Постанова

від 29.05.2012 по справі 5008/94/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.12 Справа № 5008/94/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді Дубник О.П.

суддів Юрченка Я.О.

Процика Т.С.

при секретарі Гуньці О.П.

розглянувши апеляційні скарги: Державної податкової служби у Закарпатській області

Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 року (суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі № 5008/94/2012

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Свалява

до Державної податкової служби у Закарпатській області, м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ужгородської міжрайонної Державної податкової інспекції у Закарпатській області Державної податкової служби, м.Ужгород

про визнання права власності на майно та зобов'язання відповідача передати позивачу вилучене майно

За участю представників :

від позивача: ОСОБА_5 - представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_6 -представник (довіреність в матеріалах справи);

від третьої особи: ОСОБА_7 -представник (довіреність в матеріалах справи), ОСОБА_6 -представник (довіреність в матеріалах справи).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2012 року (знаходиться в справі) змінено члена колегії суддів, у зв'язку із чим розгляд справи розпочато спочатку.

Судом роз'яснено учасникам судового процесу права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило.

Усне клопотання апелянтів про зупинення провадження у справі у зв'язку із надісланням запитів щодо проведення перевірок контрагентів позивача судом апеляційної інстанції відхилено на підставі ст.79 ГПК України, якою така підстава для зупинення провадження у справі не передбачена.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 року (суддя Ремецькі О.Ф.) позов задоволено та визнано право власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі ФОП ОСОБА_4.) на майно, що було вилучене 22.09.2010 р. працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р\н НОМЕР_4 та причепа р/н НОМЕР_5, перелік якого визначено у протоколі огляду від 22.09.2010 р., а саме: дитячий комбінедзон -720 штук; куртка жіноча -9103 штук; шуба жіноча -582 штук; куртка чоловіча -2025 штук; пальто жіноче -1270 штук; брюки жіночі (стрейчеві) -4210 штук; джинси жіночі -216 штук; кофта жіноча -2605 штук; напівпальто жіноче -5325 штук; жакет жіночий -440 штук; куртка дитяча -110 штук; светр чоловічий -306 штук. Зобов'язано Державну податкову службу у Закарпатській області передати (повернути) фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 вищеперелічене майно.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, подали на нього апеляційну скаргу.

Державна податкова служба у Закарпатській області у апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема, цей скаржник вказує, що місцевим господарським судом порушено правила підвідомчості, оскільки вказаний спір не є господарським. Також апелянт зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно відхилено клопотання про призначення експертизи, так як подані позивачем документи ставлять під сумнів їх фактичне укладення у зазначених в них періодах. Окрім цього, Державна податкова служба у Закарпатській області зазначає, що позивачем не надано товарно-транспортної накладної або інших документів, які б доводили факт перевезення ФОП ОСОБА_4 належного йому майна, зазначеного у протоколі огляду від 22.09.2010 року. Тому, цей апелянт просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області Державної податкової служби у апеляційній скарзі зазначає, що рішення місцевого господарського суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, цей скаржник вказує, що товар, зазначений у накладній №8 від 10.07.2010 року та у протоколі огляду від 22.09.2010 року, не є ідентичним. Окрім цього, апелянт зазначає, що ФОП ОСОБА_4 не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували придбання, завантаження та перевезення спірного майна. Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання про призначення експертизи.

Представник позивача у відзиві на апеляційні скарги зазначає, що даний спір підвідомчий господарським судам, оскільки відносини, які виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України. Також представник позивача зазначає, що докази, надані ФОП ОСОБА_4, відповідають вимогам ст.36 ГПК України, оскільки подані у належно засвідчених копіях. Окрім цього, зазначає, що чинне законодавство не передбачає, що право власності на майно виникає за умови укладення у належній формі договору перевезення товару. Тому, просить апеляційні скарги відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційних скарг, відзиву на них, та дослідивши наявні докази у справі, зробив висновок, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

Відповідно до протоколу огляду від 22.09.2010 року працівниками податкової міліції ДПА у Закарпатській області України із автомобіля марки ДАФ р\н НОМЕР_4 та причепа р/н НОМЕР_5 було вилучене наступне майно: а саме: дитячий комбінедзон -720 штук; куртка жіноча -9103 штук; шуба жіноча -582 штук; куртка чоловіча -2025 штук; пальто жіноче -1270 штук; брюки жіночі (стрейчеві) -4210 штук; джинси жіночі -216 штук; кофта жіноча -2605 штук; напівпальто жіноче -5325 штук; жакет жіночий -440 штук; куртка дитяча -110 штук; светр чоловічий -306 штук.

Податковий орган вважає це майно безхазяйним; передав його на зберігання як знахідку на складське приміщення ЗАТ «Автопорт-Чоп».

Відповідно до накладної №8 від 10.07.2010 року СПД ФО ОСОБА_4 отримав від СПД ФО ОСОБА_8 наступне майно: куртки -14995 шт.; футболки -4184 шт.; брюки -5497 шт.; светра -3786 шт. на загальну суму 474360грн.

