Постанова

від 30.09.2008 по справі 20/416

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20/416

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 вересня 2008 р.                                                                                    № 20/416  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі –відділення виконавчої дирекції Фонду)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2008

зі справи  № 20/416

за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду

до відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі –Товариство)

про стягнення 41 548,41 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення суми 41 548, 41 грн. на відшкодування витрат, здійснених у зв'язку з проведенням страхових виплат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2008 (суддя Пархоменко Н.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. - головуючий, судді Науменко І.М. і Голяшкін Т.В.), в позові відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням, зокрема, на статті 21, 22, 46, 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон), виходили з безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення виконавчої дирекції Фонду просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення в даній справі, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31.08.2005, яке набрало законної сили, з відділення виконавчої дирекції Фонду стягнуто на користь Надкреничного В.Д. 41 548, 41 грн. заборгованості зі сплати страхових виплат у зв'язку з отриманням останнім професійного захворювання під час роботи у Товаристві;

- на виконання зазначеного рішення районного суду було видано виконавчого листа від 31.08.2005; доказів сплати відповідної заборгованості відділенням виконавчої дирекції Фонду не подано було.

Причиною даного спору є питання про наявність підстав для відшкодування відповідачем відділенню виконавчої дирекції Фонду в порядку регресу витрат, які виникли внаслідок здійснення останнім страхових виплат відповідно до Закону.

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі –Основи).

Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно із статтею 2 Закону його дія поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.

Статтею 6 Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону є відділення виконавчої дирекції Фонду).

Частиною першою статті 25 Закону передбачено, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Згідно з частиною першою та другою статті 28 Закону страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини другої статті 45 Закон роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду.

Згідно з частинами першою - третьою статті 46 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування; кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їх прямим призначенням; до коштів на здійснення страхування від нещасного випадку застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Приписами статті 47 Закону передбачено, зокрема, що страхові тарифи, диференційовані по галузях економіки (видах економічної діяльності) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом. Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинна забезпечувати:

фінансування заходів, спрямованих на вирішення завдань, передбачених статтею 1 цього Закону;

створення відповідно до пункту 9 частини сьомої статті 17 цього Закону резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;

покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Таким чином, взаємовідносини сторін, якими є страховик (в особі відділення виконавчої дирекції Фонду) і страхувальник (Товариство) врегульовано Законом, який не передбачає можливості пред'явлення страховиком вимог до страхувальника з приводу відшкодування Фонду страхових виплат в порядку регресу.

Водночас наявність між сторонами зі справи відносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності виключає можливість застосування до них норм як Цивільного кодексу України (стаття 1 Цивільного кодексу України), так і Господарського кодексу України (стаття 4 Господарського кодексу України).

Що ж до посилання скаржника на необхідність застосування інших “аналогічних” нормативно-правових актів до спірних правовідносин, то воно є необґрунтованим, оскільки Законом в повному обсязі врегульовано механізм сплати страхових внесків, а також здійснення страхових виплат.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, покладених в основу оскарженого судового акта.

З урахуванням наведеного визначених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 зі справи № 20/416 залишити без змін, а касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов