Рішення

від 11.04.2012 по справі 5011-62/2637-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/2637-2012 11.04.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона», м.Красноармійськ, ЄДРПОУ 30853208

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд», м.Київ, ЄДРПОУ 31301476

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест», м.Донецьк, ЄДРПОУ 30482818

про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочину

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

Від відповідача 1: ОСОБА_2 -по дов.

Від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнона», м.Красноармійськ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд», м.Київ та до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест», м.Донецьк про:

- визнання недійсним договору №7 від 19.10.2009р. про відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №14/35 від 23.01.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд»;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона»грошових коштів в сумі 6700000 грн., що були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд» за договором №14/35 від 23.01.2009р. купівлі-продажу майнових прав.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що від імені позивача спірні правочини були підписані директором Кізіловим О.В. з перевищенням повноважень, які передбачені діючим законодавством та статутом товариства, що є підставою для визнання договорів від 23.01.2009р. та від 19.10.2009р. недійсними в судовому порядку.

За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову. Так, зміна предмету позову означає зміну матеріально правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

У заяві б/н від 21.03.2012р. позивачем підставою для недійсності договору відступлення права вимоги визначено порушення вимог ст.514 Цивільного кодексу України щодо дійсності переданого права вимоги.

Приймаючи до уваги, що заява б/н від 21.03.2012р. подана позивачем до початку розгляду справи по суті, тобто, з дотриманням вимог ст.22 Господарського процесуального кодексу України, судом розглядаються позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона»про визнання недійсними договорів з підстав, які викладені у позові та визначені у зазначеній вище заяві.

Відповідач 1 в судовому засіданні 11.04.2012р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність обставин, з якими положення діючого законодавства пов'язують можливість визнання угод недійсними.

Відповідач 2 в судові засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не представив.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач 2 зареєстрований за адресою: 83055, м.Донецьк, прос.Комсомольський, буд.8.

На вказану адресу господарським судом було скеровано ухвали від 01.03.2012р., 21.03.2012р., 30.03.2012р. Про фактичне отримання відповідачем 2 поштової кореспонденції за зазначеною адресою свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

За приписами п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги наявність на ухвалах від 01.03.2012р., 21.03.2012р., 30.03.2012р. штампів канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, враховуючи, що зазначені ухвали направлялись господарським судом за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест», яка вказана у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 2 про час і місце розгляду справи.

Крім того, згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест»не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача 1, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.01.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»(покупець) в особі директора Кізілова О.В., який діяв на підставі статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд» (продавець) в особі генерального директора Пархоменка О.Й., який діяв на підставі статуту, був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №14/35.

За умовами вказаного договору продавець продає, а покупець придбає майнові права на квартири загальною площею 322,24 кв.м у житловому будинку №35 на вул.Ямська в м.Києві на умовах та в порядку, що визначені в цьому договорі, а саме: 3-кімнатну квартиру №7 на четвертому поверсі, 1-а секція, загальною площею 89,03 кв.м; 2-кімнатну квартиру №34 на четвертому поверсі, 2-а секція, загальною площею 77,91 кв.м; 2-кімнатну квартиру №46, 6-й поверх, 2-а секція, загальною площею 77,91 кв.м; 2-кімнатну квартиру №82, 12-й поверх, 2-а секція, загальною площею 77,91 кв.м.

Згідно із п.1.2, п.1.3 вказаного договору під майновими правами сторони розуміють право покупця набути у власність квартири, характеристики яких визначаються відповідно із проектною документацією, у відповідних договорах або додаткових угодах до цього договору.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцю майнові права на квартири після повної сплати їх вартості, передбаченої цим договором, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав.

У розділі 3 спірного правочину сторонами узгоджено, що покупець зобов'язується оплатити компанії майнові права за квартири в розмірі 7349080,36 грн. не пізніше трьох робочих днів з дати підписання цього договору.

25.06.2009р. між позивачем та відповідачем 1 була укладена додаткова угода №1 до договору купівлі-продажу №14/35 від 23.01.2009р., за умовами якої п.2.3.1 договору викладено у наступній редакції: «Сторони домовились, що покупець може до запланованої дати введення будинку в експлуатацію відступити право вимоги та свої зобов'язання за цим договором на користь третьої особи.

Як встановлено судом, 19.10.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»(первісний кредитор) в особі директора Кізілова О.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест»(новий кредитор) в особі генерального директора Стеценко В.В. був укладений договір про відступлення права вимоги №7.

Відповідно до п.1.1, п.1.2 вказаного правочину первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором купівлі-продажу №14/35 від 23.01.2009р. майнових прав (основний договір), укладений між позивачем та відповідачем 1. За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.5 вказаної Постанови Пленуму Верхового Суду України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів недійсними повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається, в тому числі, на те, що від імені позивача спірні правочині були підписані директором Кізіловим О.В. з перевищенням повноважень, які передбачені діючим законодавством та статутом товариства.

