Постанова

від 11.04.2012 по справі 36/408

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2012 № 36/408

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Тищенко О.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі

Дмитрина Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача 1. - ОСОБА_3 (представник за довіреністю);

від відповідача 2. - не з'явився;

від прокуратури - Бобко І.В.

розглянувши апеляційну скаргу

Заступника прокурора Київської області

господарського суду

міста Києва

від

23.01.2012 року

по справі

№ 36/408 (суддя - Трофименко Т.Ю.)

за позовом

Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до

1. Державного підприємства «Укрриба», м. Київ

2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

про

визнання недійним договору та повернення орендованого майна

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для визнання договору зберігання з правом користування № 26/10 від 21.09.2010 року недійсним відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі № 36/408 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов заступника прокурора області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до державного підприємства «Укрриба» та фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та повернення майна.

Апелянт зазначає, що предметом по спірному договору є державне майно - гідротехнічні споруди, а тому до спірного договору повинні застосовуватись норми статті 287 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна України», якими передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва. Договір містить ознаки та істотні умови договору оренди - користування майном за плату, а тому має бути погодження Фонду державного майна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2012 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 36/408.

Розпорядженнями секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами змінювався склад колегії суддів.

Державне підприємство «Укрриба» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва без змін. Своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, підприємство не скористалось, відзив на апеляційну скаргу не подало.

Фонд державного майна України та фізична особа - підприємець ОСОБА_5 своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, державне підприємство «Укрриба» засноване на державній власності та створене з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об'єктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.

01.10.2006 року між державним підприємством «Укрриба» - замовник та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 - зберігач було укладено договір зберігання з правом користування № 28/06 /а.с. 12-15/.

Згідно п. 1.1. договору замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба» та розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Соколівка.

Згідно п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний прийняти від замовника майно, зазначене у п. 1.1. цього договору згідно з актом приймання-передачі.

По акту приймання-передачі від 01.10.2006 року відповідач 1 передав, в відповідач 2 прийняв державне майно (гідротехнічні споруди) на зберігання з правом користування /а.с. 16/.

Згідно п. 2.2. договору за користування майном зберігач має вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 150,00 грн.

Пунктом 6.1. договору строк дії договору встановлено з дня його підписання та діє з 01.10.2006 року до 01.10. 2031 року.

01.10.2006 року відповідачі підписали протоколи про договірну ціну за зберігання з правом користування державного майна, зазначену у спірному договорі /а.с. 17-18/.

Так, за протоколом /а.с. 17/ ціна з ПДВ складає - 150 грн.; протоколом /а.с. 18/ ціна з ПДВ складає -10,00 грн. Сторони залишили за собою право на перегляд ціни договору.

Господарський суд міста Києва, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про відсутність підстав визнання оскаржуваного договору недійсним, оскільки він укладений з дотриманням вимог законодавства.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погодитися не може, з огляду на наступне.

Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положенням «Про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», затвердженим наказом Фонду держаного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 року № 908/68, одним із способів управління державним майном є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.98 року. За змістом пункту 2.4.1 цього Положення такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може передаватися в оренду.

Спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 року №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» до сфери управління Мінагрополітики України та на баланс Державного підприємства «Укрриба» були передані гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, які під час приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств. Зазначені гідроспоруди є державним майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства аграрної політики України та перебувають на балансі Державного підприємства «Укрриба».

Згідно Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затверджена наказом Державного комітету України у справах Містобудування і архітектури № 165 від 10.09.1996 року гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

В силу статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами частини 1 статті 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статті 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Таким чином, аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, але не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму. Договір зберігання за загальним правилом є оплатним, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Відповідно до частини 5 статті 626 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не передбачено договором, законом чи не випливає із суті договору.

У статті 946 Цивільного кодексу України також передбачається, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як слідує із умов спірного договору замовник передає, а зберігач приймає згідно з актом приймання-передачі на зберігання з правом користування, нерухоме державне майно, яке передане по акту приймання-передачі від 01.10.2006 року, пунктом 2.2. договору сторони встановили, що за користування майном (згідно з додатком № 1 «акт прийняття-передачі державного майна») зберігач зобов'язаний вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 150,00 грн. в тому числі ПДВ на розрахунковий рахунок замовника з врахуванням щомісячного індексу інфляції.

Зберігальне зобов'язання може бути як самостійним предметом договірного зобов'язання так і додатковим обов'язком іншого зобов'язання. Дійсна правова природа зберігання з наданням зберігачеві права користування полягає у спрямуванні волі і волевиявленні сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець (власник чи інший титульний володілець майна), а у договорі майнового найму послугу оплачує наймач, який користується майном. Якщо ж сторони оформлюють договором зберігання відносини оренди, слід застосувати положення про удаваний правочин.

Також, зі змісту приписів цивільного законодавства убачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною, сторонами, вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 вказаного Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним - ст. 215 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалось вище, за частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписами статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва. З огляду на те, що як установлено судами попередніх інстанцій, передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, визнається, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, адже правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, тому Державне підприємство «Укрриба» при укладенні спірного договору перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.

Водночас, проаналізувавши умови спірного договору зберігання з правом користування, суд апеляційної інстанції визнає, що оспорювана угода є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором.

Згідно п. 1.4. Правил технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Мінтрансу України від 29.03.2004 року № 251 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 27.07.2004 року за № 932/9531, згідно яких берегоукріплювальна споруда визначається як гідротехнічна споруда для захисту берега від розмивання і обвалів, а гідротехнічна споруда (ГТС) як споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби із шкідливою дією води.

Пунктом 4 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не допускається, затверджений Декретом Кабінетом Міністрів України від 31.12.1992 року № 26-92, включено водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, господарським судом Київської області неправильно надано правову оцінку спірного договору.

Разом з цим, до удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статті 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися, коли правочин, який сторони насправді вчинили, суд визнає його недійсним як оспорюваний.

У відповідності до статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі № 36/408 підлягає скасуванню, з прийняттям нового, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заступник прокурора Київської області звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у листопаді 2011 року, а з 01.11.2011 року набрав чинності Закон України «Про судовий збір», таким чином з відповідачів підлягає до стягненню по 536,50 грн. судового збору за подання позову, та по 268,25 грн. за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року по справі № 36/408 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Визнати недійсним договір зберігання з правом користування № 28/06 від 01.10.2006 року, укладений між державним підприємством «Укрриба» (код ЄДРПОУ 25592421, 04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 82-а) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (код НОМЕР_1, 40016, АДРЕСА_1).

Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 повернути майно державному підприємству «Укрриба», а саме: гідротехнічні споруди ставів № 13, 14, інв. № 155, 156, вартістю 14 945,00 грн., яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба» та розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Соколівка.

2. Стягнути з державного підприємства «Укрриба» (код ЄДРПОУ 25592421, 04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 82-а) в доход державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору за подання позову та 268 (двісті шістдесят вісім) грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Стягнути з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (код НОМЕР_1, 40016, АДРЕСА_1) в доход державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору за подання позову та 268 (двісті шістдесят вісім) грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 36/408 повернути до господарського суду міста Києва.

5. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Чорна Л.В.

Судді Тищенко О.В.

Смірнова Л.Г.

17.04.12 (відправлено)