Постанова

від 19.01.2012 по справі 18/2361/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2012 р.                                                           Справа № 18/2361/11  

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача  –ОСОБА_1. (дов. № 4 від 04.01.2012 р.),

відповідача  -    не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання", смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область (вх. № 5363 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.11.11 р. у справі № 18/2361/11

за позовом ТОВ "Лекон", м. Житомір

до ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання", смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область

про стягнення 39552,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.11.2011 р. у справі № 18/2361/11 (суддя Ківшик О.В.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 39552,00 грн. штрафу, 395,52 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення господарського суду Полтавської області від 24.11.2011 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог посилається на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, вважає застосування штрафних санкцій безпідставними, оскільки, на думку відповідача, позивач є таким, що прострочив виконання зобов'язання прийняти товар. Також, посилається на те, що умови договору купівлі-продажу від 06.07.2011 р. були викладені з порушенням ч. 4 ст. 265 ГК України, тобто сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, в зв'язку з чим вважає, що даний договір є неукладеним та підстава для стягнення штрафу відсутня. Крім того, зазначає про те, що суд першої інстанції не скористався своїм правом зменшити розмір штрафу зважаючи на відсутність доказів збитків у позивача.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник в судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін.

Відповідач, заявник апеляційної скарги, в судове засідання апеляційної інстанції 12.01.2012 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 27.12.2011 р. особі відповідача за довіреністю.

10.01.2012 року відповідач повідомив суд апеляційної інстанції про неможливість направити свого представника в призначене судове засідання через скрутне матеріальне становище та завантаженість на підприємстві, в зв'язку з чим просив суд розглянути справу без участі ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання".

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови  для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 06.07.2011 р. між Відкритим акціонерним товариством "Галещина, машзавод" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекон" (покупець) укладено Договір  615/2 купівлі-продажу (а.с. 8, далі –договір), за умовами якого Відкрите акціонерне товариство "Галещина, машзавод" (продавець) зобов'язувалося передати товар (борону БГР-6,7 з коготками в кількості 1 штука вартістю 197 760,00 грн.), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекон" (покупець) зобов'язувалося оплатити та прийняти даний товар.

Згідно умов договору покупець бере на себе зобов'язання здійснити авансовий платіж за даний товар до 07.07.2011 р., а продавець зобов'язується передати дану продукцію до 20.07.2011 р. (п. 3.1 договору).

Матеріалами справи підтверджено, що 06.07.2011 року ТОВ "Лекон" (покупець) на виконання умов договору було здійснено попередню оплату за товар в сумі 39 552,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення    № 218 від 06.07.2011 р. (а.с. 10).

      З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо поставки товару у встановлений договором термін, листом № 4/20-3-11 від 20.07.2011 р. та листом № 2/26-3-11 від 26.07.2011 р. позивач звернувся до відповідача  з вимогою щодо повернення авансового платежу.

В реагування на лист № 2/26-3-11 від 26.07.2011 р.  платіжним дорученням № 817 від 26.07.2011р. ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" повернуло попередню оплату позивачеві в сумі 39 552,00 грн. (а.с. 13).

В зв'язку з тим, що відповідач, як продавець, порушив термін передачі товару, до 20.07.2011 р. не передав покупцю визначену договором продукцію на підставі п. 4.2 договору відповідачу був нарахований штраф в розмірі 20% від загальної суми договору в розмірі 39552,00 грн., про що направлено передсудову претензію за № 1/27-11 від 27.07.2011 р. (а.с.14).

Однак, відповідач вимоги претензії не виконав, нараховану суму штрафних санкцій не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 39 552,00 грн. штрафу за порушення продавцем невиконання останнім умов укладеного між сторонами 06.07.2011 р. договору № 615/2 купівлі-продажу.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з аналізу норми ст. 664 Цивільного кодексу України, якою визначено момент виконання обов'язку продавця передати товар.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 3.2 договору сторони визначили, що передача товару проводиться зі складу продавця в смт. Нова Галещина, Козельщинського р-ну, Полтавської області, тобто за місцезнаходженням товару.  Перевезення товару зі складу продавця покупець здійснює за власний рахунок. Отже, момент виконання обов'язку відповідача з передачі товару позивачу  згідно цього договору  визначається за правилам ч. 1 п. 2 ст. 664 Цивільного Кодексу України, а саме –в момент надання товару в розпорядження позивача.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що у встановлений п. 3.1 договору строк - до 20.07.2011 р. - відповідач не проінформував позивача про готовність товару на складі продавця в смт. Нова Галещина, Козельщинського р-ну, Полтавської області, тобто з огляду на ч. 1 п. 2 ст. 664 Цивільного Кодексу України товар у розпорядження покупця не надав, обов'язок з передачі товару покупцю не виконав.

