Постанова

від 26.04.2012 по справі 3/245

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2012 р. Справа № 3/245

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Укрриба" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.12 у справі№3/245 за позовомДержавного підприємства "Укрриба" до 1.Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" 2.Фонду державного майна України про тлумачення положень договору В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_4 -за дов. від 22.12.11;

від відповідача - 1: ОСОБА_5 -за дов. від 31.01.12;

від відповідача-2: ОСОБА_6- за дов. від 11.11.11.

Державним підприємством "Укрриба" у жовтні 2011 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп", Фонду державного майна України про тлумачення змісту договору зберігання з правом користування від 31.12.03 №1/04, укладеного між позивачем та відповідачем-1, визначивши його правову природу. Водночас, позивач просив надати тлумачення змісту договору №1/04 на предмет його відповідності вимогам глави 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України, враховуючи, що цей договір позивач уклав зі справжньою волею направленою на зберігання майна, враховуючи специфіку майна і умови його зберігання; надати окреме офіційне тлумачення пунктів 2.2., 3.1. договору зберігання з правом користування №1/04 на предмет їх відповідності статті 944 Цивільного кодексу України. При цьому, позивач також посилався на приписи статей 3, 203, 213, 626, 627, 637 Цивільного кодексу України, статей 179, 180 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.11, ухваленим суддею Сіваковою В.В., у задоволенні позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору. Місцевий суд дійшов висновку, що пункти 2.2., 3.1. не містять будь-яких незрозумілих слів, понять або

Доповідач: Добролюбова Т.В.

термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, що є необхідною умовою для застосування приписів статті 213 Цивільного кодексу України. Разом з цим, суд зазначив, що вимогами про тлумачення змісту договору шляхом визначення правової природи і на предмет відповідності його вимогам глави 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України, позивач фактично намагається встановити факт відповідності договору вимогам чинного законодавства, однак, ці обставини мають досліджуватись у спорі з іншим способом захисту.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кошіля В.В. -головуючого, Шапрана В.В., Моторного О.А., постановою від 02.02.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" залишив без задоволення.

Державне підприємство "Укрриба" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить, з урахуванням уточнень, судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник зазначає, що пунктом 2.2 договору зберігач зобов'язався вносити плату за користування майном, однак, цей пункт договору розцінюється відповідачами як елемент договору оренди, а визначена плата -як орендна плата, між тим, на думку заявника, ця плата має іншу правову природу, а саме компенсацію, що сплачується зберігачем за користування майном. Водночас, скаржник вказує на те, що пункт 3.1 договору, яким визначено право ПАТ "Чернігіврибгосп" на користування майном, не свідчить про орендні правовідносини та узгоджується з пунктом 2.2 договору. Скаржник наголошує на тому, що сторони договору та інші зацікавлені особи неоднаково розуміють даний правочин, тому відповідно до приписів статей 213, 637 Цивільного кодексу України, позивач просив надати тлумачення змісту договору зберігання. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій порушено приписи статей 4 7 , 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України та не встановлено наявності чи відсутності підстав для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди, не з'ясовано, які саме суперечності або неясності понять чи слів існують у розділі, що регулює порядок проведення розрахунків, яке конкретне значення слів і понять за змістом договору необхідно взяти до уваги при тлумаченні спірних пунктів договору і на, що при укладенні договору було направлено волевиявлення сторін.

Від Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп", Фонду державного майна України відзивів на касаційну скаргу не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.12.03 між Державним підприємством "Укрриба" - замовником та Приватним акціонерним товариством "Чернігіврибгосп" -зберігачем, укладено договір зберігання з правом користування № 1/04, за умовами якого замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування, згідно з актом приймання-передачі, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі Державного підприємства Укрриба", та розташоване за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Мньов, Рудня, Пакуль, Пустинка, Киїнка, Жавинка. Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що зберігач зобов'язаний прийняти від замовника майно, зазначене у пункті 1.1 цього договору за актом приймання-передачі. Судами установлено, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем-1 на зберігання з правом користування державного майна в кількості 108 гідротехнічних споруд, підтверджується актом приймання-передачі від 31.12.03. Пунктом 2.2 сторони погодили, що за користування майном (згідно з додатком № 1) зберігач зобов'язаний вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 6 502,27 грн. (у т.ч. ПДВ) на розрахунковий рахунок замовника. Згідно з пунктом 3.1 договору зберігач має право користуватись переданим йому для зберігання майном на платній основі. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Державного підприємства "Укрриба" до Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп", Фонду державного майна України про тлумачення змісту договору зберігання з правом користування від 31.12.03 №1/04, укладеного між позивачем та відповідачем-1, визначивши його правову природу. Водночас, позивач просив надати тлумачення змісту договору №1/04 на предмет його відповідності вимогам глави 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України; надати окреме офіційне тлумачення пунктів 2.2., 3.1 договору зберігання з правом користування №1/04 на предмет їх відповідності вимогам статті 944 Цивільного кодексу України. Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення. Статтею 627 цього ж Кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови. За приписами статті 213 Цивільного кодексу України тлумачення правочину, може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. Пунктами 3, 4 вказаної статті передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючи умови угоди. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов . З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні , усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Дослідивши усі обставини справи, суди попередніх інстанцій установили відсутність в пунктах 2.2, 3.1 договору зберігання з правом користування №1/04 незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України. Водночас, як обґрунтовано зазначено судами, заявляючи позовні вимоги про тлумачення змісту договору шляхом визначення його правової природи і про тлумачення змісту договору на предмет відповідності його вимогам глави 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України , позивачем фактично порушено питання щодо встановлення судом законодавства, котрим регулюються правовідносини, які склалися між сторонами договору та факту відповідності цього договору вимогам чинного законодавства, що суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину. Таким чином, доводи скаржника про неправильне застосування судами приписів статей 213, 637 Цивільного кодексу України не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі і інші доводи касаційної скарги, оскільки вони не спростовують установленого судами. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.12 у справі №3/245 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець