Рішення

від 05.04.2012 по справі 5017/380/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2012 р.Справа № 5017/380/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від прокуратури - Безкровний Є.А.,

від позивачів:

1) Міністерства оборони України - Дідух С.П.,

2) 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України -Пашнєва Ю.В.,

від відповідача -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Футбольний клуб - РішельєВ» про зобов'язання повернути майно, -

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України з позовною заявою та уточненнями до неї (а.с. 69-73) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Футбольний клуб - РішельєВ» про зобов'язання звільнити та повернути із чужого незаконного володіння державі в особі Міністерства оборони України та 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України майно загальною площею 223,38 кв.м, а саме: нежитлові приміщення будівлі за генеральним планом № 12 військового містечка № 216, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Семінарська, 12. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

01.08.2006 р. між 9 Спортивним клубом армії Південного оперативного командування та ТОВ „Футбольний клуб - РішельєВ» був укладений договір оренди нерухомого майна № 41/ск, предметом якого є передача у строкове платне користування державного нерухомого майна загальною площею 283,6 кв.м, а саме: нежитлові приміщення будівлі за генеральним планом № 12 військового містечка № 216, площею 255,6 кв.м та підтрибунне приміщення за генеральним планом № 10 військового містечка № 216, площею 28 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Семінарська,12.

При цьому прокурор вказує, що в акті перевірки орендованої площі від 30 травня 2007 року було виявлено, що за даними контрольного обміру фактична площа орендованого майна складає 310,10 кв.м. Згідно листа орендаря від 30 травня 2007 року від приміщень площею 58,72 кв.м (у будівлі за генеральним планом № 12) та приміщення площею 28 кв.м (у будівлі за генеральним планом № 10) орендар відмовився. Дані приміщення 06 червня 2007 року були прийняті 9 Спортивним клубом за актом прийому-передачі. Таким чином, прокурор зазначає, що відповідно до додаткової угоди №51д/2007/9СК від 1 червня 2007 року загальна площа орендованого майна складає 223,38 кв.м.

Як вказує прокурор, вказане нерухоме майно перебуває на балансі 9 Спортивного клубу.

Так, прокурор зазначає, що згідно умов п. 10.9 вказаного договору оренди чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. В п. 10.1 сторони визначили строк дії договору з 01.08.2006 р. по 31.07.2011 р.

При цьому прокурор посилається на те, що листом від 25.05.2011 року ТОВ „Футбольний клуб - РішельєВ» було додатково повідомлене про закінчення строку дії договору та відсутність наміру 9 Спортивного клубу продовжувати дію договору. Вказаний лист був отриманий директором ТОВ „Футбольний клуб - РишельєВ» під особистий підпис.

Разом з тим прокурор зазначає, що відповідно до п. 2.4, 2.5 договору орендодавець протягом одного місяця зобов'язаний скласти акт приймання-передачі та прийняти майно від орендаря, а орендар зобов'язаний повернути майно в стані не гіршому, ніж на час передачі його в оренду. Водночас майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта прийманні-передачі.

Відповідно до п. 5.9. договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані.

До того ж прокурор вказує, що 25.07.2011 року наказом начальника 9 Спортивного клубу була створена комісія для прийняття орендованих приміщень від ТОВ „Футбольний клуб -РішельєВ» . 01.08.2013 р. та 10.08.2011 р. комісія збиралася для прийняття майна та складання акту приймання-передачі, однак представник ТОВ „Футбольний клуб -РішельєВ» не з'явився, хоча був попереджений про дату і час передачі майна, приміщення були замкнені, про що складені відповідні акти.

За таких обставин, з метою спонукання орендаря до виконання договірних зобов'язань 9 Спортивним клубом підготовлено та спрямовано на адресу ТОВ „Футбольний клуб -РішельєВ» претензію № 372 від 22.08.2011 року щодо невідкладного звільнення наданого у користування нежитлового приміщення. Проте, за ствердженнями прокурора, вказані законні вимоги орендодавця залишено орендарем поза увагою.

Відтак, прокурор стверджує, що ТОВ „Футбольний клуб - РішельєВ» майно не повернуло, продовжує без договірних і правових підстав його утримувати та використовувати у власній господарській діяльності.