З урахуванням викладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором щодо передачі товару в обумовлений термін.

Відповідно до п. 4.2 укладеного сторонами договору у випадку порушення продавцем терміну передачі товару він сплачує покупцю штраф в розмірі 20% від суми  цього договору. Згідно  п. 1.2 договору, загальна сума договору становить  197 760, 00 грн. у т.ч. ПДВ, відповідно сума  штрафу, що обчислена позивачем згідно п. 4.2 Договору та підлягає стягненню з відповідача. складає 39 522,00 грн.

Враховуючи, що відповідачем не подано ні доказів сплати штрафних санкцій, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, а також з огляду на вимоги ст.ст. 526, 530, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 218, 230 Господарського кодексу України суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення 39 522,00 грн. штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини,  що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідач в апеляційній стверджує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, правомірність нарахування штрафу заперечує, посилаючись на те, що позивач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, оскільки не направив свого представника для отримання товару та не вчинив жодних інших дій з метою прийняття товару.

Колегія суддів в спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-проаджу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

При цьому згідно ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це.

Отже, момент виконання обов'язку відповідача з передачі товару позивачу  згідно договору  визначається за правилам ч. 1 п. 2 ст. 664 Цивільного Кодексу України, а саме –в момент надання товару в розпорядження позивача.

Однак, у встановлений п. 3.1 договором строк - до 20.07.2011 р. - відповідач не проінформував позивача про готовність товару на складі продавця.

З визначення договору купівлі-продажу та змісту п. 1.1 договору, вбачається, що виконання покупцем обов'язку прийняти товар обумовлено виконанням продавцем обов'язку передати цей товар покупцю (а не навпаки, як зазначає відповідач у  відзиві на позов). У зв'язку з невиконанням продавцем свого обов'язку з надання товару в розпорядження покупця позивач не мав підстав для  направлення свого представника з довіреністю встановленого зразка для отримання товару у відповідності з п. 3.6 Договору.

Колегія суддів враховує і той факт, що на вимогу позивача від 20.07.2011 р. та від 26.07.2011 р. повернути суму авансового платежу в зв'язку з невиконанням відповідачем в термін до 20.07.2011 р. свого обов'язку  щодо передачі визначеної договором продукції, відповідач повернув сплачену позивачем суму авансового платежу в розмірі 39552,00 грн.

Отже, такими діями відповідач підтвердив невиконання своїх обов'язків за договором, зокрема порушення терміну передачі товару.

Відповідач у встановленому порядку не довів, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів щодо передачі товару покупцю у місцезнаходженні товару у встановлений договором строк та  те, що товар не передано ним внаслідок  прострочення кредитора (покупця), що виключає відповідно до п. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника (постачальника).

Таким чином, посилання відповідача на ч. 4 ст. 612,  ст. 613 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 320 Господарського кодексу України як на підставу для звільнення його від встановленої п. 4.2. договору відповідальності та відмову у задоволенні позовних вимог в зв'язку із простроченням кредитора колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем наявність такого прострочення  не доведена.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. У разі порушення зобов‘язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Ч.1 ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст.217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України  у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції  застосовуються  в розмірі,  передбаченому договором.  При цьому  розмір  санкцій може бути встановлено договором у відсотковому  відношенні  до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній,  визначеній  грошовій  сумі,  або  у  відсотковому відношенні до суми зобов'язання  незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами договору (п.4.2) передбачена відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 20 % від суми договору у випадку порушення  продавцем (відповідачем) терміну передачі товару.

Як було встановлено під час судового розгляду та не спростовується відповідачем, свої договірні зобов'язання щодо передачі обумовленого договором товару у визначений термін відповідач не виконав.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій в розмірі 39552,00 грн. за порушення договірних зобов'язань з поставки товару в обумовлений договором термін.

Посилання відповідача на те, що договір є неукладеним в зв'язку з недосягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами - в даному випадку позивач сплатив певну суму авансу.

Колегія суддів також не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з наведеними відповідачем доводами щодо зменшення розміру штрафу, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач на зменшенні розміру штрафних санкцій не наполягав, а взагалі заперечував факт наявності підстав для застосування до нього штрафних санкцій в зв'язку з простроченням позивачем виконання своїх зобов'язань, що, в свою чергу, не знайшло підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 24 листопада 2011 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103,  статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -                                                                        

                                                            ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання", смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24 листопада 2011 року по справі № 18/23641/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.        

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

Повний текст постанови підписано 17 січня 2012 року.