Рішення

від 19.04.2012 по справі 5011-5/3038-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/3038-2012 19.04.12

За позовом Приватного підприємства «Інтерагробізнес»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада ГМБХ»

про стягнення 224 481,26 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 15.01.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Інтерагробізнес»(далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада ГМБХ»(далі -відповідач) про стягнення 223 812,65 грн., в тому числі 148 660,00 грн. основного боргу, 63 180,50 грн. штрафу, 6 779,25 грн. збитків від інфляції та 3 % річних у сумі 5 192,90 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецавтолідер»договору відступлення права вимоги від 28.12.2010 р. позивачу перейшло право вимоги за Договором поставки від 27.05.2010 р., укладеним між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецавтолідер». Проте, заборгованість не була оплачена відповідачем, в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму інфляційних втрат, 3 % річних та штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/3038-2012, розгляд справи призначено на 29.03.2012 р.

28.03.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано уточнений розрахунок збитків від інфляції та 3 % річних, який фактично в порядку ст. 22 ГПК України є заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції з 6 779,25 грн. до 7 447,86 грн.

Представник позивача в судове засідання 29.03.2012 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.03.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-5/3038-2012 виконав частково, проте 28.03.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з участю повноважного представника в іншому судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.03.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-5/3038-2012 не виконав, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2012 р., за клопотанням позивача, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.04.2012 р.

У судовому засіданні 19.04.2012 р. позивачем підтримано позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Заяву позивача від 28.03.2012 р. про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник відповідача у судове засідання 19.04.2012 р. не з'явився, вимоги попередніх ухвал господарського суду міста Києва не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 19.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2010 р. між відповідачем (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецавтолідер»(постачальником) було укладено Договір поставки, згідно з п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.05.2010 р.) постачальник зобов'язується продати на умовах даного Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити борошно (далі - товар) загальною вартістю 148 660,00 грн.

Згідно з п. 5.1 Договору та п. 3 додаткової угоди № 1 від 27.05.2010 р. строк оплати за поставлений товар до 31.12.2010 р.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецавтолідер»було поставлено відповідачу товар на загальну суму 148 660,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 27052 від 27.05.2010 р., № 01061 від 01.06.2010 р., № 07061 від 07.06.2010 р., № 08061 від 08.06.2010 р.

28.12.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецавтолідер»(цедентом), позивачем (цесіонарієм) та відповідачем (боржником) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1.1 якого цедент передав цесіонарію в повному обсязі свої права кредитора за договором поставки борошна від 27.05.2010 р. укладеного між боржником та цедентом на загальну суму 148 660,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору цесії право кредитора за договором поставки борошна від 27.05.2010 р. є переданим цесіонарію з моменту підписання цього Договору.

Згідно з п. 7.2 Договору цесії відповідальність сторін за договірними зобов'язаннями по договору поставки борошна від 27.05.2010 р. визначена договірними умовами зазначеного договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору цесії цей договір та договір поставки борошна від 27.05.2010 р. діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У передбачений п. 5.1 договору поставки борошна від 27.05.2010 р. термін до 31.12.2010 р. боржник за поставлений товар не розрахувався.

Враховуючи зазначене, оскільки відповідач не здійснив розрахунку з позивачем за надані первісним кредитором послуги, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач є стороною договору про відступлення права вимоги, а тому його було належним чином повідомлено про зміну кредитора у зобов'язанні.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач отримав поставлений товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є законними та обґрунтованими.

Позивач також просив стягнути штраф в розмірі 61 180,50 грн. на підставі п. 9.1 Договору поставки.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.1 Договору поставки за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар, передбаченого в додаткових угодах до цього Договору, покупець сплачує штраф в розмірі 0,1 % за кожний день прострочення платежу.

За своєю правовою природою штраф передбачений п. 9.1 Договору є пенею, оскільки сплачується за кожен день прострочки.

З аналізу п. 9.1 Договору поставки вбачається, що сторони невірно визначили правову природу передбачених штрафних санкцій у вигляді 0,1% за кожний день прострочення платежу, як штраф, оскільки зі змісту наведеної правової норми вбачається, що саме пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що пунктом 9.1 Договору поставки сторони передбачили саме нарахування пені.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем визначено період прострочення зобов'язання з 01.01.2011 р. по 29.02.2012 р.

Згідно з ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

При цьому, в силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, розрахунок пені здійснений позивачем при поданні позовної заяви, судом не може бути прийнятий, оскільки останній не відповідає наведеним вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне зробити перерахунок нарахованої пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, судом здійснено перерахунок пені, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада ГМБХ»на користь Приватного підприємства «Інтерагробізнес» підлягає стягненню 11 489,59 грн. - пені за порушення відповідачем зобов'язань, встановлених Договорами.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 7447,86 грн. та 5192,90 грн. -3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за визначений період та визначено, що сума інфляційних збитків позивачем завищена, внаслідок чого із Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада ГМБХ»на користь Приватного підприємства «Інтерагробізнес» підлягає стягненню 7 433,00 грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних у розмірі 5 192,90 грн. встановлено, що він є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, інфляційних збитків та 3 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи здійснений судом перерахунок пені та збитків від інфляції.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки збільшуючи розмір позовних вимог позивач не сплатив судовий збір у передбаченому законодавством порядку він підлягає стягненню з останнього за рішенням суду.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада ГМБХ»(04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, код ЄДРПОУ 35134213) на користь Приватного підприємства «Інтерагробізнес»(04060, м. Київ, вул. Житкова, 9, код ЄДРПОУ 36484941) 148 660 (сто сорок вісім тисяч шістсот шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 11 489 грн. (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 59 коп. пені, 7 433 (сім тисяч чотириста тридцять три) грн. 00 коп. інфляційних збитків, 5 192 (п'ять тисяч сто дев'яносто дві) грн. 90 коп. 3 % річних та 3 455 (три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 51 коп. витрат на сплату судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Інтерагробізнес»(04060, м. Київ, вул. Житкова, 9, код ЄДРПОУ 36484941) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 13 (тринадцять) грн. 37 коп. недоплаченого судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.2012 р.

Суддя В.С. Ломака