Постанова

від 21.02.2012 по справі 3/259

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2012                                                                                           № 3/259

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Михальської  Ю.Б.

суддів:            Отрюха  Б.В.

          Тищенко А.І.

  Представники сторін:

від прокуратури               Греськів І.І. – прокурор відділу

від позивача                      1) не з'явився

2) не з'явився

від відповідача           1) ОСОБА_3 – за дов. № 11-13/1145 від 22.12.2011

                              2) не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області

на рішення          Господарського суду міста Києва від 29.11.2011

у справі          № 3/259 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом            Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі:

1)          Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області;

2)          Державного агентства рибного господарства України

до          1)          Державного підприємства «Укрриба»;

          2)          Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про             визнання недійсним договору зберігання № 25/06 від 01.08.2006 та повернення майна

  В С Т А Н О В И В :

Перший заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, Державного агентства рибного господарства України звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства «Укрриба», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору зберігання з правом користування № 16/05 від 14.07.2005, укладеного між Державним підприємством «Укрриба» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, зобов‘язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 повернути Державному підприємству «Укрриба» майно, що розташоване в с. Центральне Снігурівського району Миколаївської області, залишковою вартістю 275 700,18 грн., отримане за договором № 16/05 від 14.07.2005.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2011 порушено провадження у справі № 5016/2954/2011 (3/183) та призначено до розгляду на 04.10.2011.

04.10.2011 в судовому засіданні від прокурора та позивача-1 надійшло письмове звернення, в якому учасники судового процесу просили передати матеріали даної справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області № 5016/2954/2011 (3/183) від 04.10.2011 матеріали справи були надіслані за підсудністю до Господарського суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 3/259 у позові в частині визнання договору зберігання з правом користування № 16/05 від 14.07.2005 відмовлено повністю.

В частині зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 повернути Державному підприємству «Укрриба» майно, отримане за договором № 16/05 від 14.07.2005 провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у частині відмови у задоволенні позову першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, Державного агентства рибного господарства України до Державного підприємства «Укрриба» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору зберігання з правом користування майна (гідротехнічних споруд), які обліковуються на балансі Державного підприємства «Укрриба» № 16/05 від 14.07.2005, та постановити нове рішення про припинення провадження у справі в повному обсязі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Представник позивача-1 у судове засідання не з'явився, однак  31.01.2012 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого підтримує апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області і просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники позивача-2 та відповідача-2 у судове засідання не з'явились, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали, про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача-1 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає їх безпідставними, такими що не підлягають задоволенню, а рішення суду залишенню без змін.  

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 N 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивачів та  відповідача-2.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, судова колегія встановила наступне:

Державний комітет рибного господарства України утворений Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови № 1523 від 02.11.2006 як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 42 від 24.01.2007 «Про затвердження Положення про Державний комітет рибного господарства України» Держкомрибгосп забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів.

Державне підприємство «Укрриба» (відповідач-1 у справі) засновано на державній власності та створено з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об‘єктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.

14.07.2005 між Державним підприємством «Укрриба» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідач-2 у справі, зберігач) було укладено договір зберігання з правом користування  № 16/05 (надалі – Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба» та розташовано за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, с. Центральне.

Згідно пункту  2.1. Договору зберігач зобов‘язаний прийняти від замовника майно, зазначене у пункті 1.1. цього договору згідно з актом приймання-передачі.

Факт передачі відповідачем-1 та відповідно прийняття відповідачем-2 державного майна - гідротехнічної споруди ставка № 16 (інв. № 82), розташованої за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, с. Центральне на зберігання з правом користування підтверджується актом приймання-передачі від 14.07.2005.

Відповідно до пункту 1.3. Договору майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником.

Згідно пункту 2.2. Договору за користування майном зберігач має вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 284,82 грн.

Пунктом 6.1. Договору строк дії договору встановлено з дня його підписання до моменту укладення договору оренди чи іншої цивільно-правової угоди.

