Ухвала

від 02.07.2012 по справі 4/270-13/68

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02 липня 2012 р. № 4/270-13/68

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПодоляк О.А., суддів:Добролюбової Т.В., Могил С.К., Селіваненка В.П., Удовиченка О.С., розглянувши заявуПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі№ 4/270-13/68 за позовомВідкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання недійсним договору іпотеки та визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал банк" про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2008 та визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки від 18.02.2008.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2011 у справі № 4/270-13/68 позов задоволено частково: визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) від 18.02.2008, укладеним Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк"; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) від 18.02.2008, укладеним Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк", і прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено позивачу в задоволенні цієї позовної вимоги; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі

№ 4/270-13/68 постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі № 4/270-13/68, в якій просить зазначену постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права (зокрема, статей 533, 546, 572, 575, 559 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про іпотеку"), внаслідок чого, як стверджує заявник, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Як докази неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 07.03.2012 у справі № 5023/6981/11, від 14.12.2011 №10/79пд/2011(9/242пд), від 28.11.2011 №14/5005/6594/2011, від 09.02.2011 №50/150-10.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №4/270-13/68, зазначеною постановою залишено в силі рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову про визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки у зв'язку з тим, що відповідач та позичальник за договором про фінансування без попередньої згоди майнового поручителя (позивача) збільшили відсоткову ставку за користування кредитними коштами та погодили нові терміни їх повернення. При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що іпотека є видом поруки, тому правовідносини, що виникають з договору іпотеки, регулюються також параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу України. Враховуючи наведені обставини справи, а саме зміну основного зобов'язання позичальника перед відповідачем без згоди майнового поручителя та, керуючись положеннями статті 559 Цивільного кодексу України (якою передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності), суд касаційної інстанцій дійшов висновку про те, що правовідношення за договором іпотеки є таким, що припинилось.

Водночас у постанові від 07.03.2012 у справі №5023/6981/11, за подібного предмету, підстав позову та обставин справи (зокрема збільшення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами без погодження з позивачем як майновим поручителем), Вищий господарський суд України дійшов протилежного правового висновку, ніж у постанові, про перегляд якої подано заяву, а саме погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові щодо визнання припиненим правовідношення між сторонами за іпотечним договором та виключення з державного реєстру іпотек запису про державну реєстрацію обтяження майнових прав на предмет іпотеки. При цьому, керуючись статтями 546, 553, 575 Цивільного кодексу України, статтею 1 Закону України "Пор іпотеку", Вищий господарський суд України виходив з того, що порука та застава є окремими самостійними засобами забезпечення зобов'язання, а відтак, застосування до правовідносин за договором іпотеки положень статті 559 Цивільного кодексу України та параграфу 49 Цивільного кодексу України, якими визначені підстави припинення поруки, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобов'язання.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Таким чином, зміст наведених постанов Вищого господарського суду України свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Разом з тим, постанова Вищого господарського суду України від 28.11.2011 у справі №14/5005/6594/2011 не підтверджує доводів заявника стосовно неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на відмінність підстав позову в порівнянні зі справою №4/270-13/68. Зокрема, у справі №14/5005/6594/2011 як на підставу визнання договору іпотеки таким, що припинив свою дію, позивач посилається на те, що кредитор не заявляв у визначений строк вимоги до майнового поручителя за іпотечним договором щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", водночас у справі №4/270-13/68 підставою позову про визнання недійсним договору іпотеки та визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки є зміна основного зобов'язання без згоди майнового поручителя.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 14.12.2011 №10/79пд/2011(9/242пд), від 09.02.2011 №50/150-10 також не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки предмети позову в даних справах у порівнянні зі справою № 4/270-13/68, про перегляд постанови в якій подано заяву, є різними. Так, у справі №4/270-13/68 подано позов про визнання недійсним договору іпотеки та визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки; водночас у справі № 10/79пд/2011(9/242пд) згідно із заявою про уточнення позовних вимог предметом позову є вимога про скасування заборони відчуження нерухомого майна та зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали документів, які підтверджують право власності на об'єкт нерухомості; а у справі №50/150-10 -розірвання договору іпотеки, що виключає подібність правовідносин у зазначених справах у розумінні статті 111 16 ГПК України.

За таких обставин, враховуючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у постановах Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №4/270-13/68 та від 07.03.2012 у справі №5023/6981/11, наявні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Допустити справу №4/270-13/68 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяО.Подоляк Судді: Т. Добролюбова С.Могил В.Селіваненко О.Удовиченко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)