Постанова

від 17.04.2012 по справі 42/119-31/173-16/526-1/44

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2012 № 42/119-31/173-16/526-1/44

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Дзюбка П.О.

Разіної Т.І.

за участю секретаря Карпюк О.С.,

представників:

від позивача - ОСОБА_2 (дов. від 01.02.2012), ОСОБА_3 - директор,

від відповідача-1 - ОСОБА_4 (дов. від 22.03.2011),

від відповідача-2 - ОСОБА_5 (дов. від 01.03.2012),

від третьої особи - не з'явився,

від прокуратури - Карпенко Н.М. (прокурор відділу прокуратури міста Києва),

розглянувши

апеляційну скаргу Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011р.

у справі № 42/119-31/173-16/526-1/44 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Малого підприємства "Гранд" (Підприємство)

до 1. Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця)

2. Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" (Залізниця)

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикута" (Товариство)

про стягнення 10 870 500,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2007 року Мале підприємство "Гранд" звернулось з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" і Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" про стягнення 10 870 500 грн., з яких 8 370 500 грн. збитків за неправомірне використання Укрзалізницею вагонів без дозволу власника - позивача та 2 500 000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником 21 цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів, які набув за мировою угодою з ТОВ "Алумекс Груп Лтд". Незважаючи на неодноразові звернення до посадових осіб Укрзалізниці про проведення перереєстрації, ніяких дій з їх сторони не було вчинено. Крім того, вказані цистерни адміністрацією Південної залізниці та посадовими особами станції Кременчук були самовільно відправлені до залізничної станції Придача Південно-східної залізниці МПС Росії. У результаті таких дій власник не міг розпоряджатись належним йому майном і зазнав значних збитків.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

При новому розгляді справи 12.11.2008 позивач змінив розмір позовних вимог та просив стягнути солідарно з відповідачів 7989344 грн. матеріальної шкоди, в тому числі 4668981 грн. вартість втраченого майна та 3320363 грн. розмір неодержаного прибутку (втраченої вигоди).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 р. у справі № 42/119-31/173-16/526 поновлено Малому підприємству "Гранд" строки позовної давності. Позов задоволено частково. Стягнуто солідарно зі Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" та Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь Малого підприємства "Гранд" 4668981 грн. вартості втраченого майна, стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь Малого підприємства "Гранд" 3320363,03 грн. неотриманих доходів, 6 666,67 грн. витрат за проведення експертизи, 12 750,00 грн. - витрат по оплаті державного мита та 59,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також стягнуто зі Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь Малого підприємства "Гранд" 6 666,67 грн. витрат за проведення експертизи, 12 750,00 грн. - витрат по оплаті державного мита та 59,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 року рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 року у справі № 42/119-31/173-16/526 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2010 рішення господарського суду міста Києва від 15.06.10 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.10 у справі № 42/119-31/173-16/526 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 09.12.2010 Вищий господарський суд України зазначив, що вирішуючи спір попередні судові інстанції не надали правої оцінки виконанню зобов'язань сторонами по Договору, зокрема, щодо обов'язку Підприємства сплатити кошти Товариству, що є підставою виникнення та переходу права власності на ці цистерни у відповідності до умов договору. Судовими інстанціями не визначено та не надано правової оцінки таким обставинам з урахуванням того, що після укладання Договору у господарським судом була затверджена мирова угода.

Колегія суддів Вищого господарського суду України врахувала, що в основу прийнятих процесуальних актів було покладено мирову угоду, затверджену ухвалою від 13.06.02 господарського суду міста Києва у справі № 25/260 на підставі якої судові інстанції прийшли до висновку про набування права власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51047421, 51127868, 51128387, 51128510, 51129203, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577,51133585, 51133601,51133627,51133635, 51133668, 51133676.

Вказана кількість цистерн та їх номери повторюються, але судові інстанції, на думку суду касаційної інстанції, не надали цим обставинам правової оцінки та не визначили на підставі яких правових документів Підприємство стало власником цистерн та мало право звертатися до суду, як власник цих цистерн.

