Постанова

від 24.04.2012 по справі 4/270-13/68

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2012 р. Справа № 4/270-13/68 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2012 року

у справі № 4/270-13/68

господарського суду міста Києва

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про визнання недійсним договору іпотеки та визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки

за участю представників

позивача -Шеретько В.О., Зозуля Т.М.

відповідача -Паперник С.В., Сімонова Є.О.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2008 р. та визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки від 18.02.2008 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. у справі №4/270 відмовлено відкритому акціонерному товариству "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" у задоволенні позову повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2011 р. вищезазначені рішення було скасовано, а справу №4/270 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17 лютого 2011 року справі присвоєно номер 4/270-13/68.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23 листопада 2011 року (суддя Курдельчук І.Д.) у справі №4/270-13/68 позов задоволено частково. Визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 18.02.2008 р., укладений між відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та публічним акціонерним товариством "Універсал Банк". В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" 42,50 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2012 року (судді: Іоннікова І.А., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) зі справи №4/270-13/68 рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011р. скасовано в частині задоволення позовних вимог -визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 18.02.2008 р., укладеним між відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011р. залишено без змін. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" судові витрати.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відкрите акціонерне товариство "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012р. скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011р. змінити та викласти пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним договір іпотеки (нерухомого майна-нежитлової нерухомості) від 18.02.2008р., укладений між відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та публічним акціонерним товариством "Універсал Банк". Визнати такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна-нежитлової нерухомості) від 18.02.2008р., укладеним між відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та публічним акціонерним товариством "Універсал Банк".

В обгрунтування зазначених вимог, заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.02.2008 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг" та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" укладено договір про фінансування №96/08, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався надавати боржнику кредит у формі кредитної лінії у межах ліміту 13200000,00 грн. Сторонами договору було погоджено, що умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок оплати за кредитні послуги, права, обов'язки та відповідальність сторін стосовно кожної кредитної послуги в межах договору можуть визначатися у відповідній додатковій угоді до договору (за текстом договору - "Індивідуальна угода").

З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2008 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг" та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" було укладено Індивідуальну угоду №1 до договору про фінансування №96/08 від 15 лютого 2008 року, відповідно до якої відповідач зобов'язувався надавати боржнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 12800000,00 грн. Кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена зазначеною індивідуальною угодою, зі сплатою відсотків згідно тарифів, передбачених умовами договору про фінансування, при цьому, конкретний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами визначаються в тій додатковій угоді до індивідуальної угоди, за якою було надано транш або встановлено новий розмір ставки за користування таким траншем, граничним строком повернення не пізніше 15 лютого 2009 року.

Згідно з додатковими угодами №№ 1-3, 5 до кредитного договору відповідач надав боржнику транш на загальну суму 1280000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 15% річних, строком повернення до 15 лютого 2009 року. З наданих додатків № 1 до додаткових угод № 1, № 2, № 4, № 5 від 01 вересня 2008 року вбачається, що для наданих траншів боржник та відповідач встановили нову відсоткову ставку за користування кредитними коштами у розмірі 19,5 %. Додатковими угодами №№ 6-8 від 13 лютого 2009 року, №№9-11 від 13 березня 2009 року, №№ 12-14 від 09 квітня 2009 року, №№2, 5 від 17 квітня 2009 року, №№3, 4 від 30 вересня 2009 року до договору про фінансування №96/08 від 15 лютого 2008 року боржник та відповідач встановлювали нові терміни повернення Траншів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у забезпечення виконання зобов'язань за договором про фінансування від 15 лютого 2008 року №96/08 та Індивідуальною угодою №1 до договору про фінансування, 18 лютого 2008 року публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" (іпотекодержателем) та відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" (іпотекодавцем та майновим поручителем ТОВ "Корпорація Спецторг") було укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості, відповідно до п.1.1. якого іпотекодавець передав в іпотеку ряд нежитлових будівель та споруд, розміщених за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 163.

Спірним договором іпотеки передбачено, що основним договором є договір про фінансування від 15.02.2008р., укладений між іпотекодержателем та товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг".

Згідно з п. 1.3 іпотечного договору іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу, або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Законом України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 р. № 898-ІV визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавецем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що іпотека є видом інституту поруки, у зв'язку з чим правовідносини за нею регулюються також параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу України. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Предметом спору у даній справі є позовні вимоги про визнання договору іпотеки від 18.02.2008р. недійсним. При цьому заявник касаційної скарги зазначає про те, що зазначений договір не відповідає п.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.7, ч.1 ст.18 Закону України "Про іпотеку", а тому суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про дійсність спірного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному договорі іпотеки сторонами було зазначено реквізити сторін (преамбула договору іпотеки), відомості про основне зобов'язання, опис предмету іпотеки (Розділ 1 договору іпотеки), а також розділ 3 в якому передбачено, що на момент укладення договору заставна не випускалась. З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним, проте вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже було зазначено, сторони у спірному договорі іпотеки визначили, що основним договором є договір про фінансування №96/08 від 15 лютого 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг".

На момент укладення іпотечного договору основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було визначено лише договором №96/08. Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно додатків № 1 до додаткових угод № 1, № 2, № 4, № 5 від 01 вересня 2008 року відповідач та товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг" встановили нову відсоткову ставку за користування кредитними коштами у розмірі 19,5 %. Крім того, додатковими угодами №№ 6-8 від 13 лютого 2009 року, №№ 9-11 від 13 березня 2009 року, №№ 12-14 від 09 квітня 2009 року, №2, 5 від 17 квітня 2009 року, №№ 3,4 від 30 вересня 2009 року до договору про фінансування № 96/08 від 15 лютого 2008 року боржник та відповідач погодили нові терміни повернення Траншів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку", будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

Частиною 1 статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що додатком № 1 до додаткових угод № 1, № 2, № 4, № 5 від 01 вересня 2008 року і додатковими угодами №№ 6-8 від 13 лютого 2009 року, №№ 9-11 від 13 березня 2009 року, №№ 12-14 від 09 квітня 2009 року, №2, 5 від 17 квітня 2009 року, №№ 3,4 від 30 вересня 2009 року до договору про фінансування № 96/08 від 15 лютого 2008 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме - збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами, що потребувало внесення відповідних змін до договору іпотеки нерухомого майна від 18.02.2008 р. Пункт 1.3 іпотечного договору лише констатує, що сторони за договором ознайомлені з умовами кредитного договору, у тому числі щодо можливості зміни розміру зобов'язань, однак не містить згоди позивача щодо збільшення його зобов'язань як майнового поручителя за кредитним договором без попереднього погодження з ним.

З урахуванням зазначеного, обгрунтованим є висновок господарського суду міста Києва стосовно визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 18 лютого 2008 року, натомість, позиція та висновки апеляційного господарського суду у цій частині є такими, що не грунтується на нормах права та не відповідають ним.

Таким чином, господарський суд міста Києва під час прийняття рішення у справі №4/270-13/68 повно та всебічно з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищезазначених порушень судове рішення попередньої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2012 року у справі №4/270-13/68 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду міста Києва від 23 листопада 2011 року -залишенню без змін.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 53, 93, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2012 року скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 23 листопада 2011 року зі справи №4/270-13/68 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

В. І. Саранюк