Постанова

від 23.02.2012 по справі 17/392

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2012                                                                                           № 17/392

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Остапенка  О.М.

суддів:            Скрипка І.М.

          Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Боднар Н.З.,

за участю представників сторін:

від позивача:           НОМЕР_1 – довіреність № 018230-446 від 31.10.2011 року;

від відповідача:       НОМЕР_2 – довіреність № 2 від 04.01.2012 року;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року

у справі           № 17/392 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом           Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,

до                        Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»,

про                     стягнення 30 872,26 грн., –

встановив:

У жовтні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача 21 136,47 грн. заборгованості за договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум                   № 91-017/06-03 від 27.12.2005 року, 3 846,82 грн. пені, 1 471,45 грн. 3 % річних та 4 417,52 грн. інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року (повний текст рішення підписано 26.12.2011 року) в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

ВАТ «СК «Нова» у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу              ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року – без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/10 від 21.02.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги        ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.

У судовому засіданні, яке відбулося 21.02.2012 року було оголошено перерву до               23.02.2012 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.02.2012 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача в судовому засіданні 23.02.2012 року заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу                                            ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року – без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 23.02.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” слід задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року – скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27.12.2005 року ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” (перестрахувальник) та                                       ВАТ  „СК „Нова” (перестраховик) укладено договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/06-03 (договір перестрахування), предметом якого є облігаторне (обов'язкове) пропорційне перестрахування перестраховиком на засаді ексцеденту сум частини відповідальності перестрахувальника, прийнятої нам за договорами добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів) на умовах “Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 06”, змін та доповнень до Правил страхування.

Відповідно до частини 1 статті 987 Цивільного кодексу України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України „Про страхування”, перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до п. 1.3. договору перестрахування, його дія розповсюджується на всі договори добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів), які укладені перестрахувальником зі страхувальниками (юридичними та фізичними особами).

Згідно п. 2.14 договору перестрахування, відповідальність перестраховика за кожним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, який підпадає під дію цього договору, починається та закінчується одночасно з відповідальністю перестрахувальника.

У відповідності до п.п. 3.2.1, 3.4.1 договору перестрахування, перестрахувальник зобов'язався передавати, а перестраховик - приймати від перестрахувальника в перестрахування частину відповідальності за договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів, які підпадають під дію цього договору на умовах, викладених в розділі 2 цього договору.

Згідно з умовами п. 3.2.2 договору перестрахування, перестрахувальник один раз на місяць надає перестраховику рахунки - бордеро премій та рахунки - бордеро збитків. Вказані рахунки після їх підписання є невід'ємними частинами Договору.

У відповідності до п. 4.2 договору перестрахування, відшкодування відповідачем своєї частки збитків перестрахувальнику здійснюється шляхом оплати складеного позивачем рахунку бордеро збитків, в який включаються всі збитки, що врегульовані позивачем за звітний період (місяць) і в яких відповідач, згідно з умовами договору, зобов'язаний прийняти участь.

На підставі договору перестрахування між позивачем та відповідачем підписано рахунок - бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року, у відповідності до умов якого перестраховик зобов'язаний відшкодувати перестрахувальнику свої частки страхового відшкодування збитків, а саме:

- п. 9 рахунку - бордеро збитків № 24 - Чуб Є.В., договір страхування № 06\02-005- 00069 - частка ВАТ “СК “Нова” – 1109,11 грн.;

- п. 18 рахунку - бордеро збитків № 24 - Назаренко Л.Є., договір страхування № 06\05-133-23600 - частка ВАТ “СК “Нова” – 1777,34 грн.;

- п. 21 рахунку - бордеро збитків № 24 - Ширінян К.Ю., договір страхування № 06-КЛЛ23-135-00147 - частка ВАТ “СК “Нова” – 551,90 грн.;

- п. 22 рахунку - бордеро збитків № 24 - Баяні А.М., договір страхування № 06-2\05-133-30020 - частка ВАТ “СК “Нова” – 536,89 грн.;

- п. 23 рахунку - бордеро збитків № 24 - Галицький М.О., договір страхування №06\05-133-22410-частка ВАТ “СК “Нова” – 17161,23 грн.

