Рішення

від 22.10.2008 по справі 5020-1/050

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-1/050

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

іменем України

"22" жовтня 2008 р. справа № 5020-1/050

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Алсуф'єва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу

за позовом Приватного підприємства „КЕРЗ”

                  (99014, м. Севастополь, Камишове шосе , буд. 45/1)

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”

в особі Севастопольської філії

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна,  буд. 15)

про визнання договору частково недійсним,

за участю представників:

позивача – Басова, Ю.М, представника за довіреністю №014 від 24.09.2008;

відповідача – Мовенко О.М., представника за довіреністю №2341 від 28.12.2007.

ВСТАНОВИВ:

          03.09.2008 Приватне підприємство „КЕРЗ” (далі –Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” (далі –Відповідач) про визнання недійсним підпункту 2.13.3 договору відновлювальної кредитної лінії №947/007-ДИ5-ВЛ, укладеного 14.03.2008 Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” (кредитор) та Приватним підприємством „КЕРЗ” (позичальник), на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений підпункт договору суперечить вимогам Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003, далі –ГК України), а саме: частині сьомій статті 193, та є нікчемним в силу частини другої статті 207 ГК України, а зобов'язання між Позивачем та Відповідачем в частині зазначеного підпункту договору не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості встановленими цивільним законодавством.

          Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає, що справа підлягає припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди.

Це клопотання розглянуто судом та залишено без задоволення з підстав, викладених в ухвалі суду від 15.10.2008 /а.с.117-118/.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази, в межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

14.03.2008 між Відповідачем (кредитор) та Позивачем (позичальник) укладено з додержанням письмової форми кредитний договір відновлювальної кредитної лінії №947/007-ДИ5-ВЛ (далі –Договір /а.с. 98-103/), за умовами якого кредитор зобов'язувався надавати позичальнику грошові кошти окремими частинами (траншами) зі сплатою 14,5 процентів річних за кредитом та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в Додатку 1 до Договору /а.с. 103/, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом, в сумі 2 500 000,00 (два мільйона п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. за визначеним у Договорі графіком зниження максимального ліміту заборгованості, з кінцевим терміном погашення усієї заборгованості за кредитом не пізніше 05.03.2018.

В якості забезпечення виконання Позивачем своїх зобов'язань перед кредитором за Договором щодо повернення кредиту та інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за Договором, Відповідачем укладений іпотечний договір з майновим поручителем Позивача –Товариством з обмеженою відповідальністю “Юг-Инвест”.

За думкою Позивача, Договір є договором приєднання, тому відносно нього мають застосовуватися положення статті 207 ГК України.

          Представник Відповідача у письмових поясненнях від 30.09.2008 /а.с. 104-105/ з цим не погоджується, зокрема, вважає, що Позивачем не надано доказів того, що Договір є саме договором приєднання.

Судом встановлено, що Договір укладений сторонами з визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Кредитором для будь-яких клієнтів роздрібного (середнього та малого) бізнесу.

Стандартні форми кредитних договорів для проведення кредитних операцій з клієнтами роздрібного (середнього та малого) бізнесу розроблені Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” з метою нормативного регулювання кредитного обслуговування клієнтів середнього і малого бізнесу, та підлягають застосуванню лише в редакції, доведеної Головним офісом Банку в листі №50-16/30-89 від 11.01.2007 /а.с. 106-111/.

Таким чином, Договір містить ознаки договору приєднання, визначення якого міститься у ЦК України (стаття 634) та у ГК України (стаття 179).

Предметом позову є визнання недійсним підпункту 2.13.3 Договору, яким передбачено, що: „У разі, якщо Позичальник не погодиться із запропонованими Кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого в п.п.2.13.2. цього Договору, відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього Договору, Кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір у порядку, передбаченому Договором, та вимагати від Позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за Кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов Договору.

При цьому вимога Кредитора щодо дострокового погашення його вимог за цим Договором підлягає задоволенню у тридцятиденний строк від дня її пред'явлення”.

          Майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 ЦК України та статті 207 ГК України.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Господарським кодексом України (частиною другою статті 207) встановлено, що може бути визнано недійсною нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови договорів приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків передбачених законом.

Стаття 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 №2121-ІІІ передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі.

Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

Зі змісту пункту 2.13 та підпункту 2.13.3 Договору, відповідно до яких кредитор вправі в односторонньому порядку розірвати договір у разі зміни кредитної політики банку тощо, вбачається, що положення підпункту 2.13.3 Договору порушують права та законні інтереси Позивача –містять дискримінаційні стосовно Позивача правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність –це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Таким чином, підпункт 2.13.3 Договору підлягає визнанню недійсним, а позов є обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до правил статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати Позивача по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями , статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним підпункт 2.13.3 договору відновлювальної кредитної лінії №947/007-ДИ5-ВЛ, укладеного 14.03.2008 Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” та Приватним підприємством „КЕРЗ”.

3.          Стягнути з Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29, ідентифікаційний код 00039019, к/р Севастопольської філії АКБ СР „Укрсоцбанк” №3901810029 в ОПЕРУ АКБ СР „Укрсоцбанк”, МФО 300023) на користь Приватного підприємства „КЕРЗ” (99014,  м. Севастополь, Камишове шосе, буд. 45/1, ідентифікаційний код 32296347, р/р26004947243011 в СФ АКБ СР „Укрсоцбанк”, МФО 324195) державне мито в розмірі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                   В.В. Алсуф`єв