Як вбачається з позовної заяви, спір виник внаслідок того, що на думку прокуратури спірний договір є договором прихованої оренди, а тому замовник не мав права його укладати, оскільки об‘єкт має загальнодержавне значення. Також прокуратура зазначає, що нерухоме державне майно, передане на зберігання з правом користування, мало бути надано за погодженням Фонду державного майна України та Державного комітету рибного господарства України.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до вимог статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Виходячи із змісту наведеної статті, право зберігача користуватись майном, переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.

За спірним договором, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде мова у статті 944 Цивільного кодексу України.

Таким чином, умова договору щодо права зберігача користуватись переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є елементом договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи такого договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи прокуратури щодо укладення між відповідачами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об‘єктами оренди об‘єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення та підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». При цьому, відповідно до вимог підпункту «г» пункту 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають гідротехнічні захисні споруди.

Отже об‘єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, а тому не підлягають приватизації та передачі в оренду. В свою чергу і будь-яких повноважень щодо надання згоди про передачу цього майна в оренду Фонд державного майна України та Державний комітет рибного господарства України не мають.

Згідно Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.

Відповідно до пункту 2.4.1. Положення № 908/68 від 19.05.1999, такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може бути передано в оренду .

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 «Про передачу гідротехнічних споруд» гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому передано на баланс ДП «Укрриба» у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об‘єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998.

Як вбачається з матеріалів справи, майно, яке являється об‘єктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду, а отже органом приватизації було обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП «Укрриба».

Листом від 06.04.2004 № 10-25-4699 Фонд державного майна України повідомив зберігача про те, що Фонд наділений повноваженнями щодо передачі гідротехнічних споруд в оренду, але дозволу Фонду державного майна України, як і його регіональних відділень, на вчинення зберігачем будь-яких дій з гідротехнічними спорудами не потрібно.

За змістом Статуту ДП «Укрриба», зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 26.11.2009, відповідач-1 є державним комерційним підприємством.

Відповідно до частини 2 статті 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом суб‘єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (стаття 136 Господарського кодексу України).

Отже, реалізовуючи своє право господарського відання, відповідачем-1 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Як зазначено у роз'ясненнях Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов‘язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

          Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правові підстави для визнання договору зберігання з правом користування  № 16/05 від 14.07.2005 недійсним відсутні.

          Крім того, слід зазначити, що між Снігурівською районною державною адміністрацією (Орендодавцем) та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди землі під водою від 06.09.2007, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 24.04.2007 № 255-р зі змінами, внесеними розпорядженням голови райдержадміністрації від 21.08.2007 № 494-р передає, а орендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку під водою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (риборозведення) із земель державної власності в межах території Центральної сільської ради Снігурівського району Миколаївської області на водний об'єкт, розташований на даній земельній ділянці.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі в частині зобов‘язання повернути майно підлягає припиненню на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Припинення провадження у справі є формою завершення справи, яке зумовлено передбаченими законом обставинами.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як зазначено у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2011 відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв державне майна - гідротехнічні споруди виросткового ставка № 17 (інв. № 83) та гідротехнічні споруди № 16 (інв. № 82), що розташовані за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, с. Центральне, що підтверджується актом приймання-передачі.

Таким чином, надані сторонами докази свідчать про відсутність предмету спору в частині зобов‘язання повернути майно, що у відповідності до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі.

Вимога прокурора, викладена у апеляційній скарзі, щодо припинення провадження у справі у повному обсязі, в тому числі і в частині визнання угоди недійсною, колегією суддів не задоволена, оскільки між сторонами існує спір щодо наявності чи відсутності підстав для визнання угоди недійсною, а у розумінні пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинення провадження у справі можливо лише у разі відсутності предмета спору.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника прокурора Миколаївської області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 3/259 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 3/259 залишити без змін.

Матеріали справи № 3/259 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Михальська  Ю.Б.

Судді                                                                                          Отрюх  Б.В.

                                                                                          Тищенко А.І.