Постанова

від 25.04.2012 по справі 26/385

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2012 № 26/385

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_2 дов. від 12.01.2012 року

від відповідача : ОСОБА_3 дов. №51-ГО/12 від 26.03.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 26.01.2012 року

у справі № 26/385 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український

промисловий банк»

про визнання договору застави товарів в обороті №219/Zr-08-7 від

27.11.2008 року недійсним

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про визнання договору застави товарів в обороті №219/Zr-08-7 від 27.11.2008 року недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач посилається на те, що договір застави товарів в обороті № 219/Zr - 08 -7 від 27.11.2008 р. не відповідає ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки з боку філії № 17 " Чернігівська ", останній підписаний особою ( директором філії № 17 " Чернігівська " ОСОБА_4 ), яка перевищила свої повноваження надані їй довіреністю. Довіреністю від 13.09.2006 р., яка була видана директору ОСОБА_4, останній був уповноважений укладати від імені ТОВ " НК Альфа -Нафта " договори застави майна та майнових прав лише за наявності письмового дозволу товариства. Натомість, відповідних дозволів ТОВ " НК Альфа -Нафта " директору філії ОСОБА_4 не надавались.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2012 р. у справі № 26/385 в позові відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що в статуті позивача немає положень, які б передбачали порядок надання дозволу та конкретної вказівки, хто саме надає дозвіл на вчинення дій -загальні збори чи генеральний директор, а тому на момент укладення договору застави товарів в обороті № 219/Zr - 08 -7 від 27.11.2008 р. не було відомо хто саме і в якому порядку повинен був надавати дозвіл на укладення зазначеного договору. Тобто установчими документами товариства не врегульоване питання щодо порядку надання директору філії дозволу на укладення договорів застави майна та майнових прав.

Крім того, як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, у кредитній справі є довідка, що майно, яке було надане в заставу є майном безпосередньо філії, а тому передавати його в заставу міг директор філії.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2012 р. у справі №26/385 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що спірний договір підписаний особою ( директором філії № 17 " Чернігівська "), яка перевищила свої повноваження надані їй довіреністю. Відповідно до п. 3.7 Статуту ТОВ " НК Альфа -Нафта " Філії та представництва діють на підставі положень про них, які затверджуються зборами учасників товариства. Керівники філій та представництв діють на підставі довіреності, що видається товариством. Відповідно до п. 9.4.1 Положення про філію затвердженого рішенням загальних зборів учасників ( протокол № 59 від 15.05.2006 р. ), директор філії має право укладати від імені товариства договори відповідно до довіреності, виданої товариством. Довіреністю від 13.09.2006 р., яка була видана директору ОСОБА_4, останній був уповноважений укладати від імені ТОВ " НК Альфа -Нафта " договори застави майна та майнових прав лише за наявності письмового дозволу товариства. Натомість, відповідних дозволів ТОВ " НК Альфа -Нафта " директору філії ОСОБА_4 не надавались.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2012 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/1 від 13.03.2012 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Кропивної Л.В. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 26/385 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 154к від 01.12.2010, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 12.09.2011.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 14.03.2012 року було оголошено перерву до 11.04.2012 року, в судовому засіданні 11.04.2012 року було оголошено перерву до 25.05.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2012 р. у справі №26/385 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2012 р. у справі № 26/385 .

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю " Український промисловий банк " ( відповідачем, банком ) та відкритим акціонерним товариством " Броварський Райагропостач " ( позичальник ) був укладений кредитний договір № 219-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника, за укладеним кредитним договором, між філією № 17 " Чернігівська " ТОВ " НК Альфа -Нафта " (заставодавець) від імені якого на підставі Положення про філію затвердженого Рішенням загальних зборів учасників, протоколом №59 від 16.07.2005 року та Довіреності від 15.05.2006 року посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 діє Директор ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» був укладений договір застави товарів в обороті № 219/Zr - 08 -7 від 27.11.2008 р.

Предметом застави зазначеного договору є нафтопродукти заставною вартістю 7 693 000, 00 грн.

Позивач посилається на те, що договір застави товарів в обороті № 219/Zr - 08 -7 від 27.11.2008 р. не відповідає ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки з боку філії № 17 " Чернігівська ", останній підписаний особою ( директором філії № 17 " Чернігівська " ОСОБА_4 ), яка перевищила свої повноваження надані їй довіреністю від 13.09.2006 року.

Довіреністю від 13.09.2006 р., яка була видана директору ОСОБА_4, останній був уповноважений укладати від імені ТОВ " НК Альфа -Нафта " договори застави майна та майнових прав лише за наявності письмового дозволу товариства.

Натомість, відповідних дозволів ТОВ " НК Альфа -Нафта " директору філії ОСОБА_4 не надавались.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. (ч. 6 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст. 88 Цивільного кодексу України, у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Згідно ч. 4 ст. 57 Господарського кодексу України, статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Таким чином, в статуті повинна міститися вказівка про порядок надання письмового дозволу філії, порядок голосування за прийняття рішення про надання такого дозволу.

В статуті позивача відсутні положення, які б передбачали порядок надання дозволу та конкретної вказівки, хто саме надає дозвіл на вчинення дій -загальні збори чи генеральний директор.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент укладення договору застави товарів в обороті № 219/Zr - 08 -7 від 27.11.2008 р. не було відомо хто саме і в якому порядку повинен був надавати дозвіл на укладення зазначеного договору. Тобто установчими документами товариства не врегульоване питання щодо порядку надання директору філії дозволу на укладення договорів застави майна та майнових прав.

Крім цього, судовою колегією встановлено, що договір застави товарів в обороті № 219/Zr - 08 -7 від 27.11.2008 р. був укладений директором ОСОБА_4 на підставі довіреності від 15.05.2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Проте як матеріали справи містять, а позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на довіреність від 13.09.2006 року, яка була видана директору ОСОБА_4, відповідно до якої останній був уповноважений укладати від імені ТОВ " НК Альфа -Нафта " договори застави майна та майнових прав лише за наявності письмового дозволу товариства.

Таким чином, вимоги позивача про визнання договору застави товарів в обороті №219/Zr-08-7 від 27.11.2008 року недійсним є не обґрунтованими, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2012 року по справі №26/385 залишити без змін.

Матеріали справи № 26/385 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Чорна Л.В.

Смірнова Л.Г.