25 червня 2010 року між СПД ФО ОСОБА_4 (Покупець) та СПД ФО ОСОБА_8 (Продавець) укладено договір поставки товару (надалі Договір). За умовами вказаного договору предметом поставки є одяг (товар). Кількість штук, номенклатура товару визначається в специфікації до даного договору (п.2 Договору).

Відповідно до п.6 Договору, розрахунки здійснюються у порядку, передбаченому чинним законодавством у день підписання Акту передачі-приймання, накладної, якщо інше не погоджено сторонами.

Згідно п.9 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту передання товару продавцем, що засвідчується актом передачі-приймання товару.

Відповідно до п.п.10,11 Договору, в момент передання товару та підписання акту приймання-передачі товару, Продавець зобов'язаний надати Покупцю накладну, в якій має бути засвідчені кількість, номенклатура та вартість товару, що передається згідно до вимог п. 7 цього Договору. Покупець, під час отримання товару, передачі на склад або при оприбуткуванні товару, після підписання акту приймання-передачі товару, зобов'язаний здійснити перевірку на відповідність товару щодо кількості, номенклатури та якості, що вказана у виданій Продавцем накладній. Розпакування та перевірка товару Покупцем проводиться у присутності Продавця або його уповноваженого представника.

Пунктом 21 Договору передбачено, що будь-які зміни та доповнення до цього Договору мають силу тільки за умови оформлення їх у письмовій формі і підписання уповноваженими представниками обох сторін та є/стають його невід'ємною частиною. Зміни до даного Договору можуть вноситись шляхом листування, факсограм, телеграм та іншими способами між сторонами.

10 липня 2010 р. між сторонами підписано Акт приймання-передачі товару, номенклатура та кількість товару визначена у накладній № 8 від 10.07.2010 р. на загальну суму 474 360,00 грн. Товар передається у тарі (запакованим у поліетиленові тюки, всього 211 штук).

Згідно специфікації від 25.06.2010 року до Договору поставки товару від 25.06.2010 року сторони домовились, що предметом поставки є наступний товар: куртка жіноча -23105 шт.; куртка чоловіча -9235 шт.; брюки жіночі -12320 шт.; куртка дитяча -830 шт.; светр чоловічий -920 шт.; футболка -7870 шт.

12 грудня 2011 року позивач звернувся до СПД ФО ОСОБА_8 з проханням про повернення його примірника договору (з усіма додатками), оскільки, свій примірник Позивач залишив при прийманні товару. Листом від 16.12.2011 р. примірник договору, специфікації до договору та акту приймання-передачі було направлено Позивачу.

На вказану претензію СПД ФО ОСОБА_8 надано відповідь від 04.01.2012 р., в якій остання зазначає, що, відповідно до п.14 Договору у СПД ФО ОСОБА_4 відсутнє право вимагати вчинення дій, передбачених у п.12 Договору, так як Позивачем не дотримано вимог п.11 Договору. У вказаному листі СПД ФО ОСОБА_8 також зазначає, що, відповідно до п.9 Договору, СПД ФО ОСОБА_4 став власником товару в цілому, в тому числі й майна, що не вказано в накладній.

Листом від 11.01.2012 р. позивач погодився з набуттям у власність товару, який було йому фактично передано під час підписання Акту приймання-передачі від 10.07.2010р. з моменту передачі.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

З наведеного вище місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, що до СПД ФО ОСОБА_4 перейшло право власності на майно, вилучене на підставі протоколу огляду від 22.09.2010 року.

Також судом першої інстанції правильно не взято до уваги твердження відповідача щодо недійсності договору поставки від 05.06.2010 року, укладеного між СПД ФО ОСОБА_4 та СПД ФО ОСОБА_8, оскільки Державна податкова служба у Закарпатській області не надала жодних доказів, які б стверджували недійсність Договору. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Окрім цього, відсутність договору перевезення та відповідних документів на перевезення жодним чином не впливає на порядок та підстави набуття права власності позивачем на спірне майно. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ч.1 ст.335 ЦК України). Право власності у набувача майна (у даному випадку у позивача) виникло з моменту передачі майна контрагентом ОСОБА_8 відповідно до договору, що відповідає приписам ст.334 ЦК України. З огляду на це, спірне майно не має ознак безхазяйного майна. У відповідності до ст.33 ГПК України апелянти також не доказали, що спірне майно є знахідкою, оскільки, особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ (абзац 2 ч.1 ст.337 ЦК України). Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування (ч.2 ст.337 ЦК України).

Що стосується тверджень апелянтів про непідвідомчість даного спору господарському суду, то такі безпідставні, оскільки в даному випадку існує спір про визнання права власності на майно (тобто вимоги позивача мають приватно-правовий характер і не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а тому цей спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

В п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справу адміністративної юрисдикції визначено, як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

За таких обставин, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду робить висновок, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 року у цій справі є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 року у цій справі без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Повне рішення складено 05.06.2012 року

Головуючий - суддя Дубник О.П.

Судді Юрченко Я.О.

Процик Т.С.