Постанова

від 01.02.2012 по справі 6/399

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2012                                                                                           № 6/399

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:            Смірнової  Л.Г.

          Чорної Л.В.

при секретарі                       Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача:               ОСОБА_1 дов. від 12.12.2011 року

від відповідача:         не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу    Приватного підприємства «МОНМАРТ»

на рішення                 Господарського суду м. Києва

від                                 03.11.2011 року

у справі                       № 6/399  (суддя Ковтун С.А.)

за позовом                  Дочірнього підприємства  «Електролюкс ЛЛС»

до                                  Приватного підприємства «МОНМАРТ»

про                               стягнення  1742284,44 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Дочірнього підприємства  «Електролюкс ЛЛС» до Приватного підприємства «МОНМАРТ» про  стягнення 1742284,44 грн. за договором поставки № 310111-4 від 31.01.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов‘язання по оплаті поставленого позивачем товару. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи, а саме: 17428,44 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2011 року у справі № 6/399 позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства “МОНМАРТ” на користь дочірнього підприємства “Електролюкс ЛЛС” 1742284,44 грн. боргу, 17422,84 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернуто дочірньому підприємству “Електролюкс ЛЛС” з Державного бюджету України 5,60 грн. зайво сплаченого державного мита.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що на виконання своїх зобов'язань за Договором позивач поставив відповідачу продукцію загальною вартістю 1742284,44 грн., що підтверджується доказами, наданими в матеріали справи. Покупець оплату продукції не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1742284,44 грн. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1742284,44 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2011 року у справі № 6/399, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.  Скаржник зазначає, що відповідно до п.4.1 Договору датою поставки є, зокрема, підписання сторонами товарно-транспортних накладних. В матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні. Крім цього, довіреності, які надані позивачем до матеріалів справи не є належним доказом отримання відповідачем продукції, оскільки не містять посилання на договір. Таким чином, позивачем не доведено факту отримання  відповідачем продукції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.01.2012 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та його неявкою у судове засідання, колегією суддів ухвалою від 11.01.2012 року розгляд справи було відкладено на 01.02.2012 року.

01.02.2012 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник відповідача вважає за необхідне підготувати додаткові пояснення для повного та всебічного розгляду справи.  

Розглянувши наведене клопотання відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Згідно ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України та аналізу змісту позовних вимог по даній справі, Київський апеляційний господарський суд залишає без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки розгляд справи вже відкладався за клопотаннями представника відповідача; представник відповідача мав достатньо часу для підготовки додаткових пояснень по даній справі, проте як на протязі двох місяців їх не надав; розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, таке відкладення призводить лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2011 р. у справі № 6/399 .

Про судове засідання 01.02.2012 відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, проте представник останнього не з'явився, причини неявки не повідомив.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства «МОНМАРТ» у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2011 р. між дочірнім підприємством “Електролюкс ЛЛС” (постачальником) та приватним підприємством “МОНМАРТ” (покупцем) було укладено договір поставки № 310111-4 (далі –Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передавати (поставляти) продукцію покупцеві, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати продукцію на умовах та в порядку, визначених в цьому Договорі.

Поставка продукції згідно цього договору здійснюється на складі постачальника. Датою поставки продукції вважається дата завантаження продукції на транспортний засіб перевізника, який вказаний покупцем, та підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортної накладної щодо відповідної продукції (п. 1.4 Договору).  

Згідно  з додатком № 6 до Договору оплата за продукцію здійснюється покупцем протягом 40 (сорока) календарних днів з дати поставки відповідної продукції.

На виконання своїх зобов'язань за Договором позивач 24.02.2011 р. поставив покупцю продукцію загальною вартістю 1742284,44 грн., що підтверджується рахунками фактур, видатковими накладними, податковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

В видаткових накладних вказано, що позивачем поставлено товар відповідачу на підставі рахунків фактур, які наявні в матеріалах справи.

Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких засвідчені печатками товариств.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які наявні в матеріалах справи.

Оскільки відповідач  свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.08.2011 року про погашення заборгованості (а.с. 11); претензія була отримана відповідачем 16.08.2011 року.  

Зазначена претензія відповідачем залишена без  відповіді та задоволення.

Позивач зазначає, що відповідач оплату за продукцію не здійснив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 1742284,44 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до положень п.п. 2.1 ст. 2 Положення “Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку”, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинними документами є документи створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п. 2.4. ст.2 Положення “Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку” первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до положень ст. 34 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженими певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей може підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами, в даному випадку накладною, на яку посилається позивач та довіреністю на отримання матеріальних цінностей, виданою в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р.

Як вже зазначалось вище, 24.02.2011 р. поставив покупцю продукцію загальною вартістю 1742284,44 грн. Даний факт підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких засвідчені печатками товариств.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Видача та оформлення довіреностей на отримання матеріальних цінностей провадиться на підставі Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99 (далі - Інструкція).

У пункті 2 вказаної інструкції вказано, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 5 Інструкції визначено, що довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

За пунктом 6 Інструкції при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа «Найменування цінностей» у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, видаткову накладу який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи довіреностей, які видані на ім'я ОСОБА_2 на отримання останнім матеріальних цінностей (побутової техніки), підписані керівником відповідача і головним бухгалтером та засвідчені печаткою підприємства. Також в довіреностях зазначено перелік цінностей, які належить отримати ОСОБА_2, зазначено найменування цінностей, одиниця виміру.

Отже, довіреності відповідають вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99 .

Таким чином, твердження апелянта в апеляційній скарзі, що наявні в матеріалах справи довіреності, які видані на ім'я ОСОБА_2 на отримання останнім матеріальних цінностей (побутової техніки), не можуть бути належним доказом отримання відповідачем товару,  та факт отримання відповідачем продукції не доведено, є хибним та спростовується вищевикладеним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, тоді як відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поставки №310111-4 від 31.01.2011 року щодо оплати за поставлений товар, в результаті чого у останнього виникла заборгованість в сумі 1742284,44 грн.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1742284,44 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1742284,44 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1742284,44 грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «МОНМАРТ» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2011 року по справі №6/399 залишити без змін.

Матеріали справи № 6/399 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Тищенко  О.В.

Судді                                                                                          Смірнова  Л.Г.

                                                                                          Чорна Л.В.