актами, але за аналогією   породжують цивільні права та обов'язки, а у

відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є

правовідношення,   в якому одна сторона

(боржник)   зобов'язана   вчинити  

на користь другої сторони (кредитора)певну дію (передати майно, виконати

роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо ) або утриматися від певної дії, а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом

апеляційної інстанції   установлено,

підтверджується наявними у справі доказами, що 15.04.2004 р. у   відповідності    до   

письмової   розписки ОСОБА_2.

боргував і зобов'язався ОСОБА_1.  

повернути   до 1.09.2005 р. 3500

кг.очищеного вівса.У відповідності до письмової розписки від 11.03.2003 р.

ОСОБА_2. боргував і   зобов'язувався

ОСОБА_1. повернути протягом 3-х років 9 тон зерна пшениці.У відповідності до

письмової розписки від 15.04.2004 р. ОСОБА_2. боргував і зобов'язувався

ОСОБА_1.  повернути до 1.08.2004 р. сіно, або

заготовити замість нього 6

тон вівсяної соломи.

Місце складання

вищевказаних розписок ( за

твердженням    ОСОБА_2. ця дія вчинялась

в приміщенні    Попівської    сільської   

ради)    суттєвого значення для

вирішення справи не має.

З показів

допитаного судом першої інстанції свідка голови Попівської сільської ради

ОСОБА_4, які перевірені судом апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_2. в

його присутності в приміщенні сільської ради дійсно давав розписку ОСОБА_1. про

повернення боргу без будь якого примусу \а.с.35\.

Доказів того,

що   ОСОБА_2. по   вищевказаним борговим розпискам виконав

перед ОСОБА_1.взяті на себе боргові зобов'язання матеріали справи не містять, а

судом таких доказів в ході розгляду справи не добуто.

Колегія суддів

констатує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_2. в

установленому законом порядку заздалегідь анулював свої боргові розписки або що

такі від нього   позивачем або

іншими   особами були добуті незаконним

способом.

Щодо наявного у

матеріалах справи списку СВТП "Прикордонне" на який посилається

апелянт то   такий   підписаний головою правління, гол.

бухгалтером та бухгалтером по обліку вказаного господарства і стосується

борту господарства станом на 1.05.2000 р. балансовий

рахунок № 76 \,

передОСОБА_5.,ОСОБА_6  та іншими

громадянами і такий список    не

стосується особистого боргу громадянина ОСОБА_2. перед ОСОБА_1.   \а.с. 32\.

У встановлені

терміни відповідач позивачеві овес,пшеницю,сіно або гроші замість них не

повернув, чого він не заперечує.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України, на

підтвердження укладення договору позики та його умов   може бути представлена розписка позичальника

або інший документ, який посвідчує передання позичкодавцем визначеної грошової

суми або визначеної кількості речей.

Отже,

вищевказані боргові розписки ОСОБА_2. стверджують, що між ОСОБА_1. та ОСОБА_2.

був укладений договір позики зерна вівса, сіна та зерна пшениці в зазначених в

розписках кількості із зазначенням строків їх повернення.

Відповідно до

ч.І ст. 1049 ЦК України

позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику ( грошові кошти у

такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій

кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому

позичкодавцем) у строки та в порядку, що встановлений договором.

Дослідженими

судом апеляційної інстанції  доказами,

які містяться в матеріалах справи, доведено, що на час розгляду справи у суді

відповідачОСОБА_2.боргує ОСОБА_1. 3500

кг.очищеного вівса з розрахунку 0,60

грн. за 1 кг. на

суму 2100 грн.(З500 х 0,60 -2100); 2000 кг. сіна

з розрахунку 0,25 грн. за 1 кг. на суму 500 грн. (2000 х 0,25 = 500); 9 тон зерна

пшениці з розрахунку 0,65

грн. за 1 кг. на

суму 5850 грн. (9000 кг. х 0,65 = 5850 ).

Правильність визначеної позивачем ціни вівса, зерна пшениці та сіна

сторонами по справі не оспорюються і така станом на час пред'явлення позову

стверджуються    відповідною   довідкою  

ДД   "Кооператор" \а. с.

7\.

Належних доказів

того, що    овес, сіно та зерно пшениці

боргує ОСОБА_1. колишнє   СВТП

"Прикордонне" судом апеляційної інстанції не добуто.

Посилання суду

першої інстанції ухвалу Верховного Суду України від 13.01.2003 року, як на

доказ того, що вказаний борг перед ОСОБА_1. має СВТП " Прикордонне",

а не ОСОБА_2,      колегія    суддів не бере до уваги, оскільки тоді

розглядався інший спір, який у 2002 році виник між ОСОБА_1. та СТзОВ

"Шанс-2000", СВТП "Прикордонне" з приводу виконання іншої угоди

укладеної між ОСОБА_1. та юридичною особою СТзОВ "Шанс

-2000"\а.с.11\.

Посилання

ОСОБА_2. на недійсність договору позики внаслідок його фіктивності є

безпідставні, так як відповідно до ст. 10 ЦПК України відповідач повинен був

довести за допомогою належних доказів та допустимих доказів, з урахуванням

положень ст.ст.57- 59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини. Таких доказів

він суду не надав.

З урахуванням

наведеного судова колегія вважає, що позов ОСОБА_1. про зобов'язання повернути

йому   овес, пшеницю та сіно на загальну

суму 8450 грн. підлягає повному задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2. на користь позивача

ОСОБА_1. стягуються витрати по сплаті ним судового збору в розмірі 126 грн. 75 коп. та витрати

на ІТЗ в розмірі 60 грн..

Керуючись ст.ст. 301,303,304,

п.2 ст.307, пп.3 і 4

ст. 309,313,316,317,319

ЦПК України,

ВИ  РІШИЛА:

Апеляційну

скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення

Берегівського районного суду від 12

лютого 2007 року

скасувати.

Позов ОСОБА_1

задовольнити.

Зобов'язати

ОСОБА_2 повернути                                                            ОСОБА_1

 3500 кг. очищеного

вівса, 2000 кг сіна

та 9 тон

зерна пшениці на загальну суму 8450

грн.(вісім тисяч чотириста п'ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 судові   витрати за     інформаційно

- технічне

забезпечення в сумі 60 грн.\ шістдесят

\ гривень та 126 грн.75 коп.\ сто

двадцять шість\ гривень 75

коп. державного мита.

Рішення

апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може

бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня

набрання законної сили до суду касаційної інстанції.