Постанова

від 16.05.2008 по справі 36/416

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

36/416

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.05.2008                                                                                           № 36/416

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:            Буравльова С.І.

          Калатай  Н.Ф.

 при секретарі:           Дегтярюк Л.О.

 За участю представників:

 від прокуратури - Атаманюк І.О. – прокурор відділу прокуратури м.Києва (посв. № 56 від 31.03.2008 р.);

 від позивача - повідомлений, але не з'явився;

 від відповідача - повідомлений, але не з'явився;

від третьої особи- Василина С.М. (довіреність б/н від 04.12.2007 р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.02.2008

 у справі № 36/416 (Трофименко Т.Ю.)

 за позовом                               Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

 до                                                   Київської міської ради

 третя особа           Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітбудінвест АК"

 про                                                  визнання недійсним пункту 32 рішення Київської міської ради від08.11.2001 р. № 84/1518 ”Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель та оформлення права користування земельними ділянками”

Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2008 р. № 01-23/1/2 розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючого судді Ропій Л.М., суддів: Буравльова С.І., Калатай Н.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від13.02.2008р. у справі №36/416 відмовлено повністю в позові про визнання недійсним п. 32 рішення Київської міської ради.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням перший заступник прокурора м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. На думку скаржника господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються наступним.

Відповідно до висновку Управлінням охорони пам'яток, культури та історичного середовища КМДА (лист № 1183 від 15.03.2003 р.) земельна ділянка по пров. Мічуріна, 21 в м. Києві знаходиться на території Звіринецьких пагорбів, на складному рельєфі, на час відведення вільна від забудови і перебуває в межах археологічного заповідника та в зоні охоронюваного природного ландшафту. Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України та ст. 34 Закону України ”Про охорону культурної спадщини” землі, на яких розташовані історико-культурні заповідники, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення. Згідно із ст. ст. 1, 32 Закону України ”Про охорону культурної спадщини” в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення Київської міської ради, зона охоронюваного ландшафту є зоною охорони пам'яток історії та культури. Оскільки відведена земельна ділянка знаходиться в межах історичної місцевості Звіринець, розташована в межах археологічного заповідника та в зоні охоронюваного природного ландшафту і належить до земель історико-культурного призначення, необхідною умовою відведення земельної ділянки є погодження проекту відведення Управлінням охорони пам'яток, культури та історичного середовища КМДА. Однак, відповідно до листа № 1183 від 15.03.2003 р. Управління, останнє вважає погодження такого відведення передчасним. Згідно із ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель, а відповідно до ч. 2 земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися для будівництва за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. В даному випадку питання щодо вилучення ділянки при прийнятті оскаржуваного рішення з Верховною Радою України не погоджувалось.

Згідно із ст. 184 Земельного кодексу України, ст. ст.  17, 19 Закону України ”Про містобудування”, ст. 13 Закону України ”Про планування та забудову територій” вибір земель для містобудівних потреб та висновки щодо надання у власність або у користування земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою. Містобудівна документація включає розроблення детального плану території. Відповідно до висновку Головного управління містобудування та архітектури № 19-1188 від 05.11.2001 р. межі та площа земельної ділянки не можуть виходити за червоні лінії вуличної мережі території мікрорайону малоповерхової забудови по вул. Мічуріна-Пирятинській при умові його затвердження у встановленому порядку. Відповідно до існуючих на момент передачі ділянки червоних ліній, зазначена земельна ділянка знаходилась в межах червоних ліній бульвару Дружби Народів, а провулок Мічуріна взагалі відсутній.

Таким чином, заявник вважає, що недотримання Київрадою вимог чинного законодавства при винесенні спірного рішення позбавляє можливості Державне агентство земельних ресурсів України здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель.

Крім того, заявник зазначає, що Державне агентство земельних ресурсів України як самостійно, так і за сприяння органів прокуратури має право на звернення до суду із відповідними позовними заявами, зокрема, і про скасування рішень, органів місцевого самоврядування.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін. При цьому відповідач зазначає, що рішення від 08.11.2001 р. № 84/1518, зокрема п. 32, прийнято в порядку передбаченому ст. ст. 6, 10, 17 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Заступник прокурора здійснює обґрунтування позову на підставі Земельного кодексу України від 25.10.2001 р., який набрав чинності 01.01.2002 р., а рішення, що оспорюється, прийнято 08.11.2001 р.

Крім того, відповідач зазначає, що вимога щодо скасування рішення Київської міської ради з підстав, що земельна ділянка перебуває в межах археологічного заповідника та в зоні охоронюваного природного ландшафту не підлягає задоволенню, оскільки позитивні висновки Печерської районної державної адміністрації м. Києва, Головного управління містобудування та архітектури, Головного державного санітарного лікаря м. Києва, Київського міського управління земельних ресурсів щодо будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель пров. Мічуріна, 21 в Печерському районі м. Києва свідчать про відсутність можливості негативного впливу на характер ландшафту.

Третя особа надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін. При цьому третя особа, зазначає, що у апеляційному поданні перший заступник прокурора м. Києва стверджує, що відповідно до висновку Управлінням охорони пам'яток, культури та історичного середовища КМДА (лист № 1183 від 15.03.2003 р.) земельна ділянка по пров. Мічуріна, 21 в м. Києві знаходиться на території Звіринецьких пагорбів і перебуває в межах археологічного заповідника та в зоні охоронюваного природного ландшафту. Однак, даний висновок стосується виключно погодження відведення гр. Шевченко Н.І. земельної ділянки для будівництва житлового будинку по вулиці Мічуріна, 31 і жодним словом не згадує про законність відведення земельних ділянок у провулку Мічуріна.

