Постанова

від 15.02.2012 по справі 11/210

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2012                                                                                           № 11/210

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсакової  Г.В.

суддів:            Жук  Г.А.

          Суліма  В.В.

   при секретарі судового засідання – Зайцевій А.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3– за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» на рішення господарського суду міста Києва  від 15.11.2011р.

по справі          № 11/210 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом          Комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у місті Києві ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра»

про стягнення 41 231,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Чоколівське» Солом'янської районної у місті Києві ради звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» про стягнення 41 231,44 грн. заборгованості за договором № 7212 від 23.06.2010 про надання послуг водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території, з яких 21 914,62 грн. основного боргу та 19 316,82 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 7212 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території від 23.06.2010, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з 01.09.2010 по 31.08.2011.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2011р. у справі №11/210 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» на користь Комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у місті Києві ради заборгованість у розмірі 18 387,31 грн., пеню у розмірі 16 379,10 грн., 347,66 грн. державного мита та 199 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

          Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вагра» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011р. по справі № 11/210 змінити, стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 1 771,12 грн. та пеню у розмірі 1 452,10 грн.

           Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011р. в частині стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги теплопостачання у розмірі 16544,59 грн. та пені у сумі 13565,49 грн., прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. При цьому, скаржник зазначає, що в договорі № 7212 відсутній його обов'язок сплачувати за опалення.

          На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» на рішення господарського суду міста Києва  від 15.11.2011р., згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 16.12.2011р. порушено апеляційне провадження.

          Комунальним підприємством «Чоколівське» Солом'янської районної у місті Києві ради подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 року у справі № 11/210 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

          На підставі розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р.,  розгляд справи здійснено судовою колегією у складі: головуючий по справі суддя – Корсакова Г.В., судді – Жук Г.А., Сулім В.В.

          Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

          Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

           Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи між Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної у місті Києві ради (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю  "Вагра"  (орендар) укладено Договір № 7212 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території (далі - Договір).

Предметом даного договору є надання позивачем за плату відповідачу комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення загальною площею 218,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Червонозоряний, 14, і участь відповідача у витратах по утриманню будинку і прибудинковій території.

В процесі розгляду спору судом встановлено наявність двох примірників Договору №7212, які є тотожними за змістом, однак примірник договору, наданий позивачем містить дату укладення договору 23.06.2010р. та термін дії договору з 23.06.2010р. до 23.06.2011р., а у примірнику договору, наданого відповідачем зазначено, що договір укладено 10.09.2010р. та термін дії з 10.09.2010р. до 10.09.2011р.

У наданих позивачем та відповідачем примірниках договору зазначено, що послуги надаються в приміщення загальною площею 218,3 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи згідно Додаткової угоди від 10.09.2010р. до Договору оренди нежитлового приміщення №578/Ч від 23.06.2010 та акту прийому-передачі від 10.09.2010, приміщення площею 218,3 кв.м по пр-ту Червонозоряному, 14 передано в оренду відповідачу 10.09.2010р.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що примірник Договору, наданий позивачем, є неналежним доказом, що підтверджується фактичними обставинами справи та наявними в ній доказами, та, що спірний Договір сторонами  було  укладено саме 10.09.2010р., як зазначено у примірнику відповідача.

Згідно з п.2.1 Договору орендар (власник) щомісячно сплачує виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно виставлених постачальниками табуляграм.

Відповідно до п. 2.2 Договору розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами.

Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Згідно з п. 4.1 Договору відповідач повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

          Як зазначає позивач, за період з 01 вересня 2010р. по 31 серпня 2011р. відповідачу надавались послуги за договором та щомісячно нараховувались та виставлялись рахунки на сплату за отримані послуги на загальну суму 24085,46 грн., які відповідач оплатив частково на суму 2170,84 грн., в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість за період з 01.09.2010р. по 31.08.2011р. в сумі 21914,62 грн.

У відповідності до ст. 179 Житлового кодексу України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 7 Правил користування  приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, визначені обов'язки власника та наймача (орендаря), зокрема такі, як  укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20.05.1999 встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

          Відповідно до ч. 1 статті 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України).

Відповідно до п.5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури за період з вересня 2010р. по серпень 2011р. на загальну суму 24085,46 грн.

Отримання вказаних рахунків відповідачем не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рахунку-фактури № 7212 від 17.09.2010 позивачем крім експлуатаційних витрат та відшкодування мереж за орендовану площу 218,3кв.м. також нараховано до сплати експлуатаційні витрати та відшкодування мереж за площу 220,5 кв.м і 220,2 кв.м (позиції 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10) в розмірі 1 079,34 грн.