Також, судовими інстанціями не надано належної правової оцінки рішенням інших судових інстанцій щодо визнання права власності на спірні цистерни та питанням розслідування кримінальних справ та накладання арешту на спірні цистерні по кримінальним справам.

Крім того суди першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи не надали правової оцінки питанню оскарження, в установленому порядку, дій органу Державної виконавчої служби, пов'язаних з накладенням арешту на залізничні цистерни та передачі їх на зберігання, проте надання юридичної оцінки доводам відповідачів щодо невідповідності викладених у акті відомостей, недоведеності факту прийняття указаного майна на зберігання, є суттєвим для вирішення даного спору по суті.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи встановлені судовими інстанціями обставини щодо відправлення Товариством на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації та наявність реєстрації 21 цистерни за новими власниками ТОВ "ПТП "Промтехмаш" і ЗАТ "Євротранснафта", які знаходяться в Російській Федерації, та клопотання Залізниці про залучення до розгляду справи товариства, як колишнього власника указаних цистерн та суб'єкта господарювання, який здійснив розпорядження цистернами щодо їх руху по залізничним коліям загального користування у відповідності до Правил експлуатації і по номерного обліку власних вантажних вагонів (затверджених на 29-му засіданні Ради залізничного транспорту держав учасниць Співдружності 19-20.06.01 в м. Клайпеді, та прийнятих до керівництва всіма залізницями згідно з наказом Першого заступника Міністра транспорту України - Генерального директора Укрзалізниці від 04.07.01 № 368-Ц), прийшла до висновку про порушення судами вимог ст.ст. 24, 65 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом першої та апеляційної інстанції не було забезпечено правильне і своєчасне вирішення господарського спору, та при наявності клопотання Залізниці не вчинено дій щодо залучення до участі у справі осіб, участь яких має суттєве значення для вирішення даного спору.

В порушення вказівок, викладених в постанові Верховного Суду України від 26.02.08 у даній справі судами не досліджено питання, чи могло Підприємство користуватись цистернами, коли вони знаходились під арештом (ст. 11121 Господарського процесуального кодексу України).

При новому розгляді справи, Господарським судом міста Києва залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремінь-Еко" в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикута" та місце своєї державної реєстрації (ухвала від 11.02.2011, від 18.03.2011).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі № 42/119-31/173-16/526-1/44 позов задоволено частково. Стягнуто з Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь Малого підприємства "Гранд" 2 334 490,50 грн. вартості втраченого майна, 11 672,45 грн. державного мита, 59 грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 6 666,67 грн. витрат за проведення експертизи. Стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь Малого підприємства "Гранд" 2 334 490,50 грн. вартості втраченого майна, 11 672,45 грн. державного мита, 59 грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 6 666,67 грн. витрат за проведення експертизи. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011р., прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р. розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача-2 та третьої особи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі № 42/119-31/173-16/526-1/44 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи.

09.08.2011р. в судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

Ухвалою від 16.08.2011 зупинено провадження у даній справі у зв'язку з надісланням до Генеральної прокуратури України матеріалів господарської справи № 42/119-31/173-16/526-1/44 для з'ясування і дослідження обставин, що свідчать про наявність у діях службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь-Еко", Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" при розпорядженні чужим майном, яке знаходилось під арештом, ознак дій, переслідуваних в кримінальному порядку.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2011 ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 залишено без змін.

За резолюцією Голови суду матеріали справи передано для подальшого розгляду колегії суддів: Сотніков С.В. - головуючий, судді: Дзюбко П.О., Разіна Т.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2012 поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 продовжено строк розгляду справи № 42/119-31/173-16/526-1/44 на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено.