Також, третя особа, зазнає, що в апеляційному поданні стверджується про порушення при прийнятті рішення від 08.11.2001 р. процедури встановленої ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України, а саме не узгодження з Верховною Радою України питання щодо вилучення ділянки. Однак, ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України визначає випадки вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності і ніяким чином не стосується порядку передачі земельних ділянок у приватну власність.

Крім того, третя особа вказує на те, що статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Не зважаючи на це позовні вимоги обґрунтовуються нормами законодавства, що набули чинності після прийняття рішення від 08.11.2001 р.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 24.03.2008 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, від 22.04.2008 р. та від 06.05.2008 р. з відміткою про відправку документа здійснена згідно із вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75, та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 635877 та № 635842.

В судове засідання 22.04.2008 р. представник прокуратури подав клопотання про здійснення заміни сторони у справі, а саме замінити Державне агентство земельних ресурсів України на його правонаступника - Державний комітет України із земельних ресурсів. Своє клопотання представник прокуратури обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 р. № 48 Державне агентство земельних ресурсів України реорганізовано шляхом перетворення в Державний комітет України із земельних ресурсів. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 224 визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 04.04.2007 р. № 614 ”Про затвердження Положення про Державне агентство земельних ресурсів України” та затверджено Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів.

Дослідивши постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 р. № 48 та від 19.03.2008 р. № 224, керуючись ст. 25 ГПК України апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність проведення заміни Державного агентства земельних ресурсів України на його правонаступника Державний комітет України із земельних ресурсів.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та третьої особи, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання недійсним п. 32 рішення Київської міської ради ”Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель та оформлення права користування земельними ділянками” від 08.11.2001 р. № 84/1518. В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора м. Києва посилався на те, що відповідно до висновку Управлінням охорони пам'яток, культури та історичного середовища КМДА (лист № 1183 від 15.03.2003 р.) земельна ділянка по пров. Мічуріна, 21 в м. Києві знаходиться на території Звіринецьких пагорбів, на складному рельєфі, на час відведення вільна від забудови і перебуває в межах археологічного заповідника та в зоні охоронюваного природного ландшафту. Відповідно до ст. ст. 1, 32 Закону України ”Про охорону культурної спадщини” зона охоронюваного ландшафту є зоною охорони пам'яток історії та культури. Згідно із ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель, а відповідно до ч. 2 земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися для будівництва за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. В даному випадку питання щодо вилучення ділянки при прийнятті оскаржуваного рішення з Верховною Радою України не погоджувалось. Згідно із ст. 184 Земельного кодексу України, ст. ст.  17, 19 Закону України ”Про містобудування”, ст. 13 Закону України ”Про планування та забудову територій” вибір земель для містобудівних потреб та висновки щодо надання у власність або у користування земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою. Містобудівна документація включає розроблення детального плану території. Таким чином, недотримання Київрадою вимог чинного законодавства при винесенні спірного рішення позбавляє можливості Державне агентство земельних ресурсів України здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.02.2008 р. в позові відмовлено повністю.

Дослідивши всі матеріали справи, з'ясувавши всі обставини апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 60 вказаного Закону передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

08.11.2001 р. Київською міською радою прийняте рішення № 84/1518 ”Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель та оформлення права користування земельними ділянками” (далі – рішення № 84/1518), яким, між іншим, затверджено проект відведення земельної ділянки гр. Поливоді Людмилі Анатоліївні для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель у пров. Мічуріна, 21 у Печерському районі м. Києва (п. 32).

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно із вимогами ст. 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (п. 2 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35).

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив, що рішення Київської міської ради № 84/1518 відповідає вимогам чинного на час його прийняття законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що надання земельної ділянки гр. Поливоді Людмилі Анатоліївні відбулося в порядку передбаченому чинним на той час земельним законодавством.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме заступник прокурора м. Києва повинен довести, що прийняте рішення порушує права та охоронювані законом інтереси позивача і позбавляє можливості позивача здійснювати контроль за використанням та охороною земель, чого заступник прокурора м. Києва не зробив.

На момент винесення рішення Київської міської ради № 84/1518, а саме 08.11.2001 р., Закон України ”Про охорону культурної спадщини” не відносив до компетенції центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини повноваження щодо погодження проектів відведення та надання земельних ділянок, на території пам'яток та в їх охоронних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, відповідно, до повноважень органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації не належали повноваження щодо погодження проектів відведення та надання земельних ділянок в межах повноважень, делегованих центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Зазначені повноваження з'явились лише внаслідок набуття чинності з 14.01.2005 р. Закону України ”Про внесення змін до Закону України ”Про охорону культурної спадщини”.

Відповідно до п. 13 додатку 2 до Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 ”Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 ”Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві” в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно виливає на характер ландшафту.

В ході розгляду справи в господарському суді не було встановлено, що будівництво на спірній земельній ділянці негативно впливає на характер ландшафту, а навпаки представник третьої особи під час розгляду апеляційного подання зазначав, що на спірній земельній ділянці будівництво не ведеться.

Відповідно до п. 7 Розділу X ”ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. (набрав чинності 01.01.2002 р.) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Виходячи з наведеного, апеляційний господарський суд встановив, що п. 32 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 р. № 84/1518 ”Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель та оформлення права користування земельними ділянками” не порушує права та законні інтереси позивача та відповідає вимогам чинного на час його прийняття земельного законодавства.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд, з'ясувавши всі обставини справи, дослідивши всі документи по справі, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 25, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити Державне агентство земельних ресурсів України на його правонаступника Державний комітет України із земельних ресурсів.

Рішення Господарського суду м. Києва від 13.02.2008 р. у справі № 36/416 залишити без змін, а апеляційне подання першого заступника прокурора м. Києва без задоволення.

Матеріали справи № 36/416 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Ропій  Л.М.

 Судді                                                                                          Буравльов С.І.

                                                                                          Калатай  Н.Ф.