Постанова

від 25.04.2012 по справі 5008/94/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 5008/94/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Студенця В.І. Нєсвєтової Н.М. розглянувши касаційні скарги Державної податкової служби у Закарпатській області та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової служби на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 та на ухвалу у справігосподарського суду Закарпатської області від 08.02.2012 №5008/94/2012 за позовомФізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 доДержавної податкової служби у Закарпатській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової служби провизнання права власності на майно, що було вилучене 22.09.2010 працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010, а також зобов'язати ДПА у Закарпатській області передати майно, що було вилучено працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010.

За участю представників сторін:

від позивача:не з'явився;

від відповідача: представник -ОСОБА_5 -за довіреністю;

від третьої особи: представник -ОСОБА_5 -за довіреністю.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 08.02.2012р. у справі № 5008/94/2012, заяву Фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено; з метою забезпечення позову у справі №5008/94/2012: 1) Накладено арешт на майно, вилучене 22.09.2010р. працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010р.; 2) заборонено Державній податковій адміністрації у Закарпатській області та Ужгородській міжрайонній Державній податковій інспекції у Закарпатській області та будь-яким іншим особам відчужувати, реалізовувати майно, що вилучене 22.09.2010р. працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2 , перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010р. Також оскаржуваною ухвалою визначено, що стягувачем за даною ухвалою є Фізична особа -суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4; боржником за даною ухвалою є: 1) Державна податкова адміністрація у Закарпатській області, 2) Ужгородська міжрайонна Державна податкова інспекція у Закарпатській області.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. вказану вище ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Державна податкова служба у Закарпатській області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 року та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 08.02.2012р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Також, не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області державної податкової служби звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 року та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 08.02.2012р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Фізична особа -суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової адміністрації у Закарпатській області про визнання права власності на майно, що було вилучене 22.09.2010р. працівниками ДПА у Закарпатської області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010р., а також про зобов'язання ДПА у Закарпатській області передати майно, що було вилучено 22.09.2010р. працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010р.

Позивач подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, вилучене 22.09.2010р. працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010р.; а також заборонити Державній податковій адміністрації у Закарпатській області та Ужгородській міжрайонній Державній податковій інспекції у Закарпатській області та будь-яким іншим особам відчужувати, реалізовувати майно, що вилучене 22.09.2010р. працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_1 та причепа р/н НОМЕР_2 , перелік якого визначений у протоколі огляду від 22.09.2010р.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову позивач посилався на те, що на час її подання відповідачем та третьою особою вчинено дії щодо оцінки вартості майна, дії по вилученню якого є предметом оскарження в даній справі, у зв'язку з чим складено Експертний висновок №148/05/11 від 30.05.2011р., відповідно до якого здійснена оцінка з метою визначення ринкової вартості спірного майна (як безхазяйного) у зв'язку з передачею на реалізацію, а це в свою чергу може привести до подальшого протиправного відчуження спірного майна. Також необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач мотивує запобіганням відчуженню чи обтяженню зобов'язаннями спірного майна, а не вжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 08.02.2012р. заяву позивача було задоволено.

Задовольняючи вказану заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що невжиття заходів до забезпечення позову, в даному випадку, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі і, з урахуванням складу учасників судового процесу та заявлених вимог, задовольнив клопотання позивача.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог.

Позов відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Наведені норми Закону надають право суду вжити заходи щодо забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі лише за відсутності гарантій з боку відповідача забезпечити виконання рішення суду, яке може бути не на його користь. Для вжиття заходів із забезпечення позову заявнику достатньо надати суду обґрунтоване припущення, що майно, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, при цьому законодавство не вимагає від заявника надання достовірних доказів такого зменшення майна.

Звертаючись до місцевого господарського суду із клопотанням про забезпечення позову, позивач посилався на певні факти, які на його думку свідчили про існування небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, а також про можливість утруднення або унеможливлення в подальшому виконання рішення суду у цій справі.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення йому вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладання договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (абз.абз.1, 2, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Колегія суддів вважає, що при вирішенні клопотання про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували ст.ст. 66, 67 ГПК України, обрали спосіб забезпечення позову, який повністю відповідає заявленій вимозі та навели переконливі обґрунтування вчинення вказаної дії.

Враховуючи те, що позивачем вказується на фактичне порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість існування небезпеки в заподіянні шкоди правам, свободам та інтересам Фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 до ухвалення рішення в даній справі.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій, про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час прийняття оскаржуваних судових актів фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали господарського суду Закарпатської області від 08.02.2012р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. у справі №5008/94/2012 не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Державної податкової служби у Закарпатській області та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 року та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 08.02.2012 року у справі №5008/94/2012 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді В.І. Студенець

Н.М. Нєсвєтова