Ухвала

від 21.02.2012 по справі 5284-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5284-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к.

322

УХВАЛА

< Список (При необходимости выбрать) > 

< Список (При необходимости выбрать) > 

21.02.2012Справа №5002-32/5284-2011

Суддя Господарського суду АР Крим Барсукова А.М., розглянувши заяву  Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим» про відвід судді Барсукової А.М.

                                                  Встановив:

Обставини справи: В провадженні господарського суду АР Крим знаходиться справа №5002-32/5284-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю  «Рост-Авто-Крим» до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Фаворит» про  стягнення  18 435, 58    грн.

07.02.2012 року до канцелярії Господарського суду АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим»  надійшла заява про відвід судді Барсукової А.М., яка мотивована тим, що суддя, на думку заявника, демонструє явну упередженість, яка знаходить вираження в тому, що суддя займає бік відповідача по справі. Крім того, в ході розгляду справи, суддею неодноразово була зроблена оцінка доказів, не дивлячись на те, що рішення по справі ще не винесено.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 21 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.

При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору.

Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

Відповідно до пункту 1 статті 47 Закону України «Про судоустрій» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

До обставин, які  можуть бути підставами сумніватись в неупередженості судді віднесено перебування судді в особливих стосунках з особою, яка бере участь у справі. З урахуванням оціночного характеру цього поняття суд, розглядаючи заяву про відвід, повинен виходити з мотивів заяви про відвід і наявності доказів того, що такі стосунки можуть свідчити про упереджене ставлення судді щодо результату розгляду справи. Під особливими стосунками може, наприклад, розумітися службова залежність (зокрема, в минулому) судді (чи його близького родича) від особи, яка бере участь у справі, або її представника, а також інша залежність судді від такої особи.

Підставою для відводу можуть бути публічні заяви судді по суті даної справи. Під публічними заявами слід розуміти виступи, статті, інтерв'ю, інші публікації в засобах масової інформації, виступи перед аудиторією, будь-яке інше прилюдне сповіщення, в якому викладено оцінку судді по суті конкретної справи.

Так Вищий господарський суд України в Постанові пленуму ВГСУ  18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зазначив таке:

Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв'язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.

Позивач, в обґрунтування заяви про відвід судді, посилається на здійснену судом в ході судового розгляду справи оцінку належності та допустимості доказів, помилково ототожнюючи термін оцінка доказів на предмет відповідності вимогам статті 34 Господарського процесуального кодексу України  із поняттям «оцінка судді по суті справи».

Частина 1 статті 82  Господарського процесуального кодексу України, містить визначення поняття вирішення господарського спору по суті  - під яким розуміється задоволення позову, відмова в позові повністю або частково господарським судом.

Таким чином, висловлювання судді по суті справи, тобто оприлюднення результату розгляду справи до виходу в нарадчу кімнату та постановлення рішення, дійсно може бути підставою для подання заяви в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України, проте ніяк не може бути прийнято в якості доказів висловлювання по суті справи дії судді щодо аналізу поданих стороною доказів на предмет їх відповідності вимогам статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пункт 2.5 вищенаведеної Постанови пленуму ВГСУ твердить про те, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо прийняття доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Пункт 10 Постанови Пленуму Верховного суду України  від 1 листопада 1996 року N9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» твердить, що Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав.

Крім того, у пункті 2.2 Роз'яснення  від 25.02.92 р. N 01-6/244  «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» Вищий арбітражний суд України висловив таку позицію: сторони вільні у наданні арбітражному суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Проте вирішуючи питання щодо доказів, арбітражні суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

  Розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні господарського суду — основна стадія судового процесу. Її значення полягає в тому, що саме при всебічному та повному з'ясуванні усіх обставин справи в судовому засіданні реалізується головне завдання господарського суду — захист прав і охоронюваних законом інтересів організацій і фізичних осіб-підприємців.

   Судовий розгляд відбувається в засіданні господарського суду, протягом якого суд безпосередньо досліджує докази і встановлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне й обґрунтоване рішення. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються основні принципи господарського процесу: законності, незалежності господарського суду і його суддів, рівності сторін, змагальності, гласності та інші.

Основними завданнями розгляду справи по суті є забезпечення з'ясування всіх обставин справи. З цією метою суд за участю сторін та інших осіб здійснює дослідження й оцінку доказів на предмет відповідності їх вимогам, визначеним статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 54 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»  Суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Таким чином, суд, при подачі сторонами в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів, не те що не позбавлений права, а зобов'язаний прийняти тільки ті докази, які мають значення для справи, тобто здійснити аналіз поданих документів на предмет належності та допустимості та як наслідок, встановити які ще документи необхідно витребувати у сторін для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватися на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, активно впливають на судову діяльність, оскільки їхні розпорядчі волевиявлення можуть бути обов'язковими для суду.

Реалізація принципу змагальності не означає пасивну роль суду в процесі.

Активність суду в забезпеченні принципу змагальності полягає в тому, що суд:

створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи;

роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки;

попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

У цьому сенсі господарський суд за допомогою відповідних процесуальних засобів здійснює керівництво процесом (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, невірними є доводи заявника, що головуючий суддя реалізуючи в процесі розгляду справи активність суду шляхом обговорення зі сторонами фактичних обставин справи, дослідження наданих сторонами доказів, проявляє свою прихильність до однієї зі сторін.

Для здійснення правосуддя суддя зобов'язаний дослідити, перевірити, оцінити всі обставини взаємовідносин сторін, тоді як заявник вважає цей довготривалий та ретельний процес – упередженістю та прихильністю до однієї зі сторін.

Згідно зі статтею 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Посилання заявника на те, що відповідач підтвердив факт приймання товару, не можуть застосовуватись в якості обґрунтування відводу судді, оскільки не доводять упередженості останнього.

Взагалі обґрунтування заяви про відвід, в даному випадку, зводиться до оспорювання позивачем недоведеності своїх позовних вимог, тоді як, слід звернути увагу заявника: розгляд справи по суті не завершено, рішення по справі не прийнято, доказам у справі які надали сторони та витребувані судом не дана належна правова оцінка в порядку, передбаченому статтями 82, 83 Господарського процесуального кодексу України, а й, відповідно, їх оспорювання є передчасним, здійснюється заявником не у встановленому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України порядку.

З огляду на викладене, слід зазначити, що доводи заявника є недоведеними, необґрунтованими припущеннями, не можуть слугувати належними та законними підставами для задоволення заяви про відвід.

 На підставі викладеного, керуючись статтею 20, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд —

  У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви  Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим» про відвід судді Барсукової А.М.  від розгляду справи № 5002-32/5284-2011 відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.