27.03.2012, 10.04.2012 в судовому засіданні оголошено перерву відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокуратури, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2002 року між МП "Гранд" та "Алумекс Груп ЛТД" було укладено договір № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц (договір), відповідно до якого СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" (продавець) зобов'язалось передати у власність позивачу (покупцю) вагони вантажні залізничні (цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів) згідно додатку № 2 (21 (двадцять одна ) залізнична цистерна для перевезення світлих нафтопродуктів).

У додатку № 1 до договору сторони погодили загальну вартість вагонів, а саме: 531006,00 грн.

Згідно п. 4.7. договору право власності переходить від продавця до покупця після підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

07.06.2002 р. сторонами було підписано акт приймання-передачі товару по договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2002р. у справі № 25/260 за позовом МП "Гранд" до СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" було вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на майно боржника СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" - залізничні цистерни.

Зазначена ухвала була виконана Відділом ДВС Крюківського районного управління юстиції у м. Кременчуці, 29.05.2002 р. накладено арешт на цистерни - майно СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", які знаходились на відповідальному збереженні станції Кременчук та ухвалу повернено до господарського суду міста Києва як виконану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 р. у справі № 25/260 за позовом Підприємства до ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" про стягнення 664600 грн. заборгованості за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" згідно договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 р. передає Підприємству товар - 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Відповідно до п. 2 Мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 р. у справі № 25/260, грошові зобов'язання Підприємства за Договором від 07.06.2002 р. в розмірі 531006,00 грн. зараховуються в рахунок погашення грошових зобов'язань ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач на підставі договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 р. та ухвали Господарського суду міста Києва від 13.06.2002 р. у справі № 25/260 набув права власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

При цьому, право власності Підприємства на вказані вище вагони-цистерни виникло з дня набрання законної сили ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 25/260, тобто з 13.06.2002 р.

Пізніше, відповідно до акту прийому-передачі товару від 18.02.2004 р. по договору № 07/06/2002/АЛ-Гр/Л від 07.06.2002 р. сторони домовились про заміну цистерн №№ 51133528, 51133643, 51133684 та 51133700 на цистерни №№ 51047421, 51127868, 51128510 та 51129203.

У зв'язку з набуттям права власності на майно, 24.07.2002 р. (вих. № 0207/24) Підприємство звернулось до Залізниці із заявкою про перереєстрацію власних вантажних вагонів (21 цистерни).

26.07.2002 (вих. № 57/567) Залізниця направила Укрзалізниці заявку про перереєстрацію власних вантажних вагонів за власником - Підприємством.

31.07.2002 Укрзалізниця повернула надані документи на доопрацювання.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів про перереєстрацію зазначених цистерн, але дій щодо внесення реєстраційних записів щодо зміни власника вказаних вагонів останніми вчинено не було, що підтверджується їх листами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2006р. у справі № 31/130 за позовом МП "Гранд" до ДП ГІОЦ Укрзалізниці, визнано неправомірними дії Державного підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці" щодо відмови в реєстрації залізничних цистерн та зобов'язано вказане підприємство перереєструвати відповідні цистерни з СП ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" на МП "Гранд".

З матеріалів справи вбачається, що станом на час виникнення у позивача права власності, а саме з 29.05.2002 року спірні залізничні цистерни знаходилися під арештом на підставі вжитих Господарським судом міста Києва у справі № 25/260 заходів до забезпечення позову (ухвала від 22.05.2002), та були передані на зберігання Залізниці на станції Кременчук, що підтверджується Актом опису й арешту майна відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука АА № 080095 від 29 травня 2002р., а також довідкою відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука № 10906 від 5 липня 2005 р., згідно якої станом на час видачі довідки арешт з цистерн знятий в установленому порядку не був.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2010р. № к-12550/08 відмовлено Статутному територіально-галузевому об'єднанню "Південна залізниця" у задоволенні позову до Крюківського відділу Державної виконавчої служби Крюківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_8 по складанню опису та арешту майна від 29.05.2002 р. та визнання нечинним з дати складання акту опису та арешту майна від 29.05.2002 р.