З огляду на положення ст.ст. 386, 387, 391 ЦК України та оскільки вказане спірне нерухоме державне (військове) майно утримується відповідачем без достатніх правових підстав, відповідно, на думку прокурора, таке майно підлягає поверненню.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5017/380/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач - Міністерство оборони України позовні вимоги прокурора підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Позивач - 9 Спортивний клуб Управління спорту Міністерства оборони України також наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців згідно спеціального витягу (а.с. 63-64). Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 серпня 2006 року між 9 Спортивним клубом армії Південного оперативного командування (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Футбольний клуб - РішельєВ» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 41/ск (а.с. 10-14), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - загальною площею 283,6 кв.м, у тому числі нежитлові приміщення будівлі за генеральним планом № 12 площею 255,6 кв.м та підтрибунне приміщення за генеральним планом № 10 площею 28 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Семінарська, 12, військове містечко № 216, що знаходиться на балансі 9 СКА Південного ОК та обліковується в КЕВ м. Одеси.

П. 1.2 договору передбачено, що майно передається в оренду з метою організації майстерні з ремонту одягу і взуття (184 кв.м), перукарні (68 кв.м), оздоровчого центру (сауна - 31,6 кв.м).

За умовами п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього акту договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно п.2.2 цього договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Строк дії договору сторонами визначено в п. 10.1 договору, а саме з 01.08.2006 р. по 31.07.2011 р.

Згідно п. 10.9 договору оренди чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно додаткової угоди від 05.01.2007 р. № 48д/2007/9СК (а.с. 17-18) та додаткової угоди № 51д/2007/9СК від 01.06.2007 р. (а.с. 76-78) до вказаного вище договору оренди нерухомого військового майна були внесені зміни в п 1.1 і п. 1.2 договору щодо складу майна та мети використання, а також стосовно розміру орендної плати. Зокрема, п. 1.1 договору згідно додаткової угоди від 01.06.2007 р. викладено у наступній редакції: „Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - загальною площею 223,38 кв.м, у тому числі нежитлові приміщення будівлі за генеральним планом № 12 площею 223,38 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Семінарська, 12, військове містечко № 216, що знаходиться на балансі 9 СКА Південного ОК та обліковується в КЕВ м. Одеси, вартість якого визначена на 19.06.2006 р. за незалежною оцінкою та становить згідно акту оцінки 1191864 грн.В» . Також п. 1.2 договору в редакції вказаної додаткової угоди від 01.06.2007 р. передбачено, що майно передається в оренду з метою організації майстерні з ремонту взуття (59,28 кв.м), перукарні (34,9 кв.м), лазні (74,8 кв.м), офіс - 54,4 кв.м.

При цьому, як зазначено прокурором, внесення змін щодо площі орендованого майна обумовлено тим, що згідно акту перевірки орендованої площі від 30 травня 2007 року (а.с. 79) було виявлено, що за даними контрольного обміру фактична площа орендованого майна складає 310,10 кв.м. Також згідно листа орендаря від 30 травня 2007 року (а.с. 80) від приміщень площею 58,72 кв.м (у будівлі за генеральним планом № 12) та приміщення площею 28 кв.м (у будівлі за генеральним планом № 10) орендар відмовився, при цьому дані приміщення 06 червня 2007 року були прийняті 9 Спортивним клубом за актом прийому-передачі (а.с. 20, 81).

Разом з тим, як з'ясовано судом, за додатковою угодою №51д/2007/9СК від 01 червня 2007 року загальна площа орендованого майна склала 223, 38 кв.м.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно п. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, як з'ясовано судом, з 01.08.2011 р. вищевказаний договір оренди нерухомого військового майна припинив свою чинність у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з вимогами ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічна норма міститься і в ч. 2 ст. 291 ГК України.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до п. 5.8 договору оренди у разі наміру орендаря скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, повідомити про це орендодавця до закінчення строку договору оренди у строк, встановлений договором, або в розумний строк.

При цьому слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про намір відповідача як орендаря скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, листом від 25.05.2011 року № 220 (а.с. 22) підтверджується волевиявлення орендодавця щодо припинення договірних відносин, при цьому лист був отриманий директором ТОВ „Футбольний клуб - РішельєВ» під особистий підпис. Так, у вказаному листі позивач - 9 Спортивний клуб повідомив ТОВ „Футбольний клуб - РішельєВ» про закінчення строку дії договору та відсутність наміру 9 Спортивного клубу продовжувати дію договору.

