Рішення

від 27.08.2008 по справі 35/382

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

35/382

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  35/382

27.08.08

За позовом   Асоціації виробників паркету України

до                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок сувенірів”  

про                 стягнення заборгованості у розмірі 22 351,87 грн.     

Суддя  М.Є. Літвінова

Представники:

від позивача               Бондаренко О.С. - предст. за довір. б/н від 08.05.2008р.;  

від відповідача           Русакова А.В. –предст. за довір. б/н від 02.06.2008р.;

Рішення прийнято 27.08.2008р., на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України,  у зв'язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 13.08.2008р. по 27.08.2008р.

          В судовому засіданні 27.08.2008р. за згодою представників сторін, на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Асоціації виробників паркету України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок сувенірів” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 22 351,87 грн. (з них 18 715,64 грн. –основний борг, 3 349,20 грн. –інфляційні збитки, 287,03 грн. –3% річних) та судових витрат.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі виставлених  відповідачем рахунків-фактур позивач здійснив оплату вартості продукції, однак відповідач в строки, погоджені сторонами, продукцію в повному обсязі не поставив, грошові кошти, сплачені позивачем, не повернув.    

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2008р. порушено провадження у справі №35/382, розгляд справи призначений на 13.08.2008р.

28.07.2008р. через Відділ документального забезпечення Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він визнає, що не здійснив поставку товару на суму 18 715,64 грн., але заперечує проти застосування до нього штрафних санкцій за порушення строків поставки, мотивуючи тим, що він не є безпосереднім виготовлювачем сувенірної продукції і заздалегідь попереджав позивача про можливе порушення строків поставки продукції.

В судовому засіданні 13.08.2008р. представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 41.07.2008р. про порушення провадження у справі №35/382. Окрім того, представник позивача підтримав клопотання, викладене в позовній заяві, про застосування заходів до забезпечення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.08.2008р. заперечував проти клопотання позивача про застосування заходів забезпечення позову, просив суд відмовити в задоволенні даного клопотання, як невмотивованого.

Суд вважає, що клопотання позивача задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, натомість позивачем в клопотанні не наведено обставин, які в подальшому могли б негативно вплинути на процес виконання рішення суду. За таких обставин, правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні.  

В судовому засіданні 13.08.2008р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.08.2008р.

В судовому засіданні 27.08.2008р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

В судовому засіданні 27.08.2008р. представник відповідача заперечував проти позовних вимог в частині застосування до нього штрафних санкцій та просив в цій частині в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  Господарський суд міста Києва, -  

                                            ВСТАНОВИВ:

15 листопада 2007 року між Асоціацією виробників паркету України (далі –позивач) Товариством з обмеженою відповідальністю „Будинок сувенірів” (далі –відповідач) була досягнута домовленість про поставку сувенірної продукції, в результаті якої відповідач виставив позивачу до сплати рахунки-фактури на загальну суму 26 869,42 грн., а саме: №220/2 від 15.11.2007р. на 289,66 грн., №220/1 від 15.11.2007р. на 5 267,64 грн.,  №220/3 від 15.11.2007р. на 7 896,00 грн., №220/4 від 15.11.2007р. на 10 425,48 грн., №222/1 від 19.11.2007р. на 2 990,64 грн.

Позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 26 869,42 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №287 від 15.11.2007р., №68 від 30.11.2007р., №286 від 15.11.2007р., №410 від 26.11.2007р., №284 від 15.11.2007р., №24 від 28.11.2007р., №285 від 15.11.2007р., №42 від 29.11.2007р., №348 від 20.11.2007р., №25 від 28.11.2007р.

Відповідач передав позивачу продукцію на загальну суму 8 153,78 грн., що підтверджується видатковими накладними №52/2 від 26.03.2008р., №59/1 від 26.03.2008р., №59/3 від 26.03.2008р. (копії вищевказаних документів наявні в матеріалах справи). Продукція на решту суми замовлення, а саме 18 715,64 грн., відповідачем поставлена не була.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що поставка сувенірної продукції повинна була відбутися до 25.12.2007р., але в зазначений термін, в порушення досягнутих домовленостей між сторонами, поставка здійснена не була.

Телеграмою №104070 від 25.12.2007р. позивач запропонував відповідачу виконати зобов'язання по поставці оплаченої сувенірної продукції або повернути отримані в якості передплати грошові кошти.

15.01.2008р. надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою повернути оплачені в якості передплати грошові кошти, у відповідь на яку відповідач надіслав лист №8 від 30.01.2008р., в якому він підтвердив факт існування заборгованості та гарантував поставку оплаченої сувенірної продукції в строк до 04.02.2008р.

У визначений сторонами строк продукція поставлена не була.

12.03.2008р. позивач повторно звернувся до відповідача з претензією вих.№53 з вимогою повернути грошові кошти.

Однак, вказана претензія була залишена без реагування, продукція поставлена не була, грошові кошти не повернуті.

Відповідач заперечував проти позову частково, а саме просив суд відмовити в задоволенні 3% річних та інфляційних нарахувань в розмірі 3 636,23 грн., як безпідставно нарахованих.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача  підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, на день пред'явлення позову та розгляду справи в судовому засіданні відповідач свої зобов'язання щодо поставки позивачу продукції не виконав, грошові кошти, сплачені позивачем, не повернув.

Посилання відповідача на той факт, що строк поставки сувенірної продукції у письмовій формі сторонами узгоджений не був судом до уваги не приймається, оскільки строк поставки визначений як в телеграмі позивача №104070 від 25.12.2007р., так і в гарантійному листі самого відповідача №8 від 30.01.2008р.

Факт наявності заборгованості перед позивачем у сумі 18 715,64 грн. відповідачем не заперечується.

Щодо нарахування позивачем, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України,  3 % річних в розмірі 287,03грн. та 3 349,20 грн. інфляційних збитків, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, з положень вказаної норми вбачається, що остання встановлює відповідальність лише на випадок прострочення виконання грошового зобов'язання, а в результаті перерахування платником суми вартості товару, у одержувача відповідних коштів грошове зобов'язання не виникає, а припиняється.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 287,03грн. та 3 349,20 грн. інфляційних збитків.

Відповідно до ст. 33 Господарського процессуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не були надані суду належні докази на спростування викладеного в позові.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 715,64 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до  ст. 49 Господарського процесуального кодексу України  судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.  

На підставі викладеного, керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 49, 77, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок сувенірів” (01030, м. Київ, вул. Чапаєва, 10-А, р/р №26007901313006 в ЗАТ „ОТП Банк” м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 32386000) на користь Асоціації виробників паркету України (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 28; р/р №2600001302193 в ТОВ „Український промисловий банк” м. Київ, МФО 321228, код ЄДРПОУ 31303887), а у випадку відсутності коштів –з будь якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 18 715,64 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять гривень 64 коп.) –заборгованості, 187,15 грн. (сто вісімдесят сім гривень 15 коп.) –державного мита,

99,12  грн. (дев'яносто дев'ять гривень 12 коп.) –витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

          В іншій частині позову відмовити.

          3. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

          4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Суддя                                                                                  М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення 11.09.2008р.