Постанова

від 26.04.2012 по справі 3/255

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2012 р. Справа № 3/255 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Першиков Є.В.,

судді: Данилова Т.Б., Костенко Т.Ф.

розглянувши матеріали касаційної скаргипершого заступника прокурора Тернопільської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р. у справі господарського суду№3/255 міста Києва за позовомТернопільського міжрайонного природоохоронного прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Державного комітету рибного господарства України в особі Державного підприємства "Укрриба" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1 третя особа:Регіональне відділення Фонду державного майна по Тернопільській області про за участю прокуратури - представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи -визнання недійсним договору зберігання №01/09 від 01.01.2009р. та повернення майна прокурор відділу Генеральної прокуратури України Ступак Д.В., посв. №307 1) не з'явився 2) пр. ОСОБА_3 -дов. №11-13/3 від 13.01.12р. ОСОБА_1 НОМЕР_1 вид. 10.10.02р. не з'явився

Розпорядженням №03.08-05/241 від 25.04.2012р. змінено склад колегії суддів у справі №3/255, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Костенко Т.Ф.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2011 року Тернопільський міжрайонний природоохоронний прокурор Тернопільської області звернувся до господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі державного комітету рибного господарства України та державного підприємства "Укрриба" з позовом про визнання недійсним договору зберігання з правом користування №01/09 від 01.01.2009р. та додаткової угоди від 01.05.2011р., укладених між ДП "Укрриба" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути ДП "Укрриба" нерухоме державне майно гідротехнічні споруди, а саме: став "Зелений кут №5" (інв. №120, інв. №121), гідроспоруди ставу "Коцюбинці №5" (інв. №135 - земляна дамба, інв №136 - водовипускний канал, інв. №137 - шлюз-регулятор, інв. №138 - рибовловлювач), гідроспоруди ставу "Зелений кут №3" (інв. №116 - дамба, інв. №117 - водовипуск), гідроспоруди ставу "Зелений кут №6" (інв. №122 - земельна дамба, інв. №1234 - водовипуск, інв. №125 - верховина), гідроспоруди ставу "Зелений кут №7" (інв. №126 - земельна дамба), гідроспоруди ставу "Крогульці №1" (інв. №101 - земельна дамба, інв. №103 - водовипуск, інв. №102 - водовипуск, інв. №104 - водовипуск, інв. №159А - рибовловлювач, інв. №158 - земельна дамба).

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 05.12.2011р. матеріали справи направлено до господарського суду міста Києва за підсудністю.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2011р. (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р. (судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, посилаючись на відсутність підстав для визнання недійсним договору, а тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, перший заступник прокурора Тернопільської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову по справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін та думку прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що ДП "Укрриба" засноване на державній власності та створене з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об'єктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.

01.01.2009р. між ДП "Укрриба" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (зберігач) було укладено договір зберігання з правом користування №01/09 (далі -договір).

Відповідно до п.1.1 договору замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке знаходиться на балансі ДП "Укрриба" та розташоване за адресою: Тернопільська область, Гусятинський район.

Згідно із п.2.1 договору зберігач зобов'язаний прийняти від замовника майно, зазначене у п.1.1 цього договору згідно з актом приймання-передачі.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна.

Відповідно до п.2.2 договору за користування майном зберігач має вносити плату щомісячно до 10 числа наступного за звітним в розмірі 21,79грн.

Додатковою угодою від 01.06.2009р. сторонами внесено зміни до п.2.2 договору, визначивши розмір оплати за користування майном в сумі 221,79грн.

Додатковою угодою від 01.05.2011р. сторонами доповнено перелік нерухомого майна, що передається на зберігання з правом користування за договором, яке знаходиться за адресою: с. Крогулець, Гусятинського району Тернопільської області.

Пунктом 6.1 договору строк дії договору встановлено з 01.01.2009р. по 01.03.2049р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою недійсності правочину, у відповідності до ст.215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Відповідно до ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (Зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Виходячи із змісту наведеної статті право зберігача користуватись майном переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.

Згідно п.3.1 договору зберігач має право користуватись переданим йому для зберігання майном.

За спірним договором, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном, переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде мова у ст.944 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що умова договору щодо права зберігача користуватись переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є елементом договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи такого договору, а тому визнали необґрунтованими доводи прокуратури щодо укладення між позивачем-2 та відповідачем удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення та підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна". При цьому, відповідно до вимог пп.г п.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають гідротехнічні захисні споруди.

Отже, об'єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, а тому не підлягають приватизації та передачі в оренду.

В свою чергу і будь-яких повноважень щодо надання згоди про передачу цього майна в оренду Фонд державного майна України та Державний комітет рибного господарства України не надавали.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України №126/752 від 06.05.2003р. "Про передачу гідротехнічних споруд" гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" м. Тернопіль, було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому передано на баланс ДП "Укрриба" у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998р.

За змістом статуту ДП "Укрриба", зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 09.09.2004, позивач-2 є державним комерційним підприємством.

Відповідно до ч.2 ст.74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 Господарського кодексу України).

За таких підстав, суди дійшли висновку, що реалізовуючи своє право господарського відання позивачем-2 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому відсутні підставі для визнання недійсним договору та відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності правочину.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки правовий аналіз норм чинного законодавства, а саме ч.1 ст.235, ч.1 ст.759, ч.1 ст.936 та ст.944 Цивільного кодексу України, свідчить про те, що договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

Також, за змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети -приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Відповідно до ч.2 ст.235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Положенням ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

При цьому, за змістом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Разом з тим, суд касаційної інстанцій бере до уваги, що приписами ст.287 Господарського кодексу України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна -майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Враховуючи, що як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду та без його дозволу, то колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про те, що спірний Договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що спірний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд, а отже ДП "Укрриба" при укладенні спірного договору було перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.

Виходячи з положень ст.ст.6, 8 Конституції України, колегія суддів Вищого господарського суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст.ст.125, 129 Конституції України, ст.ст.2, 32 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо визначення статусу Вищого господарського суду України та його завданням щодо забезпечення законності у здійсненні правосуддя.

Оскільки за результатами перевірки рішень попередніх судових інстанцій у даній справі колегією суддів встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в такій справі, з'ясовані судами першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки судів не відповідають цим обставинам, з урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та повноважень, закріплених у п.2 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про можливість прийняття нового рішення у даній справі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Тернопільської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р. та рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2011р. у справі №3/255 скасувати.

Прийняти по справі нове рішення.

Визнати недійсним договір зберігання з правом користування №01/09 від 01.01.2009р. та додаткову угоду від 01.05.2011р., укладених між ДП "Укрриба" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Зобов'язати ФОП ОСОБА_1 повернути ДП "Укрриба" нерухоме державне майно гідротехнічні споруди, передане за актом приймання-передачі від 01.01.2009р. по договору зберігання з правом користування №01/09 від 01.01.2009р. з врахуванням додаткової угоди від 01.05.2011р. до договору зберігання з правом користування №01/09 від 01.01.2009р.

Головуючий Є. Першиков

Судді Т. Данилова

Т. Костенко