Також наказом начальника 9 Спортивного клубу від 25.07.2011 р. № 36 (а.с. 23) була створена комісія для прийняття орендованих приміщень від ТОВ „Футбольний клуб -РішельєВ» . 01.08.2013 р. та 10.08.2011 р. комісія збиралася для прийняття майна та складання акту приймання-передачі. Однак, як вказує прокурор, представник ТОВ „Футбольний клуб -РішельєВ» не з'явився, хоча був попереджений про дату і час передачі майна, приміщення були замкнені, про що складені відповідні акти (а.с. 24-25).

Відповідно до п. 5.9. договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані.

Згідно п. 2.4, 2.5 договору передбачено, що у разі припинення договору майно повертається орендарем орендодавцю в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Орендодавець повинен скласти акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця. При цьому майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Також згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою спонукання орендаря до виконання договірних зобов'язань 9 Спортивним клубом було направлено на адресу ТОВ „Футбольний клуб -РішельєВ» претензію № 372 від 22.08.2011 року щодо невідкладного звільнення наданого у користування нежитлового приміщення. Однак, вказані вимоги орендодавця залишено орендарем без задоволення. Так, на момент розгляду справи ТОВ „Футбольний клуб - РішельєВ» орендоване майно відповідно до вимог законодавства не повернуло та продовжує його використовувати, що суперечить вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відтак, в силу наведених умов законодавства та договору оренди, орендар (відповідач) зобов'язаний повернути орендодавцеві орендоване ним майно, чого, як встановлено судом, зроблено не було.

Виходячи з наведеного, суд вважає цілком правомірними позовні вимоги про зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачам майно, яке є предметом договору оренди № 41/ск від 01.08.2006 р., а саме майно загальною площею 223,38 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Семінарська, 12, у т.ч. нежитлові приміщення будівлі за генеральним планом № 12 військового містечка № 216.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуруВ» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинахВ» , що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що „інтереси державиВ» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Так, позов подано прокурором в інтересах Міністерства оборони України та 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України, оскільки власником спірного майна є держава в особі вказаного Міністерства та вказане майно знаходиться на балансі 9 Спортивного клубу. Як зазначає прокурор, невиконання або неналежне виконання суб'єктами підприємницької діяльності умов договорів оренди, укладених щодо державного майна, а також порушення порядку використання державного майна зачіпає права та обов'язки Міністерства оборони України та 9 Спортивного клубу як суб'єктів управління державним майном, які є представником власника цього майна і виконують його функції у межах, визначених законодавчими актами, що в свою чергу спричиняє шкоду державним інтересам.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про управління об'єктами державної власностіВ» визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення , зокрема, Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними у межах, визначених законодавством України.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили УкраїниВ» , ст. ст. 3, 4, 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власностіВ» та п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює управління майном, що перебуває на праві господарського відання підприємств. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних СилахВ» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно ст. 3 вказаного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах УкраїниВ» військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

При цьому прокурор, посилаючись на ст. ст. 386, 387 ЦК України, вказує, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, законне право користування майном 9 Спортивного клубу підлягає захисту в такому ж порядку, як і для права власності.

Згідно ст. 147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає представництво інтересів позивачів прокуратурою цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Військового прокурора Одеського гарнізону відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збірВ» (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

З огляду на те, що статтею 13 Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рікВ» встановлено з 01.01.2012 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1073 грн., відповідно за подану позовну заяву немайнового характеру розмір судового збору становить - 1073 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивачів, які звільнені від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Футбольний клуб - РішельєВ» про зобов'язання повернути майно задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Футбольний клуб - РішельєВ» (65026, м. Одеса, Приморський бульвар, буд. 5; код ЄДРПОУ 31756098; р/р 26003221801 в АБ Південний м. Одеса, МФО 328209) звільнити та повернути державі в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та 9 Спортивного клубу Управління спорту Міністерства оборони України (65012, м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2; код ЄДРПОУ 09568529) майно загальною площею 223,38 кв.м, а саме: нежитлові приміщення будівлі за генеральним планом № 12 військового містечка № 216, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Семінарська,12.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Футбольний клуб - РішельєВ» (65026, м. Одеса, Приморський бульвар, буд. 5; код ЄДРПОУ 31756098; р/р 26003221801 в АБ Південний м. Одеса, МФО 328209) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 1073/одна тисяча сімдесят три/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2012 р.