Таким чином, станом на 05.07.2005 року залізничні цистерни, які є власністю позивача, знаходились під арештом, а отже будь-яка особа не мала права розпорядження зазначеним майном.

Зазначені вище обставини також підтверджуються вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_9, ОСОБА_10, яким визнано винним, зокрема, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 190, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Вказаним вироком від 27.05.2008 встановлено наступні фактичні обставини, які відповідно до ст. 35 ГПК України є приюдиційними для господарського суду.

У процесі виїмки від 17 лютого 2005 року в Господарському суді м. Києва вилучені документи, що підтверджують існування відносин між МП "Гранд" і ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", щодо поставки ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" дизельного палива, а так само, перерахування МП "Гранд" на розрахунковий рахунок ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" коштів в сумі 531 000 грн. за нафтопродукти: контракт від 19.02.2001 №26-НП-05 з додатками, згідно якого ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в особі ОСОБА_9, зобов'язалося поставити МП "Гранд" світлі нафтопродукти (дизельне паливо) в кількості 1 000 метричних тонн на загальну суму 1670000 грн. Обов'язковою умовою даного контракту була 30 % передоплата вартості партії товару підготовленої до відвантаження на протязі одного банківського дня з дня підписання контракту, рахунок-фактура № 2 на суму 531 000 грн.; платіжне доручення № 5 про перерахування МП „Гранд" на розрахунковий рахунок № 26003022712789 ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в "Укрексімбанку" м. Києва коштів в сумі 531 000 грн.; договір від 07.06.2002 №07/06/2002/Ал-ГР/Ц, згідно якого ОСОБА_9 зобов'язався передати у власність МП „Гранд" 21 залізничну цистерну: 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 511339684 і 51133700 на загальну суму 531 006 грн., акт прийому-передачі цистерн від 07.06.2002.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22 травня 2002 року, накладено арешт на майно ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", у тому числі 38 цистерн: 51032639, 51047412, 51127751, 51127827, 51127868, 51127975, 51128031, 51128080, 51128346, 51128387, 51128437, 51128510, 51128643, 51128726, 51128841, 51129062, 51129203, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133544, 51133551," 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700, 51269744.

29 травня 2002 року, по ухвалі Господарського суду міста Києва, державною виконавчою службою Крюківського районного управління юстиції міста Кременчук, за виконавчим провадженням, на станції Кременчук Південної залізниці, складений акт опису і арешту 38 цистерн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13 червня 2002 року затверджено мирову угоду між ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" та МП "Гранд" на умовах передачі фірмою ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", двадцяти однієї цистерни №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 511339684 і 51133700 на користь МП "Гранд".

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської обл. від 4 жовтня 2001 року накладено арешт і заборонено будь-яке відчуження цистерн №№ 51133569; 51133536; 51129435; 51129211; 51127868 51133577; 51128435; 51128080; 51128346; 51133544; 51127751; 51128031 51128841; 51129450; 51133528; 51047421; 51133460; 51129484; 51128510 51 128387; 51129203; 51032639; 51133700; 51128643; 51128726.

Арешт знято лише 31 липня 2002 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської обл.

Відповідно до вимог ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" у Залізниці на підставі Акту опису й арешту майна від 29 травня 2002 р. виникли обов'язки зберігача переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 Цивільного кодексу УРСР.

У відповідності до вимог статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що в листопаді 2002 року, залізничні вагони - цистерни, які, як установлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, є власністю Підприємства, за заявкою колишнього власника ТОВ "Кремінь-Еко" (в подальшому ТОВ "Трикута" - третя особа у даній справі) були відправлені за розпорядженням начальника станції Кременчук ОСОБА_11 на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, що призвело до їх втрати.