Всього по вищезазначеним пунктам рахунку - бордеро збитків частка відповідача складає            21 136,47 грн.

У відповідності до п. 3.4.3 договору перестрахування, перестраховик зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня отримання від перестрахувальника рахунку - бордеро збитків та пакетів документів на виплату страхових відшкодувань сплатити перестрахувальнику свою частку у сумі страхового відшкодування, зазначену в такому рахунку - бордеро збитків.

12.05.2009 року позивачем направлено відповідачу лист з вимогою сплатити частки у сумах страхового відшкодування згідно з рахунком - бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року.

Пунктом 3.3.6.6. договору перестрахування визначено, що рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування приймається перестраховиком не пізніше останнього дня визначеного  п.п. 3.4.3., 3.4.4. для виплати страхового відшкодування (протягом десяти робочих днів з дня отримання від перестрахувальника рахунку-бордеро збитків та пакетів документів на виплату страхових відшкодувань) і повідомляє перестрахувальнику у письмовій формі з мотивованим обґрунтуванням причини відмови, яке може бути оскаржено у порядку, встановленому законодавством України.

31.03.2011 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу № 03/694 про сплату заборгованості та пені, який отримано відповідачем 04.04.2011 року.

Однак, відповідей на зазначені листи-вимоги позивача відповідачем не надано, заборгованість з виплати частин страхового відшкодування згідно з рахунком - бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року не погашено.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З огляду на наведене, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем в порушення умов договору перестрахування та вищенаведених норм законодавства України свої зобов'язання з виплати частин страхового відшкодування згідно з рахунком - бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року у розмірі 21 136,47 грн. не виконано.

Однак, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання відповідача за договором перестрахування перед позивачем в розмірі 21 136,47 грн. припинилося зарахуванням зустрічних однорідних вимог згідно  ст. 601 ЦК України, ч. 3 ст. 203 ГК України.

При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до списку зрупованих поштових відправлень № 586 від 14.07.2010 року, ВАТ “СК „Нова” на адресу ТзДВ “СК “Альфа-Гарант” направлено заяву про зарахування зустрічних вимог № 1405/1/3-10 від 14.07.2010 року, яка була отримана останнім 16.07.2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 02002 14720638.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитьсь з огляду на наступне.

Як вбачається із пояснень представника позивача та зібраних у справі доказів, 16.07.2010 року працівником ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” – Струк А.С. було отримано від ВАТ „СК „Нова” лише лист за вих. № 1705/0/3-10 від 13.07.2010 року – регресну вимогу на суму 13 182,68 грн., яка була зареєстрована за вх. № 12/2521, а не заяву про зарахування зустрічних позовних вимог.

Будь яких інших документів у липні 2010 року від відповідача на адресу позивача не надходило, що підтверджується витягом з реєстру вхідної кореспонденції від 16.07.2010 року.

Крім того, згідно із ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2012 року у справі № 19/79 за позовом ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” до ВАТ «СК «Нова» про стягнення                          15 125,23 грн., колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів (в розумінні ст. 34 ГПК України) надіслання відповідачем та отримання позивачем заяви про зарахування зустрічних вимог № 1705/1/3-10 від 14.07.2010 року, оскільки за вих. № 1705/0/3-10 від 13.07.2010 року позивачем отримано лист–регресну вимогу на суму 13 182,68 грн., яка була зареєстрована за вх. № 12/2521.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи, в розумінні     ст.ст. 33, 34 ГПК України не містять належних і допустимих доказів, надіслання відповідачем та отримання позивачем зазначеної заяви про зарахування зустрічних вимог.

