Рішення

від 23.01.2012 по справі 36/408

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/408

23.01.12

За позовом   Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі

                      Фонду Державного майна України

до                   1. Державного підприємства “Укрриба”

                      2. Фізичної особи – підприємця  ОСОБА_1

про                визнання недійсним договору та повернення орендованого майна

Суддя     Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від прокуратури:     Лугін А.Ю. –посвідчення № 38 від 24.03.2011 р.

Від позивача:           ОСОБА_2 -  по дов. №436 від 21.12.2010р.

Від відповідача -1    ОСОБА_3 –по дов. №11-12/1145 від 22.12.2011р.   

Від  відповідача -2  не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України  звернувся до Господарського суду Київської  області з вимогою про визнання недійсним договору зберігання  з правом користування майна (гідротехнічних споруд), які обліковуються на балансі Державного підприємства “Укрриба” № 28/06 від 01.10.2006 р., укладеного між Державним підприємством “Укрриба” та Фізичною особою –підприємцем  ОСОБА_1 та про зобов'язання Фізичну особу –підприємця  ОСОБА_1 повернути орендоване майно Державному підприємству “Укрриба”, а саме:  державне нерухоме гідротехнічні споруди  ставів №13, 14 (інв. №155,156) вартістю  14945,00, яке  знаходиться на балансі ДП «Укрриба», та розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Соколівка, зазначені в акту приймання –передачі від 01.10.2006р. (додаток №1 до договору зберігання з правом користування №28/06 від 01.10.2006р.)

Позовні вимоги обґрунтовані недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста  Києва від 24.11.2011 р. порушено провадження у справі №36/408, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.12.2011р. за участю представників прокуратури та  сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Представники відповідачів на виклик суду 12.12.2011р.  не з'явились,  про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

Відповідно  до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу,  розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання  представників сторін.

          Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважних представників  відповідачів та неналежне виконання ними вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне розгляд справи відкласти на 16.01.2012 року.

            В судовому засіданні 16.01.2012р. оголошувалася перерва до 23.01.2012р.

            Представник прокуратури позовні вимоги підтримав  в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з умов договору вбачається, що основною його ознакою є користування державним майном за плату. Якщо основною ознакою договору є  передача в користування майна за плату, то відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України це договір є договором оренди найму майна. Таким чином, спірний договір зберігання державного нерухомого майна є удаваним правочином, який укладений з метою приховування справжнього правочину –договору оренди майна. В силу ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України відносини сторін за цим договором регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили –договору найму. При укладені договору порушені вимоги п.4 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” та з цих підстав він є недійсним.

            Позивач у поданих письмових поясненнях  та представник позивача в судовому –засіданні позовні вимоги прокуратури підтримує повністю.

Відповідач-1 у поданих в судовому засіданні 23.01.2012 запереченнях проти задоволення позовних вимог заперечує та просить в позові відмовити повністю.

Відповідач-2 в судове засідання 23.01.2012 не з‘явився, вимоги ухвал суду від 24.11.2011, від 12.12.2011 не виконав.

В судовому засіданні 23.01.2012р.  представником відповідача -1 заявлено клопотання про припинення провадження по справі на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання мотивоване тим, що оспорюваний прокуратурою договір є розірваним  з 01.11.2011р. відповідно до п. 6.6 договору.

Представник прокуратури та позивача проти задоволення даного клопотання заперечували.

Розглянувши дане клопотання, суд вважає що воно не піддлягає задоволенню, оскільки розірвання договору не виключає можливості  подання позову про визнання його недійсним.

В судовому засіданні 23.01.2012р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.          

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Укрриба” засноване на державній власності та створене з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об‘єктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.

01.10.2006р. між Державним підприємством “Укрриба” (замовник) та Фізичною особою –підприємцем  ОСОБА_1 (зберігач) було укладено договір зберігання з правом користування  № 28/06 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке знаходиться на балансі ДП “Укрриба” та розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Соколівка.

Згідно п. 2.1. договору зберігач зобов‘язаний прийняти від замовника майно, зазначене у п. 1.1. цього договору згідно з актом приймання-передачі.

             Факт передачі відповідачем-1 та відповідно прийняття відповідачем-2 державного майна (гідротехнічні споруди) на зберігання з правом користування підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2006р.

Згідно п. 2.2. договору за користування майном зберігач має вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 150,00 грн.

Пунктом 6.1. договору строк дії договору встановлено з  дня його підписання  та діє з 01.10.2006р. до 01.10. 2031 року.

Спір виник внаслідок того, що на думку прокуратури спірний договір є договором прихованої оренди, а тому замовник не мав права його укладати, оскільки об‘єкт має загальнодержавне значення. Також прокуратура зазначає, що нерухоме державне майно передане на зберігання з правом користування мало бути надано за погодженням Фонду державного майна України та Державного комітету рибного господарства України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Виходячи із змісту наведеної статті право зберігача користуватись майном переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.

За спірним договором, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде мова у статті 944 Цивільного кодексу України.

Таким чином, умова договору щодо права зберігача користуватись переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є елементом договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи такого договору.

З огляду на викладене, доводи прокуратури щодо укладення між відповідачами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” не можуть бути об‘єктами оренди об‘єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення та підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”. При цьому, відповідно до вимог п.п. г п. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” приватизації не підлягають гідротехнічні захисні споруди.

Отже об‘єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, а тому не підлягають приватизації та передачі в оренду. В свою чергу і будь-яких повноважень щодо надання згоди про передачу цього майна в оренду Фонд державного майна України та Державний комітет рибного господарства України не мають.

Згідно Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.

За змістом п. 2.4.1. Положення № 908/68 від 19.05.1999, такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може бути передано в оренду .

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 “Про передачу гідротехнічних споруд” гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому передано на баланс ДП “Укрриба” у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об‘єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998.

Як вище встановлено судом, майно, яке являється об‘єктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду, а отже органом приватизації було обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП “Укрриба”.

Листом від 06.04.2004 № 10-25-4699 Фонд державного майна України повідомив зберігача про те, що Фонд наділений повноваженнями щодо передачі гідротехнічних споруд в оренду, але дозволу Фонду державного майна України, як і його регіональних відділень, на вчинення зберігачем будь-яких дій з гідротехнічними спорудами не потрібно.

За змістом статуту ДП “Укрриба”, зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 26.11.2009, відповідач--1 є державним підприємством, створеним з метою ефективного використання державного майна і технічної експлуатації гідротехнічних споруд водних об»єктів рибницьких господарств, які не підлягають приватизації та не увійшли до Статутних фондів господарських товариств, проведеннях їх реконструкції, профілактичних заходів, залучення інвестицій та кредитів на цілі, а також для здіснення господарської та комерційної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом суб‘єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 Господарського кодексу України).

Отже реалізовуючи своє право господарського відання відповідачем-1 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов‘язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору зберігання з правом користування  №26/10  від 21.09.2010р. недійсним відсутні.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов‘язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов‘язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на те, що відсутні підставі для визнання недійсним договору відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності правочину, а тому позовні вимоги прокуратури щодо повернення майна також не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокуратури та позивача, які мала довести наявність тих обставин, на підставі яких вона звернулась до господарського суду з позовними вимогами.      

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

   Враховуючи наведене,  керуючись ст.ст. 32, 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

      Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу  України.

       Суддя                                                                        Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

24.01.2012р.