В Російській Федерації вказані цистерни зареєстровані за новими власниками ТОВ ПТП "Промтехмаш" і ЗАТ "Євротранснафта", що підтверджується поясненнями сторін, протоколом роботи комісії з розгляду питань щодо перереєстрації цистерн від 13.12.2005 р., листом ДП "Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці" № ГІОЦ-10/718 від 23.05.2007 р.

Зазначеним вище вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_9, ОСОБА_10 встановлено: "ОСОБА_12 (колишній начальник станції Кременчук) помер 11 травня 2005 року; порушена стосовно нього кримінальна справа за ч. 1 ст. 366 КК України скасована прокурором 30 червня 2005 року".

Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Колегія суддів відзначає, що підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв'язок між ними, а також вина заподіювача шкоди.

Як було зазначено вище, на підставі акта опису й арешту майна від 29 травня 2002 року у Залізниці виникли обов'язки зберігача, переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 ЦК УРСР.

Відповідно до вимог ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Статтею 419 ЦК УРСР встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

Отже, у даному випадку умови та порядок відшкодування майнової шкоди встановлені спеціальним законом, яким є ст. 419 ЦК УРСР.

Враховуючи встановлені вище обставини щодо існуючого арешту на майно позивача, колегія суддів вважає, що відповідачем-2 (його посадовою особою - начальником станції Кременчук) були здійснені дії, які стали підставою для втрати об'єкту охорони - залізничних вагонів-цистерн - майна Підприємства.

У відповідності до вимог Закону України "Про залізничний транспорт", Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 262 від 29 лютого 1996 р. обов'язок з управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями, централізованого управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні, регулювання виробничо-господарської діяльності залізниць у сфері організації цього процесу покладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізниця).

Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

У сфері управління Укрзалізниці знаходяться підприємства, в тому числі і Залізниця, проте, вона є окремою юридичною особою, та до складу якої входить структурний підрозділ без створення юридичної особи - станція Кременчук. Укрзалізниця не відповідає за зобов'язання Залізниці, оскільки остання має статус юридичної особи.

Тобто, винною особою у заподіянні майнової шкоди позивачу слід визнати Залізницю.

Таким чином, судом першої інстанції із порушенням норм матеріального права та без дослідження дійсних обставин справи помилково визнано винними у заподіянні матеріальної шкоди позивачу також і Укрзалізницю, яка в силу норм законодавства (чинного на час виникнення спірних правовідносин) не відповідає за зобов'язання Залізниці.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що матеріальна шкода заподіяна майну позивача взаємопов'язана з неправомірними діями саме Залізниці - відповідача-2 у даній справі, є доведеною, обґрунтованою та підлягає відшкодуванню Статутним територіально-галузевим об'єднанням "Південна залізниця".

Статтею 419 Цивільного кодексу УРСР встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

З метою встановлення дійсної вартості втрачених цистерн та визначення таким чином матеріальної шкоди проводилася судово-товарознавча експертиза, відповідно до висновку від 22.07.2008 року якої ринкова вартість залізничних цистерн для перевезення світлих нафтопродуктів №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133668, 51133676, 51047421, 51127868, 51128510, 51129203 на час проведення експертизи, враховуючи їх знос та технічний стан на 03.11.2002 року становить 4668981,00 грн.

Експертом наводились технічні паспорти на кожну із 21 цистерни та зазначено про відомості, які містяться у паспорті, зокрема, вказано про те, що протягом 2000-2001 років проводився капітальний ремонт, але модернізація не виконувалась. Всі цистерни визнані технічно справними та такими, що відповідають вимогам ПТЕ та можуть слідувати шляхами загального користування зі встановленою швидкістю. При визначенні вартості зазначених цистерн експерт використовував діючі методичні вимоги та наводить розрахунок дійсної вартості об'єкту оцінки, визначаючи зменшення вартості майна, що виникли в процесі його експлуатації або зберігання.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв в якості належних доказів висновок судової експертизи, оцінивши її за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та дійшов обґрунтованого висновку щодо розміру збитків у сумі 4 668 981,00 грн., які завдані позивачу в зв'язку з втратою належних йому на праві власності цистерн.