Оскільки, як встановлено судом, договір № 7212 укладено сторонами 10.09.2010 та послуги надаються на площу 218,3 кв.м, експлуатаційні витрати та відшкодування мереж за вересень 2010 року повинні розраховуватись на вказану площу (позиції 1 та 6 у рахунку) та лише за період з 10.09.2010 по 30.09.2010 (21 день).

Таким чином, згідно з здійсненим місцевим господарським судом розрахунком за вересень 2010 року підлягає оплаті сума у розмірі 152,09 грн. з ПДВ.  

Крім того, позивачем згідно рахунків від 22.04.2011 та від 20.05.2011 нараховано до оплати за послуги опалення.

Матеріали справи містять Акт № 1-04/152 від 06.04.2011 складений АЕК "Київенерго", в якому встановлено, що в орендованому відповідачем приміщенні відсутнє опалення та гаряче водопостачання.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що послуги з опалення у період з квітня 2011 року позивачем відповідачу не надавались, в зв'язку з чим нараховані згідно рахунків від  22.04.2011 та від 20.05.2011 суми за опалення у загальному розмірі 2 600,05 грн. з ПДВ оплаті не підлягають.

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом, заборгованість відповідача по оплаті послуг за Договором № 7212 з 10.09.2010 по серпень 2011 року становить 18 387,31 грн.

          В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що в договорі № 7212 відсутній його обов'язок сплачувати за опалення та, крім цього, відповідач  фактично не мав можливості користуватися опаленням через відсутність відповідного обладнання в спірному приміщенні.

          Судова колегія вказані доводи скаржника до уваги не приймає з огляду на таке.

Відповідно до п.2.1 Договору орендар (власник) щомісячно сплачує виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно виставлених постачальниками табуляграм.

В матеріалах справи містяться надані позивачем табуляграми АЕК «Київенерго», в яких відображено кількість спожитої теплової енергії споживачами нежитлових приміщень, та акт №1-09/157 від 16.09.2010р. АЕК «Київенерго», в якому зазначено про наявність опалювальної площі 218,3 м. кв. ТОВ «Вагра» за адресою: м. Київ, просп.Червонозоряний,14.

Обгрунтовуючи свої доводи щодо неможливості користуватися опаленням через відсутність відповідного обладнання, відповідач посилається на акт №1-12/168 від 27.12.2010р. АЕК «Київенерго», в якому зафіксовано, що в спірному приміщенні опалювальні прилади демонтовані., який (акт) надано скаржником до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Скаржник обгрунтував неможливість подання вказаного акту до суду першої інстанції тим, що 02.11.2011р. він звернувся до АЕК «Київенерго» з листом №160 з проханням надати копію акту №1-12/168 від 27.12.2010р., але відповідь з вищевказаним актом на адресу відповідача надійшла тільки 30.11.2011р., тобто після винесення рішення по справі.

          Проте, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач в суді першої інстанції посилався на наявність вказаного акту та на обставини звернення до АЕК «Київенерго» з метою його отримання. Крім того, відповідно до ст. 38 ГПК України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач таке клопотання про витребування акту №1-12/168 від 27.12.2010р. суду не подавав.

          Крім того, надана відповідачем копія листа №160 від 02.11.2011р. не містить назву особи, якій він адресований та не надано також доказів надіслання цього листа АЕК «Київенерго».

          Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що скаржник належними доказами не підтвердив неможливість надання акту №1-12/168 від 27.12.2010р. суду першої інстанції, а відтак вказаний акт не приймається апеляційним господарським судом.          

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 18 387,31 грн. основного боргу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема – сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

В ст. 230 ГК України зазначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.  

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату платежів, які передбачені цим договором, нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожний день затримки платежів, але не більше 100% від суми боргу.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг виконав неналежним чином, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена Договором, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені.

Згідно зі здійсненим судом першої інстанції перерахунком заявленої до стягнення пені, в межах періоду нарахування, визначеного позивачем, з урахуванням встановленої судом суми заборгованості відповідача, настання у відповідача строку платежу, Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" та п. 4.2 Договору сума пені становить 16 379,10 грн.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги та утримання прибудинкової території обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню у розмірі 18 387,31 грн. –основний борг та 16 379,10 грн. –пеня.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011р. прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 року у справі № 11/210 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 року у справі № 11/210 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 11/210 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Корсакова  Г.В.

Судді                                                                                          Жук  Г.А.

                                                                                          Сулім  В.В.