Рішення

від 01.07.2008 по справі 36/481

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

36/481

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  36/481

01.07.08

За позовомМалого підприємства „СІБ”

До            Відкритого акціонерного товариства „Київський річковий порт”

простягнення 398 806, 44 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:                                                     

від позивача:            Тарасенко Р.А.-дов.

від відповідача:      Тукало О.М.-дов.

в засіданні приймали участь:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          У вересні 2005 року Мале підприємство «СІБ»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»про стягнення 398806, 44 грн. витрат понесених на поліпшення орендованого майна.

          В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь 465867, 77 грн., з яких 459800, 40 грн. –витрат понесених на будівництво станції технічного обслуговування, 6067, 37 грн. –витрат, понесених на будівництво легкого павільйону.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р. по справі № 36/481, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р., зазначені позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2008 р. наведені судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

          Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2008 р. справу прийнято до повторного розгляду та присвоєно їй новий № 36/481-4/283.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені у постанові від 21.04.2008р., суд зобов'язував позивача та відповідача надати додаткові пояснення та докази на підтвердження чи заперечення позовних вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 21.04.2008р.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

          14.04.1993 р. між сторонами по справі було укладено договір оренди, відповідно до умов якого відповідач передав позивачу в орендне користування частину приміщення, яке знаходиться на 3-ому вантажному районі Київського річкового порту площею 287 кв. м під авторемонтні майстерні з окремим входом та виїздом. Строк дії договору сторони обумовили в 20 років з дня його підписання (п.3).

          30.10.1995 р. між позивачем і відповідачем було укладено договір оренди за умовами якого відповідач передав в орендне користування частину приміщення, яке знаходиться на 3-ому вантажному районі Київського річкового порту площею 287 кв. м під авторемонтні майстерні з окремим входом та виїздом. Строк дії договору сторони обумовили в 20 років з дня його підписання (п.3).

          01.09.2000 р. між МП «СІБ»і ВАТ «Київський річковий порт»було укладено договір оренди нежитлового приміщення і відкритої складської площадки № 03-03, за умовами якого відповідачем передано позивачу у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване на 3-ому вантажному районі Київського річкового порту: три етажна по 59,55 кв. м, 240, 12 кв. м, 77, 59 кв. м;  загальною площею 377, 75 кв. м; відкрита площадка загальною площею 450, 0 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 12.

          Згідно п. 1.3 вищезазначеного договору оренди № 03-03 від 01.09.2000 р. орендар (позивач) бере в оренду нежитлове приміщення площею 377, 75 кв. м для розміщення авторемонтної майстерні з окремим в'їздом та відкриту площадку, яка прилягає до майстерні площею 450, 0 кв. м для автостоянки. Договір вступає в дію з дня підписання його сторонами та акту прийому-передачі орендованого приміщення і відкритої площадки та діє до 01.09.2001 р. (п. 6.1).

          Листом за вих. № 2 від 08.06.1993 р. позивач звернувся до відповідача з проханням надати згоду на закінчення будівництва орендованого приміщення за рахунок МП «СІБ», посилаючись на те, що недобудоване приміщення не може використовуватися під авто майстерню.

          Як вбачається з матеріалів справи, Подільська районна у м. Києві державна адміністрація, листом за № 1361 від 11.09.1996 р., не заперечила проти проектування та будівництва легкого павільйону та навісу біля виробничої будівлі по вул. Електриків, 12-а, при умові розробки та затвердження проектно –кошторисної документації у встановленому порядку, а також отримання згоди Київського річкового порту на вищевказані роботи.

          З листа ВАТ «Київський річковий порт»за № 01-29-296 від 07.10.1996 р. вбачається, що останній не заперечив проти проектування та будівництва павільйону та навісу біля виробничої будівлі по вул. Електриків, 12-а.

          Листами за № 23 від 18.07.2002 р. і № 28 від 25.12.2002 р. позивач звертався до відповідача про необхідність звірки документів, які стосуються капітального будівництва та поліпшення орендованого приміщення з метою встановлення та компенсації позивачу зроблених ним затрат. При цьому, вказані пропозиції були направлені у зв'язку із припиненням дії договору оренди № 03-03 від 01.09.2000 р., предметом якого є оренда приміщення за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 12.

          У той же час, як свідчать матеріали справи (лист МП «СІБ»№ 2 від 08.06.1993 р.; лист Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 1361 від 11.09.1996 р.; лист ВАТ «Київський річковий порт»№ 01-29-296 від 07.10.1996 р.; висновок судової будівельно –технічної експертизи № 7408/7409 від 07.02.2007 р.), позивачем понесені витрати щодо приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 12-а, тобто приміщення, яке не було предметом договору оренди № 03-03 від 01.09.2000 р. у зв'язку із закінченням дії якого позивачем було пред'явлено до відповідача вказаний позов (про що зазначено у постанові Вищого господарського суду України у даній справі від 21.04.2008 р.).

          Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На виконання вимог Постанови Вищого господарського суду України від 21.04.2008р. по справі № 36/481-4/283, Позивачем у порядку встановленому ст.ст. 32 –34 Господарського процесуального кодексу України не представлено належних і допустимих доказів того, що зроблені ним поліпшення орендованого майна стосувалися приміщення по вул. Електриків, 12, а так само не усунуто невизначеності щодо адреси за якою відбувалось будівництво, компенсація за яке стало предметом його позову.

          Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

          З матеріалів справи вбачається, що Відповідач неодноразово (22.12.2005 р. та 11.09.2007 р.) звертався до господарського суду із заявами про застосування наслідків спливу позовної давності, обґрунтовуючи їх тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 20.12.2002 р. у справі № 3/508, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 р., встановлено, що фактично договір оренди № 03-03 від 01.09.2000 р. припинив свою дію з 05.02.2002 року.

          Таким чином, приймаючи до уваги набуття рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2002 р. у справі № 3/508 законної сили, суб'єктний склад  учасників справи № 3/508 і даної справи, факт припинення договору оренди № 03-03 від 01.09.2000 р. з 05.02.2002 р. не потребує повторного доведення в силу законодавчих вимог ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

          У відповідності до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється у три роки.

          Статтею 80 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

          За змістом п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

          Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

          Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До окремих вимог чинним законодавством передбачена спеціальна позовна давність, яка є скороченою порівняно із загальною позовною давністю.

          Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

          Сплив позовної давності, про застосування заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          Як передбачено ст. 786 Цивільного кодексу України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

          Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача –з моменту припинення договору найму.

          Таким чином, з урахуванням загального строку позовної давності (ст. 257 Цивільного кодексу України) МП «СІБ»повинно було звернутися до суду з позовом не пізніше 05.02.2005 року, а із врахуванням спеціальної позовної давності (ст. 786 Цивільного кодексу України) –не пізніше 05.02.2003 р.

          В той же час, позивач звернувся до суду із позовом у вересні 2005 року, при цьому він не просив і не наводив поважних причин для поновлення йому строку позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої, заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тому в позові, про стягнення витрат понесених на поліпшення орендованого майна, суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на позивача.

24.06.2007р. в судовому засіданні закінчено розгляд справ. В судовому засіданні суддя оголосив перерву до 01.07. 2008р. для підготовки повного тексту рішення, відповідно до ст.. 85 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -  

ВИРІШИВ:

          В позові відмовити повністю.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                          І.І.Борисенко