Разом з тим, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неотриманого доходу.

Так, в обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те, що 01.02.2006 року ним був підписаний договір № 01-06 про оренду рухомого залізничного складу з ТОВ "Союз-Транс", відповідно до умов якого позивач мав на меті отримання доходу від оренди вказаного залізничного составу протягом тривалого терміну, строком на 5 років. Проте, в зв'язку з протиправними діями відповідачів позивач втратив можливість на отримання вигоди від використання належного йому майна.

З метою встановлення розміру неотриманих в зв'язку в вище зазначеними діями відповідачів доходів позивач звернувся до ліцензіата оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Ю.Консалтинг".

В заяві про зміну розміру позовних вимог від 12.11.2008 р. позивач навів розрахунок майнових вимог беручи до уваги порядок розрахунків загального виду збитків від кількості втрачених цистерн виходячи з розміру орендної плати за одну цистерну, зазначивши період за який розраховуються збитки. Позивачем за основу взято найнижчу добову ставку орендної плати за одну цистерну у розмірі 25 доларів США та приведено методологічну формулу нарахування збитків за останні три років.

Проте, як вірно вказано судом першої інстанції, при складанні вказаного розрахунку збитків, позивач не врахував ти обставин, що спірні залізничні цистерни перебували під арештом, а тому не могли бути передані в оренду чи у інший спосіб для експлуатації. Крім того, після набуття позивачем права власності і до їх втрати залізничні цистерни перебували під арештом, тобто відсутні підстави для їх законного використання за призначення, а отже і задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку.

Необхідно також погодитись з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як підтверджено матеріалами справи Підприємство звернулось до господарського суду з даним позовом 28 лютого 2007р., а про втрату належного йому майна позивач дізнався з часу відправлення залізничних цистерн з місця їх зберігання, тобто з 4 листопада 2002р. Отже, позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі.

Враховуючи, що позивач з часу вибуття залізничних цистерн на територію Російської Федерації неодноразово звертався за захистом своїх прав до відповідачів, які визнавали факт втрати майна й пропонували шляхи відновлення права власності, в суд з вимогою про визнання неправомірними дій під час перереєстрації цистерн, колегія суддів погоджується з висновокм місцевого господарського суду, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, а отже порушене право відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України підлягає захисту.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів відзначає, що місцевим господарським судом в порушення норм матеріального права та неповного з'ясування обставин справи безпідставно встановлено обставини вини Укрзалізниці, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення про солідарне стягнення з відповідачів майнової шкоди підлягає скасуванню. В цій частині належить прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача-2 майнової шкоди у зв'язку із втратою майна позивача в розмірі 4668981 грн., а в решті рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 належить залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача-2 пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 23344,90 грн. витрат по сплаті державного мита, 59,00 грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 13333,34 грн. витрат за проведення експертизи.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі

№ 42/119-31/173-16/526-1/44 скасувати в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат.

3. Прийняти в цій частині нове рішення.

4. Позов задовольнити частково.

5. Стягнути з Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код 01072609) на користь Малого підприємства "Гранд" (09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 85-А, код 25656724) 4 668 981 (чотири мільйони шістсот шістдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят одну) грн. вартості втраченого майна.

6. Стягнути з Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код 01072609) на користь Малого підприємства "Гранд" (09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 85-А, код 25656724) 23344,90 (двадцять три тисячі триста сорок чотири) грн. 90 коп. витрат по сплаті державного мита, 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 13333 (тринадцять тисяч триста тридцять три) грн. 34 коп. витрат за проведення експертизи.

7. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі

№ 42/119-31/173-16/526-1/44 залишити без змін.

8. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Матеріали справи № 42/119-31/173-16/526-1/44 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Сотніков С.В.

Судді Дзюбко П.О.

Разіна Т.І.