За приписом ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно із ст.4 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку згідно із ст.1 Закону України "Про господарські товариства" визнаються господарськими товариствами.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно із ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту п.10.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона» вищим органом товариства є загальні збори учасників.

В п.10.4 статуту позивача в редакції, яка діяла на момент укладання спірних договорів, встановлено, що виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства є прийняття рішення щодо відчуження майна товариства; надання дозволу директору товариства або виконуючому його обов'язки вчиняти правочини з одним контрагентом за один рік на суму, що перевищує 100000 грн.

Тобто, враховуючи приписи ч.4 ст.145 Цивільного кодексу України, а також передбачений статутом позивача перелік виключних повноважень вищого органу керівництва юридичної особи, суд дійшов висновку, що перелічені у п.10.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона» функції загальних зборів учасників не можуть бути передані будь-якому іншому органу товариства, в тому числі, директору.

Згідно ст.62 Закону України «Про господарські товариства»у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Одночасно, за змістом п.11.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" виконавчим органом підприємства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства та виконання рішень зборів. У компетенцію директора входять всі питання, пов'язані з повсякденню діяльністю товариства, які можуть бути вирішені в рамках і на основі принципових напрямів в політиці товариства, прийнятій зборами, крім питань, віднесених до виключної компетенції зборів.

За умовами п.11.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" директор уповноважений без довіреності здійснювати дії від імені товариства, укладати договори в межах, встановлених статутом ; самостійно приймати рішення про підписання (укладання) правочинів (контрактів) за винятком тих, на підписання (укладання) яких відповідно до цього статуту потрібно одержати обов'язковий дозвіл зборів засновників (учасників) ; укладати в України та за її межами договори та інші угоди, вирішувати інші питання в межах прав, що надані йому зборами учасників.

Тобто, положеннями статуту позивача компетенція директора на вчинення від імені товариства певних дій, в тому числі, стосовно розпорядження майном юридичної особи, підписання правочинів з одним контрагентом за один рік на суму, що перевищує 100000 грн. обмежена наявністю рішення з визначених питань вищого органу товариства.

Виходячи з того, що ціною договору купівлі-продажу позивачем та відповідачем 1 було визначено 7349080,36 грн., а за договором про відступлення права вимоги передавалися майнові права за винагороду в розмірі 6700000 грн., враховуючи, що зазначені правочини укладені кожний з одним контрагентом та в один рік, судом встановлено, що підписанню зазначених договорів директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" повинно було передувати надання вищим органом товариства відповідного дозволу шляхом прийняття зборами учасників певного рішення. Крім того, виходячи з того, що до виключної компетенції вищого органу позивача віднесено також прийняття рішення щодо відчуження майна товариства, приймаючи до уваги, що за договором уступки права вимоги позивачем фактично було відчужено майнові права, за висновками суду, вчинення директором товариства дій стосовно його підписання також було обумовлено наявністю відповідного рішення зборів учасників товариства.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідачів належними та допустимими доказами у розумінні ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" не приймалося рішень щодо надання директору товариства Кізілову О.В. дозволу на підписання договору купівлі-продажу №14/35 від 23.01.2009р. майнових прав та договору №7 від 19.10.2009р. про відступлення права вимоги, а також рішення стосовно відчуження майна товариства. Будь-які посилання на наявність рішення вищого органу товариства стосовно укладання спірних правочинів у тексті договорів також відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що спірні договори підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" директором Кізіловим О.В. з перевищенням повноважень, що у відповідності до ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання останніх недійсними в судовому порядку.

Одночасно, суд приймає до уваги твердження позивача відносно укладання договору про відступлення права вимоги з порушенням вимог ст.514 Цивільного кодексу України з урахуванням наступних обставин справи.

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, зі змісту даної статті вбачається, що заміна кредитора можлива тільки у зобов'язанні, існуючому на момент укладення угоди про уступку права вимоги, і тільки у відношенні прав (вимог), що виникли на момент укладення цієї угоди, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 334 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.4 договору №14/35 від 23.01.2009р. передбачено, що передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав. Покупець набуває право власності на майнові права у повному обсязі лише після оформлення акту прийому-передачі майнових прав. Покупець, після набуття права власності на майнові права на квартири та введення будинку в експлуатацію, має право володіти та користуватися квартирами без обмежень та, за сприяння продавця, зобов'язується самостійно оформити правовстановлюючі документи на квартири.

Таким чином, враховуючи зміст ст.334 Цивільного кодексу України та передбачений умовами до спірного договору момент переходу права власності, судом встановлено, що право власності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона", як покупця за договором №14/35 від 23.01.2009р., виникає з моменту підписання з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд»акту приймання-передачі майнових прав.

