Постанова

від 15.10.2008 по справі 20-7/258

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-7/258

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 жовтня 2008 р.                                                                                    № 20-7/258  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:Суддів:Дунаєвської Н.Г.,Михайлюка М.В.,Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційне подання

Заступника прокурора міста Севастополя

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2007 року

у справі № 20-7/258 господарського суду м. Севастополя

за позовомДитячого санаторію імені О.О. Боброва Міністерства охорони здоров'я України

до

треті особи:Підприємства "Варта" громадської організації "Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя "Щит",Приватного малого підприємства "Гелика"Фонд майна АРК,Міністерство охорони здоров'я України

провизнання договору безоплатного користування майном від 01.11.2005р. недійсним та виселення,

за участю представників сторін:

позивача не з'явились,

відповідача 1відповідача 2третьої особи 1третьої особи 2прокуратурине з'явились,не з'явились,не з'явились,не з'явились,не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.10.2007 р. у  справі № 20-7/258 (суддя: Ілюхіна Г.П.) позов задоволено частково: визнано недійсним договір безоплатного користування майном від 01.11.2005 р., виселено відповідача 1 з нежитлових приміщень, стягнуто з відповідачів на користь позивача по 42,5 грн. держмита та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження в частині позовних вимог щодо заборони відповідачам здійснювати будь-які дії, у тому числі, укладати угоди щодо зазначених нежитлових приміщень припинено ухвалою господарського суду м. Севастополя від 03.10.2007 р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2007 р. (судді: Прокопанич Г.К., Заплава Л.М., Дугаренко О.В.) зазначене рішення скасовано, постановлено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просив її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити у силі. В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив місцевий господарський суд, 29.11.2004 р. Фонд майна Автономної Республіки Крим (орендодавець) та Приватне мале підприємство "Гелика" (орендар) уклали договір оренди (надалі –Договір оренди), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендарю нежитлове приміщення загальною площею 617 м2, розташоване у м. Алупка, вул. Леніна, 35, яке знаходиться на балансі позивача, а орендар –прийняти зазначене нерухоме майно у строкове платне користування.

У п. 10.1 Договору оренди сторони погодили, що даний договір діє по 27.11.2005 р. Договір оренди припиняється, зокрема, у зв'язку з закінченням терміну його дії (п. 10.7 Договору оренди).

Судом встановлено, що ПМП "Геліка" було виселено  із зазначених нежитлових приміщень та зобов'язано передати їх позивачу на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 03.04.2006 - 10.04.2006 р. по справі № 20-7/007, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України.

09.11.2006 р. господарським судом міста Севастополя видано наказ № 20-7/007 про примусове виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 03.04.2006 - 10.04.2006 р. по справі № 20-7/007.

Однак, 13.04.2007 р. державним виконавцем Державної виконавчої служби міста Ялта Автономної Республіки Крим при виконанні наказу господарського суду міста Севастополя № 20-7/007 від 09.11.2006 р. встановлено, що у спірному приміщенні замість ПМП "Геліка" знаходиться інша організація –підприємство "Варта" громадської організації "Спілка ветеранів органів внутрішніх справ міста Севастополя "Щит", яке відмовилось звільнити незаконно зайняті ним приміщення, які належать позивачу на праві оперативного управління, посилаючись на те, що 01.11.2005 р. між ним та приватним ПМП "Геліка" укладено договір безоплатного користування майном, про що складено Акт.

Розглядаючи дану справу по суті заявлених вимог, місцевим господарським судом встановлено, що 01.11.2005 р. відповідачі по справі   уклали спірний договір безоплатного користування майном, згідно з яким відповідач 2  передає, а відповідач 1 приймає в безоплатне користування нежитлове приміщення корпусу № 5 імені П.В. Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію імені О.О. Боброва площею 617 м2, розташоване за адресою: місто Алупка, вул. Леніна, 35, та майно, що знаходиться в цьому приміщенні. Відповідно до п. 3.1 Договору  він набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 01.11.2010 р.

Суд першої інстанції з'ясував, що спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що відповідач 2, не будучи власником майна, а його орендарем, за 27 днів до закінчення строку дії договору оренди від 29.11.2004 р. передав в безоплатне користування відповідачу 1 нерухоме майно, яке відноситься до державної власності без погодження з орендодавцем чи відповідним органом управління по договору безвідплатного користування майном.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд зазначив, що, відповідно до ст.ст. 203, 204 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Суд встановив, що ПМП "Геліка" не мало ні права власності на спірне майно, ні право господарського управління, окрім того, воно не було уповноважене органами управління державним майном на укладання спірного договору. За таких обставин, та, зважаючи на те, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства, господарський суд першої інстанції на підставі статей 203 та 204 ЦК України визнав вимоги позивача щодо визнання недійсним спірного договору та виселення відповідача обґрунтованими, законними, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Севастопольський апеляційний господарський суд визнав необґрунтованим застосування до даних правовідносин судом першої інстанції норм ЦК України, вказав, що вирішуючи даний спір необхідно керуватись нормами Цивільного кодексу Української РСР.

При цьому, спростовуючи висновки місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив,  що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого  частиною 2 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндікаційного позову за наявності встановлених відповідними нормами закону підстав.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись неможливо, оскільки він є помилковим та таким, що грубо суперечить законам України, які регулюють спірні правовідносини сторін.

Твердження колегії суддів апеляційної інстанції, що спірний договір укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України є невірним, оскільки Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року згідно п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України втратив чинність 01.01.2004 р., а спірний договір був укладений 01.11.2005 р.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не мав жодних правових підстав для застосування положень Цивільного кодексу УРСР.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті, правомірно застосував до правовідносин положення ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 6.4 Договору оренди, орендар (ПП "Геліка") має право передавати майно в суборенду третім особам або надавати будь-яке інше право користування ним третім особам тільки за згодою Орендодавця (п. 6.4 Договору).

Розглядаючи даний спір по суті заявлених вимог, місцевий господарський суд встановив, що відповідні органи управління державним майном не уповноважували орендаря на укладання спірного договору, відтак, при укладанні спірного договору в нього був відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності, що є підставою для визнання правочину недійсним згідно п. 2 ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Правильним є також застосування судом першої інстанцій до спірних правовідносин щодо безоплатного користування державним майном положень діючого законодавства України  про суборенду. Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносин. Зокрема, суд обґрунтовано послався на ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою встановлено, що строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Дії відповідача 2, пов'язані з передачею на 5 років зазначеного нерухомого майна в користування відповідачу 1 за 27 днів до закінчення терміну договору оренди без отримання належних та законних повноважень та згоди на продовження дії договору оренди від 23.11.2004 р., свідчить про свідоме недобросовісне користування своїми правами та суперечить визначеним ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства.

З огляду на викладене, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню як така, що не відповідає вимогам норм матеріального права, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ  :

Касаційне подання Заступника прокурора міста Севастополя задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2007 року у справі № 20-7/258 скасувати.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 03.10.2007 р. у  справі № 20-7/258 залишити без змін.

ГоловуючийН. Дунаєвська

Судді : М. МихайлюкН. Мележик