Слід зазначити, що позивач у своїх письмових поясненнях не погоджується із вимогами, вказаними в  заяві про зарахування  зустрічних вимог № 1405/1/3-10 від 14.07.2010 року, посилається на те, що відповідачем не надано доказів отримання ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” в порядку регресу коштів, зазначених в цій угоді, а відтак відсутні докази заборгованості позивача перед відповідачем.

Згідно ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 601 ЦК України передбачає припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З приписів ст. 601 ЦК України вбачається, що зобов'язання може, але не повинно, припинятися за заявою однієї із сторін. Крім того, за змістом зобов'язального права, та на підставі системного аналізу ст. ст. 526-532 ЦК України у зв'язку зі ст. 601 ЦК України, слід зробити висновок, що такий взаємозв'язок за заявою однієї із сторін може здійснюватися лише у разі згоди на це іншої сторони.

Однією з обов'язкових умов зарахування зустрічних вимог, як одного із способу припинення зобов'язання, є ясність цих вимог, тобто відсутність між сторонами спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.

Проте суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову з підстав зарахування зустрічних однорідних вимог, не врахував, що позивачем заперечувалося зарахування таких вимог, оскільки на його думку у нього відсутня заборгованість перед відповідачем, а відтак за наявності спору між сторонами та відсутністю достовірних даних про направлення вищезазначеної заяви позивачу суд дійшов передчасного висновку про зарахування однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України          від 19.01.2011 року у справі № 01/95-38, від 31.03.2010 року у справі № 16/151.

Отже, з урахуванням викладеного вище, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість згідно рахунку-бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року в сумі 21 136,47 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія  суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно з п. 11.3 Договору перестрахування сторони несуть відповідальність одна перед одною за несвоєчасне виконання передбачених цим Договором розрахунків у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % від суми платежу, що прострочений, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день затримки. Пеня сплачується за письмовою вимогою Сторони, яка повинна була своєчасно одержати платіж. Розмір пені не може перевищувати 50% від суми несплаченого або невчасно сплаченого платежу.

З матеріалів справи вбачається, що 18.05.2009 року відповідачем отримано лист позивача з вимогою сплати частки у сумах страхового відшкодування згідно із рахунком-бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року. Станом на 01.06.2009 року відповідач, в порушення строку, зазначеного в             п.п. 4.2, 3.4.3 Договору перестрахування, заборгованість не сплатив.

Провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із розрахунком заборгованості, проведеного позивачем з 02.06.2009 року в межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України в розмірі 3 846, 82 грн. (21 136,47 грн. – сума заборгованості * 0,1% – неустойка передбачена умовами договору перестрахування) * 182 (кількість днів прострочки).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність прострочення сплати з боку відповідача частин страхового відшкодування згідно з рахунком - бордеро збитків № 24 за грудень 2007 року, вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат в сумі 4 417,52 грн. за період з червня 2009 року по червень 2011 року та 3% річних в сумі 1 471,45 грн., нарахованих за період з 02.06.2009 року по 20.07.2011 року, визнаються апеляційним господарським судом вірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 136,47 грн. заборгованості за договором перестрахування, 3 846,82 грн. пені, 1 471,45 грн. 3 % річних та 4 417,52 грн. інфляційних витрат є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивач, у відповідності до статей 33, 34, 36 ГПК України надав суду усі необхідні письмові документи та матеріали на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог.

Натомість відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду жодних належних доказів на підтвердження своїх посилань викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Згідно із пунктами 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року слід скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

постановив:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року у справі № 17/392 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року у справі № 17/392 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити  повністю.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 21 136,47 грн. основного боргу, 3 846,82 грн. пені, 1 471,45 грн. 3 % річних, 4 417,52 грн. інфляційних витрат,  308,72 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 804,75 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5.          Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6.          Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7.          Справу № 17/392 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Остапенко  О.М.

Судді                                                                                          Скрипка І.М.

                                                                                          Зубець Л.П.