За твердженням позивача, акт приймання-передачі майнових прав у відповідності до п.1.4 договору купівлі-продажу сторонами не складався та не підписувався.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 21.03.2012р. та 30.03.2012р. судом було зобов'язано відповідача 1 надати акт приймання-передачі майнових прав, складений у відповідності до п.1.4 договору №14/35 від 23.01.2009р.

Проте, всупереч вимог суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд»витребувані судом документи до матеріалів справи не представлені.

За таких обставин, виходячи з того, що акт приймання-передачі майнових прав до матеріалів справи не представлений, суд дійшов висновку, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" не перейшло право власності на майнові права на квартири, що розташовані у житловому будинку по вул.Ямській, 35 у м.Києві.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що на дату укладення спірного договору №7 від 19.10.2009р. у позивача ще не виникло право власності на майнові права, право вимоги за якими було передано відповідачу 2.

Оскільки спірним договором уступки права вимоги не зазначено, що відповідачу 2 від позивача передається право, що виникне у майбутньому, суд визнає його таким, що суперечить чинному законодавству.

Таким чином, враховуючи, що підписання спірних договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнона" директором Кізіловим О.В. було здійснено з перевищенням повноважень, а також приймаючи до уваги порушення приписів ст.514 Цивільного кодекс України при укладанні договору відступлення права вимоги, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд», та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест»є правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, позов в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача в порядку реституції грошових коштів в сумі 6700000 грн. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту прав визначений у ст.16 вказаного нормативно-правового акту та ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч.ч.1, 5 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до позиції, викладеної у листі від 24.11.2008р. Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 Цивільного кодексу України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

За змістом п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п.17 листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду стосовно недійсності договору купівлі-продажу, виходячи з того, що позивачем на підставі платіжних доручень №4 від 23.01.2009р. та №3 від 23.01.2009р. було перераховано на рахунок відповідача 1 грошові кошти на загальну суму 6700000 грн. за договором №14/35 від 23.01.2009р., а докази вчинення яких-небудь дій на виконання вказаного договору з боку відповідача 1 до матеріалів справи не представлені, суд дійшов висновку, що кошти у визначеному вище розмірі підлягають стягненню з відповідача 1 на користь позивача в порядку реституції.

Одночасно, суд зазначає, що договір про відступлення права вимоги не створює будь-яких правових наслідків з огляду на відсутність у матеріалах справи документів стосовно його виконання.

Клопотання б/н від 11.04.2012р. відповідача 1 про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення з урахуванням наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не наявність клопотання учасника судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Як вказувалося вище, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, посилання відповідача 1 на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбуд» нещодавно отримало ухвали суду по справі №5011-62/2637-2012 спростовуються наявними повідомленнями, за змістом яких поштові відправлення господарського суду міста Києві були вручені Товариству з обмеженою відповідальністю «Промбуд»02.04.2012р. Тобто, з 02.04.2012р. відповідач 1 мав достатньо часу для підготування заперечень на вимоги, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»у позовній заяві.

Твердження відповідача 1 про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд»не було отримано позов по розглядуваній справі, за висновками суду, не є належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи наявність у матеріалах справи поштової квитанції та опису вкладення про направлення позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача 1, яка визначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Наразі, відповідач 1 протягом слухання справи не був позбавлений права та можливості в разі необхідності ознайомитися зі справою та зробити копії потрібних документів.

Фактична наявність рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2011р., на яку відповідач 1 посилається також в обґрунтування свого клопотання б/н від 11.04.2012р., взагалі не може свідчити про наявність підстав для відкладення розгляду справи у відповідності до положень ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона», м.Красноармійськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд», м.Київ та до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест», м.Донецьк про:

- визнання недійсним договору №7 від 19.10.2009р. про відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №14/35 від 23.01.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд»;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона»грошових коштів в сумі 6700000 грн., що були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд» за договором №14/35 від 23.01.2009р. купівлі-продажу майнових прав.

Визнати недійсним договір №7 від 19.10.2009р. про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест».

Визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №14/35 від 23.01.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд» (03038 м.Київ, вул.Ямська, буд.35, ЄДРПОУ 31301476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона»(85300 Донецька область, м.Красноармійськ, вул.Дніпропетровська, буд.32, ЄДРПОУ 30853208) грошові кошти в сумі 6700000 грн., що були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд»за договором №14/35 від 23.01.2009р. купівлі-продажу майнових прав, а також судовий збір в сумі 64916,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрферроінвест»(83055 м.Донецьк, проспект Комсомольський, буд.8, ЄДРПОУ 30482818) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнона»(85300 Донецька область, м.Красноармійськ, вул.Дніпропетровська, буд.32, ЄДРПОУ 30853208) судовий збір в сумі 536,50 грн.

У судовому засіданні 11.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.04.2012р.

Суддя М.О.Любченко