Постанова

від 31.01.2012 по справі 40/336

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2012                                                                                           № 40/336

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева  М.Л.

суддів:            Тарасенко К.В.

          Жук Г.А.

при секретарі судового засіданні –  Марченко Ю.І.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 31.01.2012 року по справі № 40/336 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Радич», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 12.12.2011 року) по справі № 40/336 (суддя – Пукшин Л.Г.)

за позовом       приватного підприємства «Радич», м. Київ

до                      фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Київ

про                    стягнення 107 633,13 грн.

                                              В С  Т А Н О В И В :

На розгляд до господарського суду міста Києва передані позовні вимоги приватного підприємства «Радич»до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості 104 633,13 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року (підписаного 12.12.2011 року) у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, приватне підприємство «Радич», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить рішення скасувати та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції  неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме акт приймання-передачі приміщення, що є прямим підтвердженням передачі майна у володіння та користування відповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 року по справі № 40/336 вказану вище апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено перегляд рішення у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 31.01.2012 року.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 на підставі ст. 96 ГПК України надала суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року у справі № 40/336 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.  

Представники відповідача в судовому засіданні надали свої пояснення та просили рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Радич»- без задоволення.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року по справі № 40/336 –скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі  виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечене сторонами, 11.03.2011 року між приватний підприємством «Радич»(позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (відповідач, орендар) укладено договір оренди приміщення. Договір оренди підписано директором позивача (орендодавцем), підпис якого засвідчено печаткою юридичної особи, та відповідачем (орендарем).

Відповідно до договору (п. 1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення по вулиці Костянтинівській 18, для розміщення магазину непродовольчих товарів.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що зазначене приміщення передається орендарю, згідно з актом приймання-передачі, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.    

Передача приміщення підтверджується підписаним сторонами 11.03.2011 року актом приймання-передачі (додаток № 1 до договору) (а.с. 21).

Пунктом 1.3 договору сторони передбачили, що плата за оренду приміщення складає 20 000,00 грн. у місяць.

Пунктом 2.2 Договору зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендні платежі в повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності, не пізніше 11 числа поточного місяця за наступний місяць на рахунок орендодавця.

До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Проте, всупереч вище згаданих приписів закону, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати за користування орендованим  майном в розмірі та строки встановлені договором і його заборгованість становила 100 000,00 грн.

Позивач звернувся до орендаря з вимогою (а.с. 22-23), яка була надіслана на адресу відповідача 22.08.2011 року, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком (а.с. 24-25), в якій повідомляє, що заборгованість складає –100 000,00 грн., просить також оплатити комунальні платежі за період користування приміщенням, розірвати договір оренди та передати приміщення за актом приймання-передачі.

Відповідачем направлено відповідь на вимогу (а.с. 26) у якій зазначено, що ним підчас підписання договору було оплачено 40 000,00 грн. в якості орендної плати, однак жодного документального підтвердження до суду не надано. Також орендарем зазначено, про намір розірвання між ними укладеного договору оренди про, що повідомляла орендодавця листами від 09.04.2011 року та від 15.04.2011 року на адресу приміщення, яке було передано їй в оренду.

Пунктом 5.4 передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови орендаря від оренди орендар зобов'язаний повернути орендоване приміщення орендодавця по акту у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Також, згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, орендарем не виконано вимоги умов договору, чинного законодавства та не надано доказів підписання акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна орендодавцю.  

Таким чином, станом на час звернення позивача до господарського суду з позовом заборгованість з орендної плати становить 100 000,00 грн. в період з 11.03.2011 року по 10.08.2011 року.    

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 100 000,00 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим  майном.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3 881,97 грн. та три проценти річних в сумі 751,16 грн. за період з 11.03.2011 року по 10.08.2011 року включно.

Згідно приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів дійшла висновку, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача пені та трьох процентів річних.

Здійснивши перерахунок, судова колегія погоджується з розрахунком позивача про стягнення з відповідача за період з 11.03.2011 року по 10.08.2011 року 3 % річних у сумі 751,16 грн. та пені у розмірі 3 881,97 грн., нарахованих за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до п. 10 Роз‘яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов‘язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об‘єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

В підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000,00 грн. позивач надав договір № 022/11 про надання юридичних послуг адвокатом від 01.09.2011 року, який укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_4 (свідоцтво НОМЕР_2 від 25.12.2008 року), пунктом 3.1 договору зазначено, що вартість юридичних послуг становить 8 000,00 грн., акт приймання-передачі наданих послуг, який свідчить про повне виконання перед позивачем умов договору адвокатом,  квитанцію до прибуткового касового ордеру № 10 від 01.09.2011 року, що свідчить про сплату позивачем на користь адвоката 8 000,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката підлягають задоволенню.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга приватного підприємства «Радич»підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст.  4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

                                                     П О С Т А Н О В И В:

1.          Апеляційну скаргу приватного підприємства «Радич»на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року по справі № 40/336 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011 року у справі № 40/336 скасувати повністю.

3.          Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

4.          Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (04201, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Радич»(04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 18, кв. 6, ідентифікаційний номер 21573970) заборгованість з орендної плати у сумі 100 000,00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.), 3 881,97 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят одна грн. 97 коп.) пені, 751,16 грн. (сімсот п'ятдесят одна грн. 16 коп.) 3 % річних, 8 000,00 грн. (вісім тисяч грн. 00 коп.) витрат на послуги адвоката, 1 050,00 грн. (одна тисяча п'ятдесят грн. 00 коп.) в якості відшкодування державного мита за розгляд справи місцевим господарським судом та 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення.  

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний виконавчий документ.

6. Матеріали справи № 40/336 повернути до господарському суду міста Києва.

7. Копію постанови апеляційного господарського суду надіслати учасникам судового провадження у справі.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Яковлев  М.Л.

Судді                                                                                          Тарасенко К.В.

                                                                                          Жук Г.А.