Ухвала

від 24.02.2012 по справі 2-86

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-86 Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда Номер провадження 22-ц/1890/965/12 Суддя-доповідач - Попруга Категорія - 41

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого - Попруги С. В.,

суддів - Гагіна М. В., Ільченко О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Зарічного районного суду м.Суми Сумської області від 13 березня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4,

про вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми Сумської області від 13 березня 2012 року позов задоволено частково.

Вселено ОСОБА_3 та її неповнолітню дочку ОСОБА_5 до житлового приміщення - житлових кімнат, площею 14 кв.м, 12,3 кв.м, 7,6 кв.м, квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні позовних вимог про виділення ОСОБА_3 з дочкою в користування кімнати, площею 14 кв.м, у квартирі за вказаною адресою відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Доводять, що внаслідок неналежного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи та ухвалення за його відсутності оскаржуваного рішення, порушено право відповідача на захист своїх прав у суді. Крім того, оскільки позивачка з моменту ухвалення рішення (16 лютого 2011 року) про її вселення до спірної квартири не вживала протягом року заходів щодо такого вселення і проживання у ній, тому втратила право користування вказаною квартирою.

В іншій частині рішення суду не оскржується.

У судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, вважаючи рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, інші особи будучи належно повідомленими у судове засіданні не з'явились.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_1 на підставі ордеру від 11 січня 1982 року на склад сім'ї, який складався з 4-х чоловік: ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_6, два сини ОСОБА_2 і ОСОБА_4.

Вказана квартира має чотири житлові кімнати, площею 17 кв.м, 14 кв.м, 12,3 кв.м, 7,6 кв.м, а також приміщення коридору - 10,3 кв.м, кухні - 9,1 кв.м, ванної - 2,5 кв.м та туалету - 1 кв.м.

15 серпня 1998 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

22 березня 2000 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали свідоцтво про право приватної власності на цю квартиру, яке рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 16 червня 2005 року визнано недійсним.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 жовтня 2005 року відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 23 червня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2006 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково: вселено його в квартиру АДРЕСА_1 та виділено йому в користування кімнату, площею 17 кв.м, відповідачам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виділено в користування кімнати, площею 14 кв.м, 12,3 кв.м, 7,6 кв.м, інші приміщення залишено у спільному користуванні, зобов'язано відповідну ЖЕО укласти з ОСОБА_4 окремий договір обслуговування житла, виселено ОСОБА_3 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 16 лютого 2011 року визнано за ОСОБА_3 та її дочкою ОСОБА_7 право користування трьома житловими кімнатами, площею 14 кв.м, 12,3 кв.м, 7,6 кв.м, та приміщеннями загального користування: кухнею, коридором, ванною та туалетом у квартиру АДРЕСА_1.

10 березня 2011 року ОСОБА_3 зареєструвала своє місце проживання у вказаній квартирі.

У добровільному порядку позивач не змогла 22 березня та 25 березня 2011 року потрапити до квартири, вхідні двері були зачиненими.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в оскаржуваній частині врахував усі факти, що входять до предмету доказування. Фактичні обставини, яким мотивовано рішення, підтверджуються належними і допустимими доказами, доведені позивачкою. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для перегляду рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та з рішення апеляційного суду Сумської області від 16 лютого 2011 року і відповідно до положень ст.65 ЖК України, позивачка, як член сім'ї наймача набула право користування житловими та підсобними приміщеннями спірної квартири, а тому, враховуючи фактичне перешкоджання їй у цьому, має право їх використовувати за призначенням, шляхом вселення у це житлове приміщення разом з неповнолітньою дочкою.

Доводи відповідачів в апеляційній скарзі на фактичну втрату ОСОБА_3 права користування вказаною квартирою, оскільки вона протягом року не проживала у цьому житлі, знаходяться поза межами розгляду даної цивільної справи і є підставою для звернення до суду з окремим позовом.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказав адресу спірної квартири місцем свого проживання, куди судом першої інстанції п'ять разів направлялись на його ім'я судові повістки, які залишались не врученими.

ОСОБА_1 приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, відповідачі не надали апеляційному суду будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду по суті спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів також вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми Сумської області від 13 березня 2012 року в частині задоволених вимог про вселення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -